Вишиваний рушник… Атрибут народного побуту, весільної та святкової обрядовості, традиційна окраса селянського житла. У всьому декоративно-прикладному мистецтві немає іншого такого предмета, який би концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень.
Українські рушники — це справжні витвори мистецтва, безцінні скарби прикладної творчості, які лишилися нам у спадок, це жива пам’ять про традиції предків. Їхні орнаменти зберігають символи-обереги, магічні знаки, вузлики-амулети. Майстрині, які вишивали ці полотна, передали нам свої таємниці, надії, душу.
Отож дуже важливо зберегти пам’ять, історію, традиції українських вишивальниць. Саме з цією метою у Черкаському обласному краєзнавчому музеї вирішили створити каталог з електронним додатком «Рушники Шевченкового краю». Працівники музею вже зібрали понад півтори тисячі рушників з усієї області. До цього проекту, крім музейників, долучилися відомі черкаські майстри, а також пересічні черкащани. Пошукова робота, часом невдячна й рутинна, триває. Тим цінніші знахідки, що їх приносять до музею.
Величезну кількість рушників зібрали саме завдяки музейним працівникам, які дарують вишивки своїх рідних, друзів, знайомих. Директор музею Алла Кушнір однією з перших взяла участь в акції. Всіляко пропагувала її, сама принесла рушники, вишиті її мамою. Ця акція набула розголосу. Нині люди з різних районів передають матеріали разом із фотографіями й описами до них. Музейники прагнуть, щоб майбутній каталог був не лише ілюстрований гарними світлинами, а й доповнений науковими коментарями, над чим вони нині наполегливо працюють.
Однак з’ясувалося, що в деяких районах не тільки не зберегли зразки вишивок, а навіть немає майстрів, які б змогли вигаптувати рушник на домотканому полотні. Не скрізь літні майстри-вишивальниці встигли передали молоді свої навички. Подекуди ветерани вже відійшли, а молодь не завжди цікавиться таким мистецтвом. Приміром, у Чорнобаївському районі віднайшли приблизно 500 експонатів, тоді як у Лисянському — тільки чотири, Смілянському — сім. Мало поки що й зразків із Монастирищенського району. Наукові працівники фотографують кожен експонат, систематизують і вносять відомості до каталога.
Щодня до музею приносять вишивки різних періодів. Старший науковий працівник відділу археології Тамара Кургіна-Коваленко (на знімку) потішила цінним експонатом — оригінальним весільним рушником 20—30-х років ХХ століття, виготовленим із домотканого конопляного полотна. Зображених на ньому пару бджіл та вітряки побачиш на вишивках нечасто. А поряд іще один весільний рушник, який жінка в роки Голодомору виміняла на хліб. Можливо, ціною свого життя людина купила рушник для обряду, бо без цього весільна церемонія не могла обійтися…
Усі рушники та інші вишивки містять величезну кількість інформації про область, район, окремий населений пункт. Тому музейники закликають людей не викидати їх і дякують за збереження історії для нащадків.
Відома на Черкащині мисткиня і науковець Олександра Теліженко, яка сама створила багато шедеврів народного мистецтва, збагативши традиційний рушник неповторним авторським стилем, високо оцінює таку роботу науковців. Вочевидь, у майбутньому каталозі знайдуть місце й для сучасних творців високого мистецтва вишивання. Отож неперервність народної традиції буде збережено.
Ми в Google+