Восьмий фестиваль сучасного мистецтва «Гогольfest», що відбувся із 17 по 27 вересня, задіяв 14 павільйонів в «Експоцентрі України». Просунуті митці знаходять такі локації, які екзальтують творчий потенціал для впливу на глядача, що звик до чогось традиційного, або для якого площини мистецтва — екзотична територія. Саме такий Влад Троїцький — беззмінний ідеолог і організатор «Гогольfest’у», найбільш брендового огляду актуального мистецтва. Хоч саме такого мистецтва не вистачає в Україні для масштабного огляду, і фестиваль презентував задосить сталих, традиційних форм.

Троїцький анонсував, що бюджет фестивалю складається на 2% з державних коштів, на 4% спонсорських, решта — за рахунок квитків. З майже 500 запропонованих подій чимало були безплатними. Найдешевший квиток коштував 20 гривень, а найдорожчий на балет Stabat Mater з Денисом Матвієнком — 500. Троїцький зекономив на волонтерській команді, яка обслуговувала фестивальні події, навчивши її сучасного менеджменту.

Цього року символом фесту став різнокольоровий Гоголь.Фото Володимира ЗАЇКИ

Гасло фестивалю «Дегустуй завтра вже сьогодні» продюсер упроваджував на темі «Мистецтво війни. Мистецтво миру. Мистецтво любові». Надихнув на тему війни пацифістський давній трактат Сунь Цзи. Троїцький вважає, що війна відбувається і в свідомості — це боротьба в собі з рабом, якому треба протиставити активну дію громадянина. Він постулює: «Мир можна побудувати тільки за допомогою любові». Для нього фестиваль — це «пригода з розумовою і душевною працею, можливість вийти з депресухи. Сучасне мистецтво — це свято». Чи довели ці постулати до численних глядачів різного віку та статусу?

Загалом концепція восьмого «Гогольfest’у» і його послання були наче з майбуття, коли розв’язано геополітичні конфлікти і наш соціум окультурився до середньоєвропейських стандартів.

В освітній програмі фесту Троїцький обрав темою своєї лекції «Дегустація завтрашнього дня». Він вважає, що Україна завтра «може бути притулком для російських митців, які не поділяють цінностей сучасної Росії». Насправді сьогодення повертали теми дискусій на літературному і театральних майданчиках: «АТО: інтерв’ю військового психолога», «Досвід естетизації війни та створення пропагандистського епосу за допомогою художніх стратегій», «Війна і революція у сучасному медіа-мистецтві України».

Восьмий фест представив нову програму фудкорту, тобто простору арт-їжі. У «просторі» для обіду я побачив деякі національні кухні: татарську, грузинську і, звісно, українську — з борщем за 20 гривень без усілякого арту. Були у програмі фешн-арт, новий цирк, лабораторія журналіста-мистецтвознавця, де мали навчити, як доносити до читача інформацію про сучасні форми арт-простору.

Змістовна програма для дітей розглядалась як інвестиція в майбутнє. Для них створили спеціальний інтерактив з опанування художнього світу, не відмовилися і від звичайних класичних концертів. Обсяговою була музична програма: від альтернативної музики на підземній сцені до класичної — на основній. Напрями: джаз, рокабілі, лаундж, інді тощо. Навіть вокал-йога.

Кінопрограма містила професійний конкурс, фільми США і російську програму зі стрічкою Германа-молодшого.

Павільйон № 38 перетворили на літмайданчик, який оживав, як і весь «Гогольfest», увечері. Вдень там привертала увагу виставка про кота Інжира Олени Павлової. Підписи під малюнками: «У незалежній країні — не залежуйся», «Головне в мистецтві — ніс, тобто нюх. Як і на полюванні».

Фото-хореографічний перформанс «Публічна самотність» представляв танцівницю в переході метро в супроводі трьох скрипальок. Антураж — яскрава реклама та рухливий натовп, який у годину пік поспішав, напевно, до мистецтва війни, миру і любові. Флора Боровик дотанцьовувала у білій цілісній декорації в просторі павільйону №2 перед 30 глядачами на тлі проекцій зі своїми фото. Пані Флора на моє запитання розмірковує: «Байдужий натовп став частиною мого проекту, хоч я відчувала його думку: якась дурненька». Танцівниця створила духовний простір, зупинила мить, вписала байдужість у художній відеотвір.

До освітньої програми входив лекторій «Україна не Росія». Лектор Володимир Лупаций. 10 слухачів сприймали спірні думки про аполярний світ, де наявна криза державності з падінням довіри до урядів. І висновок: світ рухається до хаосу, соціум шукає нові центри впливу без домінанти держав, корпорацій, неурядових організацій тощо. Відбувається демонополізація права на формування сенсів життя: релігія втрачає духовність, наука не розглядається як поступ до істини, культурний продукт перетворили на розвагу, сім’ю — на розкіш, що заважає кар’єрі.

Одночасно відбувалося кілька актуальних заходів. Їх різноманіття було настільки строкате, що виникало враження всеїдності «Гогольfest». Мистецькі акції підкреслювали поганий стан будівель та інтер’єрів «Експоцентру», який Троїцький вважає «геніальним простором». Еклектика сталінського ампіру не поєднувалася з концепцією фестивалю і створювала конфліктне середовище, яке виявляло ситуацію у країні не тільки з художнім простором, а й з усіма іншими, які множаться в сучасному світі. Гадаю, «Експоцентр» виявив себе як найневдаліший майданчик «Гогольfest» з усіх попередніх.

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»

Цьогорічний «Гогольfest» успішно посперечався з Козьмою Прутковим. Якщо автор численних афоризмів стверджував: неможливо обійняти те, що неможливо обійняти, то оргкомітет фестивалю цю тезу класика переконливо нівелював. Афіша фестивалю виявилася настільки насиченою, що і його завсідників, і тих, хто приєднався вперше, не полишало одне запитання: як устигнути скрізь, де хочеться побувати?

Чотирнадцять локацій, жанри на будь-який смак (театр, архітектура, візуальна програма, мультиплікація, література, хореографія і міми, арт-менеджмент, дитяча програма, кіно і школа документалістики, екопрограма, дизайн, музика), величезна географія (учасниками мистецького форуму стали представники багатьох країн, зокрема Іспанії, Швейцарії, Нідерландів, Ірландії, Франції, США, Литви, Німеччини, Великобританії, Італії, Канади).

Танцювальний театр Rama la Tor показав: «Що всередині?» Фото Володимира ЗАЇКИ

А починалося все, як і зазвичай в останні роки, із заяви ідеолога фестивалю Влада Троїцького, який і сьогодні певен, що складна ситуація у країні та обмежений бюджет — не привід для скасування фестивалю. Те, що і цього року довелося шукати нову локацію, з таким настроєм мало вигляд просто міні-проблеми. Фестиваль просто переїхав до Національного експоцентру України, величезна територія якого ніби створена для таких імпрез. Специфічну архітектуру застиглого «совка» Троїцький та його команда сприйняли як виклик. Сучасне мистецтво, сміливе, новаторське, креативне, в антуражі совдепії показово контрастувало з минулим, переконуючи, що «вчора» і «завтра» — поняття хоч пов’язані, але таки принципово різні.

Дегустувати «завтра» можна було майже в цілодобовому режимі, за помірну платню. Фестиваль пропонував два умовні напрями: ознайомчо-просвітницький та вишукано-естетний. Перший представляли численні лекторії, майстер-класи, творчі зустрічі, велика програма для дітей, ескізи майбутніх вистав. Другий — це високопрофесійні проекти фестивальної афіші, про запрошення на які втаємничені шанувальники «Гогольfest’у» питали в організаторів задовго до дня відкриття форуму.

Автором кількох імпрез із категорії вишукано-естетних був сам Влад Троїцький. Саме він поставив мультижанрове шоу «Мистецтво любові, війни і миру», яким відкрився фест. Протягом десяти днів показано також окремі музично-театральні глави, об’єднані окремими складовими цього заголовка, до творення яких долучилися піаніст Олексій Ботвинов, актори театру «ДАХ», камерний ансамбль «Артехатта» під керівництвом Мирослави Которович, танцівники студії Totem Dance а також фрік-кабаре Dakh Daughters.

Однією із найочікуваніших вистав на «Гогольfest’і» була, звісно ж, «Антігона». Українсько-французький проект французького режисера Люсі Берелович і за участі Dakh Daughters, акторів Руслани Хазіпової, Тібо Лакруа, Романа Ясіновського та інших уперше презентовано на цьогорічній «Французькій весні». Театрали, які не змогли подивитися цю унікальну виставу навесні, мали прекрасний шанс на власні очі переконатися в тому, що результат талановитого прочитання відомої історії може задовольнити сподівання навіть дуже критично налаштованого глядача. Вистава Люсі Берелович, яку режисер побудувала за творами Софокла та Брехта, вкотре переконує, що питання моралі, влади, цінностей, принципів буття не втрачають актуальності.

Особливим пунктом в афіші фестивалю був також і балет STABAT MATER Едварда Клюга. На відміну від прем’єрних показів, цього разу команда проекту «Великий Гетсбі» на чолі з Денисом Матвієнком виступала у супроводі Національного камерного ансамблю «Київські солісти». Вистава-концерт про життя і творчість культової британської групи JOY DIVISION зібрала численних шанувальників альтернативної музики. Режисер Ксенія Скакун (учениця Богдана Ступки) та молоді українські актори столичних театрів створити біографічний спектакль про легенду світового пост-панку. Музична концепція та сценографія Василя Скакуна, у головній ролі — Олексій Доричевський.

Серед інших театральних подій варто виокремити прем’єру вистави «В очікуванні Європи», до якої ввійшли роздуми українців про ситуацію в країні, європейські цінності та про місце України в сучасному світі, читання п’єси відомого сучасного драматурга Максима Курочкіна «Кандід», вистави російських театрів Театр.Doc і Театр Ді Капуа.

Останні дні фестивалю, що завершився минулої неділі, стали не менш насиченими. «Гогольfest» показав комічну оперу Ірини Губаренко «Ведмідь» за однойменною п’єсою Антона Чехова, презентував театральний ескіз кіносценарію Сергія Параджанова за новелою Михайла Коцюбинського «Intermezzo» (свій проект Олена Роман назвала «На білому аркуші паперу відбиток золота — Сонця») та книжку Тетяни Винник «Відлуння нашої хати», провів семінар «Активне мистецтво» тощо. Його фінальним акордом став виступ всесвітньо відомого британського піаніста Яна Пейса.

Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА
для «Урядового кур’єра»