Навіть якщо ви не дивитесь телевізор через те, що принципово зневажаєте цей дарунок цивілізації або за роботою і домашніми клопотами не маєте на нього часу, все одно прочитайте цю статтю. Бо серед іншого йтиметься про півтора мільярда гривень з держбюджету. Стільки за законом треба витратити на суспільне мовлення в цьому році. Хоч депутати порушили ними ж ухвалене рішення і заклали у бюджет-2018 тільки половину цієї суми.

Відмінності громадського і приватного

У нас вже є багато кнопок, навіщо нам ще одна? Розмови на цю тему тривають у різних аудиторіях. Справді, навіщо суспільне мовлення, яка його місія в Україні? У чому роль і завдання телебачення комерційного? Які рейтинги суспільного і комерційного і чи варто їх порівнювати?

На ці запитання намагалися знайти відповідь учасники недавньої дискусії. Адже зміни на телевізійному ринку — частина реформ у країні, а завдання медійників — прискорити переосмислення телебачення українцями. Член наглядової ради суспільного телебачення Євген Глібовицький вважає суспільне мовлення чимось подібним до лікарні: ми не щодня звертаємося по медичну допомогу, але важливо, щоб можливість її отримати у потрібний момент існувала. Тому суспільне має стати умовно безсмертним, тому його фінансування має бути постійним, достатнім і неперервним.

Цінність суспільного — в його незаполітизованості, незалежності. Нехай картинка буде не такою яскравою, не такою ефектною, як на комерційних каналах. Головне — щоб глядач отримав збалансовану інформацію про важливу подію від незаангажованого журналіста. Комерційне ж ТБ, на думку Глібовицького, — нині не стільки бізнес, скільки інструмент досягнення політичних цілей для їхніх власників.

Створення незалежного і сильного суспільного, об’єктивність роботи журналістів якого забезпечують певні механізми, вважає експерт, якнайкраще вплине і на комерційне ТБ. Бо суспільне стане еталоном об’єктивності подачі інформації й підштовхне його до справжньої комерціалізації. Існування суспільного змусить власників каналів відмовитися від використання їх як політичних інструментів. Це збільшить приплив коштів у комерційне ТБ, оскільки на повну силу зможуть запрацювати закони ринку. Тож витрати на публічне телебачення коштів держбюджету можна вважати й інвестицією у розвиток незалежного комерційного мовлення. Адже «суспільне і комерційне — це сполучні посудини», — образно проілюстрував свої тези Євген Глібовицький.

Наша демократія молода, її збереження та зміцнення — це задача як мінімум на покоління. Тому й забезпечення права знати — це завдання суспільного на не менш довгий період. Фото з сайту promiflash.de

«Ми б витратили ефективніше»

Директор зі стратегічного розвитку комерційної телегрупи StarLightMedia Федір Гречанінов і комерційний директор «Групи 1+1 Медіа» Валерій Варениця вважають, що коштами, обіцяними на суспільне мовлення, комерційні канали розпорядилися б краще. А також скаржилися на завелику кількість учасників телевізійного ринку і малий обсяг коштів, який на ньому крутиться, на те, що кожен вказує їм, як працювати, й хвалили свої соціальні ініціативи.

«Ніхто ж не розповідає дизайнерові, якого кольору і фактури тканину він має використати в новій лінії одягу, — зазначив пан Варениця. — То чому телеканалам розказують, що і як знімати і показувати? Держава має лише встановити правила, які регулюють діяльність телекомпаній, а не втручатися у їхню щоденну роботу».

Із цим погоджуюсь, але при цьому не варто забувати, що люди, які володіють телеканалами, є й інвесторами депутатських груп у парламенті — органі, який ухвалює закони, що регулюють правила. Імена власників чотирьох найбільших телегруп не секрет ні для кого: Віктор Пінчук, Ігор Коломойський, Рінат Ахметов та Дмитро Фірташ. І кожен має велику групу підтримки в парламенті, що теж загальновідомо.

Щодо соціальної відповідальності телебізнесу, то, безумовно, варто лише схвалити турботу про переселенців, підтримку енергоощадних ініціатив тощо. Але все це нічого не варте за умови ігнорування головної відповідальності медіа — говорити правду, бути чесними. Упевнений, що кожен глядач наведе багато прикладів прихованої й відвертої брехні, маніпуляцій і замовчувань — недарма телевізор у народі називають «зомбоящиком». Глібовицький усі ці брехні академічно називає «отруйним контентом» і додає, що боротися за його оздоровлення — одне з основних завдань суспільного мовлення. Інше його важливе завдання — захист свобод в Україні. Наша демократія молода, її збереження й зміцнення потребуватиме часу протягом життя принаймні покоління. Тому й забезпечення права знати — це завдання суспільного на не менший період.

Буде вам і дудка, буде і свисток

Хоч виступи представників комерційного ТБ весь час завертали на проблеми свого сектору, вони визнали важливість створення суспільного. І як фахівці радять не поспішати з оцінкою його роботи попри поки що низькі рейтинги — проекту ж бо ледве виповнився рік. За словами Гречанінова, будь-яке телебачення — річ дуже інерційна. Потрібен час, щоб змінилися уподобання аудиторії.

— Поліпшити показники, якість передач буде непросто, — зазначає генеральний продюсер суспільно-політичного напряму «UA: Суспільне мовлення» Андрій Сайчук. — Для високоякісного телебачення потрібні фахівці, техніка й ідеї. За все треба платити. Суспільне — величезна машина з 27 теле- і трьох радіокомпаній. Техніка стара, дизайн студій теж. Нова модель спричиняє значні звільнення з одного боку і непростий пошук нових фахівців — з другого.

До речі, найактивнішими учасниками дискусії стали представники Незалежної медіа-профспілки, які заявили, що обстоюватимуть права медійників з УТ-1, яких планують звільнити. Підтримую таку позицію профспілок, але з досвіду людини, яка пережила закриття п’яти газет, зазначу: коли звільнення відбувається у передбачений законом спосіб, то зупинити його неможливо. А ось домогтися всіх належних виплат для звільнених та дотримання їхніх прав можливо. Зробити всі зміни штатного розпису згідно із законом — справа честі керівництва суспільного, хоч це й уповільнить та істотно ускладнить розвиток каналу. Але за умови підтримки суспільством і виконання державою її фінансових зобов’язань канал твердо стане на ноги і буде не тільки чесним, а й цікавим, динамічним, популярним, як його аналоги у Великобританії (ВВС), Німеччині (ARD), Франції (FT) та інших цивілізованих країнах.

Помста? —  Так, помста…

Закон зобов’язує закласти на суспільне не менш як 0,2% видатків загального фонду держбюджету за попередній рік. Однак замість законних півтора мільярда на цей рік відписано лише 776 мільйонів гривень. Цього вистачить на заробітну плату тим, хто залишиться працювати, виплати тим, із ким попрощаються, комунальні платежі й поточні витрати. Започаткування нових проектів і закупівлю нової техніки, схоже, доведеться відкласти. Стати конкурентом комерційним каналам за якістю контенту з такими вихідними позиціями суспільному навряд чи вдасться.

Чому так сталося? На думку Євгена Глібовицького, недофінансування суспільного — свідомий крок політикуму, який мстить за те, що канал не став прогинатися, продовжуючи традиції «УТ-1». «Усі політики розуміють суть проблеми із суспільним, вони чудово знають, що роблять. Тож недофінансування — це спроба політичного тиску. Саме за те, що говорить правду».

ОФІЦІЙНО

На запитання кореспондента телеканалу «UA: ПЕРШИЙ» щодо недофінансування суспільного мовця в наступному році голова уряду відповів: «Хочу вас заспокоїти. Ваша потреба — приблизно мільярд гривень. Бюджетом передбачено, по-моєму, на 200—250 мільйонів менше. Ви будете профінансовані в повному обсязі. Протягом року в сумі майже мільярд гривень».

(Зі стенограми підсумкової прес-конференції Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана у 2017 році).