Тамара Вощило по закінченні в Тернополі ЗОШ №11 готувалася студіювати в рідному місті театральне мистецтво. Та доля не дослухалася до її мрії. Довелося, може, навіть і похапцем обирати нову спеціальність. Брат навчався в Технічному коледжі Тернопільського національного технічного університету (ТНТУ) ім. Івана Пулюя. Дівчина вирішила піти, як каже, його професійною стежкою. І згодом стала здобувати фах з обслуговування комп’ютерних систем і мереж.

Паяльник і сцена

Як не подивуватися такій різкій зміні у виборі професії — з гуманітарного напряму на технічний? Та просто треба знати Тамару. Десять років вона навчалася бальним танцям, проте з дитинства любила копирсатися у різній апаратурі, пристроях, цікавитися їхньою роботою. На «ти» дівчина з паяльником, дрилем, зварювальним апаратом, не кажучи вже про звичайний молоток. Любить водити й автівку.

Водночас сцена теж для неї не закрита — дівчина добре знає, що таке вдячні глядацькі оплески. Уже три роки грає в народному драмтеатрі-студії «Сузір’я», який очолює знаний у краї режисер Орест Савка. До нього студентку привела екскурсія. На першому курсі Тамара разом із одногрупниками знайомилася з експозицією Тернопільського історико-меморіального музею політичних в’язнів. Тут же у невеликому приміщенні саме проводили репетицію учасники «Сузір’я»; зацікавилася, а згодом їй запропонували приєднатися до театрального колективу.

Викладач Андрій Григорович Недошитко вже на першому занятті з мікропроцесорних систем повідомив студентам, що з часом треба буде готувати курсовий проект, а також подбати про робочий макет. Назвав певні варіанти. Але зазначив, що з великою увагою поставиться до цікавих нових тем від самих студентів. Тамара не дуже хотіла братися за запропоновану розробку автоматичного регулювання для жалюзі. Чомусь у неї виник задум попрацювати над пристроєм, який міг би озвучувати мову жестів. Викладач ідею схвалив, і почали мізкувати, як її втілити. Виконували різні лабораторні роботи. Праця захопила, тож не дивно, що курсовий проект плавно перейшов у дипломний. Тамара його захистила. Щоправда, рукавиця вийшла великою, аж до ліктя. Ламкими виявилися й дротики.

Тамара Вощило та викладач Технічного коледжу ТНТУ ім. І. Пулюя Андрій Недошитко наполегливо працюють над удосконаленням власної розробки. Фото автора

«Я говорю замість тебе»

Та проблему вдалося розв’язати. Дівчина використала гнучкі провідники, вдосконалила схему й зменшила пристрій до розмірів звичайної рукавиці. Назву власній розробці дала ISIOY — за першими літерами англійської фрази «I speak instead of you», що українською означає: «Я говорю замість тебе».

Тамара одягає рукавицю з датчиками, зверху ще одну. Цікавлюся технічною характеристикою, принципом дії пристрою. На кожному пальці є датчик, а ще рукавичка складається з Bluetooth-модуля, мікроконтролера. Пристрій зараз живиться від смартфону, в подальшому мав би —  від акумулятора. «Вмикаємо на телефоні Bluetooth і спеціально створену програму, набираємо рукавичку та з’єднуємося, — пояснює винахідниця. — У полі «текст жесту» вводимо потрібну фразу — від літери до цілого речення. Відтак вибираємо один із жестів, поки що їх лише дев’ять. Потім активуємо таймер, а отже, й роботу рукавички, тоді вона почне говорити».

Проект, креслення, навіть спеціальну програму для смартфону студентка створювала сама. Тамара каже, що візьметься за вивчення мови жестів людей із вадами слуху. Зараз орієнтується на вигадані самою рухи. Дівчина зізнається, що не сподівалася на таку увагу до її розробки.

Цьогоріч Тамара стала випускницею Технічного коледжу й подала документи до приймальної комісії Тернопільського національного технічного університету ім. Івана Пулюя. Зауважує, що, навчаючись у виші, й надалі разом із викладачем Андрієм Недошитком працюватиме над вдосконаленням смарт-рукавиці. Вже впевнена, що пристрій обладнають дещо іншими датчиками, рукавичку трохи зменшать — і вона стане компактнішою.

Як зауважує Андрій Недошитко, коли бралися за розробку «розумної» рукавички, то розглядали її лише як дипломний проект, а отже, використовували ті технології, які вивчали за програмою коледжу. Поки що в пристрої обмежене функціонування, датчики студенти розробляли самостійно два роки тому. Спершу Тамара орієнтувалася суто на мову жестів людей із вадами слуху. Кожен палець, кожен рух відповідав за певні фрази. Тепер розширили діапазон застосування пристрою. Прагнуть, щоб він був доступний для всіх, хто його потребує. Кажучи інакше, щоб ним могли користуватися не лише ті, хто слабо чує або не чує, а й ті, хто тимчасово чи після певних захворювань, втратив здатність розмовляти. Тому своє слово у тестуванні розробки мають сказати не лише члени УТОГу, а й медики.

Першими скористалися ті, хто слабко чує

Голова Тернопільської обласної організації Українського товариства глухих Надія Коцовська переконана, що Тамарина рукавиця потрібна передусім тим людям, які не знають мови жестів, які втратили слух чи дар мови. Пані Надія ознайомилися з роботою нової розробки. Більше того, протестувати пристрій заходився 25-річний Ерик Скринник, котрий слабо чує. Родом він з Полтавщини, а на Тернопіллі знайшов свою кохану, з якою вже створив сім’ю. Йому було дивно, що хтось узагалі подбав про таку категорію людей, адже, на його переконання, ними, по суті, ніхто ніколи не цікавиться.

Спочатку молодий чоловік якось насторожено розглядав рукавичку. Та коли став сам програмувати, а це займає приблизно 10—15 секунд, захопився. Каже, якби хотів поспілкуватися з тими, хто не знає мови жестів, то цей пристрій йому неодмінно допоміг би. Для вдосконалення  рукавички Ерик порадив, щоб вона розпізнавала не лише слова, а й певні звуки алфавіту. Скажімо, власні назви одним жестом не пояснити, а для людей з вадами слуху це надто важливо.

ПРЯМА МОВА

Володимир КАЛУШКА,
директор Технічного коледжу ТНТУ ім. І. Пулюя:

— Над вдосконаленням смарт-рукавички її розробники й надалі активно працюватимуть. У нашому коледжі навчається багато талановитих хлопців і дівчат. Вони здобули чимало призових місць на різних обласних, всеукраїнських олімпіадах. Прагнемо, щоб студенти набували практичних навичок, могли займатися власними розробками. Хочемо створити науково-технічний інкубатор, аби талановиті діти могли себе реалізувати у винахідницькому напрямі. Викладачі працюють над тим, щоб курсові проекти переходили в дипломні й були реальними, тобто мали замовника, а Технічний коледж був виконавцем. Нині їх, можливо, ще не так багато, але все-таки є. І це тішить. 

Між іншим.  У світі вже існує кілька подібних проектів. «Розумну» рукавичку, що перетворює рухи рук у текст і голос, також створили молоді українські винахідники з Донецька.