Як відреагували телеглядачі на недавню резонансну дію — кодування супутникового сигналу деяких українських каналів? Ситуацію в регіонах вивчали наші кореспонденти.

Закарпаття. «Дивитимуся те, що є…»

«Канали закрили, а в мене все — і «Орел і решка», і «Мега» на тарілці було. Де тепер дивитися ці передачі?» — з жалем каже одна пасажирка у міському автобусі. «А я не хвилююся, бо маю Т2. Встановлюйте і ви собі», — відповіла інша. Та тільки зітхнула: «Я чула, що є телебачення на тюнері, але в нас його не приймають. Доведеться дивитися те, що є».

Такі теми обговорювали не лише під час зустрічей, а й у соціальних мережах. Автор цих рядків сам вдався до невеликого експерименту: в найчисленнішій соціальній групі «Закарпаття» поставив кілька запитань: «Як після кодування безплатного супутникового зв’язку отримуєте сигнал ТБ? Чи можна перейти на іншу версію отримання цих сигналів? Варіант з оплатою — єдиний з можливих? Що з вітчизняних телеканалів тепер варто дивитися?»

Відповіді та обговорення ситуації посипалися градом. «Навіщо? Щоб менше зомбаків було», — категорично відреагував один з учасників групи. «Що ви скиглите? З вами роблять так, як ви це дозволяєте. Є альтернатива. Що, «Сватів» вам не вистачає? Чи «кварталу?» — вдався до зневажливого тону інший. «Стоп! А які альтернативи в селі, де вже добре, як хоч світло є? Але Т2, звісно, немає», — пристав до розмови ще один. «Не годуйте олігархів! Бо репнуть!» — порадив інший.

«А що ви дивитеся по тому телевізору?» — спробувала копнути глибше одна із співрозмовниць. І тут виринула прогнозована відповідь: «Головне питання не те ЩО дивляться, а ХТО дивиться! А це виборці, які на наступних виборах оберуть того, кого показуватимуть на незакодованих каналах — російських».

Свою точку зору висловлювали представники національних меншин —– угорці й румуни. Ось їхня узагальнена позиція: «Усі дуже хочуть, щоб ми і наші діти знали українську. А як маємо її вивчати, якщо нема вільного доступу до українського телебачення? Зате до угорського — будь ласка!»

За два дні до обговорення теми долучилися майже півтораста людей у групі. Вони відобразили не просто зацікавленість, а тривогу — як буде далі. Адже вчинок власників телеканалів спонукає до якихось дій. Що робити? Платити за послуги?Але це не входило у плани більшості. Тому найчастіше у соціальній мережі траплялися коментарі на кшталт: «Дивитимуся те, що залишилося».

У цій телеситуації, що виникла на Закарпатті, всі згадали про Т2. Але досі відомо лише, що за кілька років її існування так і не оцифрували область. Покриттям Т2 забезпечено ледве половину території Закарпаття, а в гірських районах у більшості населених пунктів його зовсім немає. Перечинський район, найближчий до обласного центру Ужгорода, має впевнений прийом лише на 7% території. Що тоді можна казати про Рахівський, Міжгірський, Воловецький, де самі гори? Отож охоплення програмами українського ТБ на Закарпатті в цих районах відтепер від стагнуючого до… ніякого.

Фото з сайту radiosvoboda.org

Cумщина. «Узимку на екранах Росія, а влітку будемо на городах...»

Сумська область має понад 560 кілометрів кордону з Російською Федерацією, що накладає на ситуацію особливий відбиток. Адже у телевізійному вакуумі залишилася більш як сотня сільських населених пунктів восьми прикордонних районів, до яких не дістають провайдери кабельного телебачення і де мешкають переважно люди похилого віку з відповідними статками. Упродовж минулого тижня поспілкувався з багатьма з них, а також колегами, городянами, представниками провайдерів. Як підсумок — діаметрально протилежні погляди на рішення закодувати сигнал.

З одного боку, телеглядачі — власники тарілок украй негативно оцінюють такий крок, називаючи його негуманним щодо громадян. З іншого — ті, хто надають програмні послуги, вважають рішення економічно правильним — халява закінчується. Але питання інформаційної безпеки поки що залишається непочутим — чи й справді випадково, чи, як вважає більшість співрозмовників, усвідомлено.

Як повідомила представниця Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Сумській області Лариса Якубенко, нині на Сумщині працює 21 провайдер програмних послуг. Із прикордонних районів їх немає лише у Середині-Буді (загалом в області також у Липовій Долині та Бурині). Що стосується прикордоння, то торік Нацрада провела аудит концентрації тамтешніх кабельних мереж. Якщо в середньому в Україні цей показник становить 29%, то на Сумщині — 37, а в сусідніх Чернігівщині та Харківщині відповідно 26 та 30.

Сумський відсоток хоч і вищий, однак втіхи від цього мало. Адже більшість селян залишається віч-на-віч з тарілковою проблемою. Та й не тільки вони. Побувавши в офісі одного з провідних провайдерів у Сумах, відзначив: людей на прийомі значно більше, ніж раніше. Представниця ТОВ підтвердила: так, кількість звернень зросла щонайменше на 40%. Довелося навіть додавати консультантів, щоб ті роз’яснювали і пропонували варіанти підключення. Однак переважають негатив, обурення і небажання платити за те, що роками було безплатним. Утім, люди потроху починають купувати супутникові тюнери, обирати ті чи ті пакети послуг. А ось жителі прикордонних сіл Сваркове, Фотовиж, Сопич Глухівського району, а також Краснопілля, Білопілля, Путивля, з якими випало спілкуватися, одностайно заявили: у них немає зайвих більш як тисячі гривень на супутниковий тюнер, а потім вносити ще й абонентську плату. Її, до речі, мінімальну — 59 і 69 гривень — провайдери пропонують лише на перших три місяці. А потім зросте.

Що ж робити? Глухівські селяни відповіли так: «Узимку доведеться дивитися Росію, а влітку будемо на городах». Є й інші варіанти. Наприклад, дехто сподівається на умільців, які розкодують сигнал за помірну винагороду. Тим часом наш сусід і нині пропонує щонайменше 30—40 телевізійних каналів на будь-який смак. Усі, як і раніше, безплатно. Навіть тарілку не треба перелаштовувати, не кажучи про гаманці.

Фото Володимира ЗАЇКИ

Рівненщина. Не готові до платного телебачення

У черзі під кабінетом лікаря сперечаються жінки середнього віку: «Третій день чую, як на російських каналах обговорюють премії наших посадовців!» — «То не вмикай їх!» — «Не вмикатиму, але сусіди-пенсіонери тільки це й дивляться! Навіщо я ту тарілку купувала? Щоб тепер іще комусь щомісяця платити? Думаю, чи то тюнер Т2 купувати, чи на кабельне переходити».

Схожі розмови почуєш скрізь. По-перше, люди ще не готові до платного телебачення, а по-друге, усвідомлюють, що в умовах інформаційної війни це, м’яко кажучи, недоречно. Та якщо в жителів обласного центру принаймні є вибір, то частина Рівненщини його позбавлена і тому залишається поза інформаційним телевізійним полем.

«У найвіддаленішому Зарічненському районі немає українського телебачення: цифровий монополіст Зеонбуд не реагує на наші офіційні пропозиції встановити передавачі на вежі в Дубровиці. Тому торік у грудні нацрада ухвалила рішення про розбудову мультиплексу саме державним концерном РРТ насамперед у прикордонних районах. Сподіваюся, це стосуватиметься й нашого Зарічненського. Але це, зрозуміло, не питання дня. Оскільки ж район межує з Білоруссю, там, як у Дубровицькому та Рокитнівському, дивляться їхнє телебачення. Білорусь повністю покрита цифровим мовленням, а передавачі у прикордонних Пінську та Столині поширюють сигнал на 30 кілометрів. Біда в тім, що там усе нафаршироване російськими псевдоновинами про Україну», — коментує ситуацію представник Нац­ради з питань телебачення і радіомовлення на Рівненщині Дмитро Тарасюк.

28 січня повністю зник сигнал і з екранів жителів Демидівського району і майже повністю — Радивилівського та Млинівського. Тут, до речі, немає ні цифрового (область покрита лише на 75%), ні інтернет-покриття. Вийти з інформаційного вакууму дало б змогу введення в дію телевежі в Демидівському районі, яку споруджують ось уже … десятий рік. Через брак коштів Рівненська філія концерну РРТ роботи припинила. Однак із проєктних 110 метрів вежі вже зведено 60. В обласній раді, куди зверталися і директор філії, й представник нац­ради, лише руками розводять: це не об’єкт комунальної власності, тож і допомогти не можемо. А якби в Україні дбали про власну інформаційну безпеку та злагоджено діяли на всіх рівнях, готову на 60% телевежу можна було б перевести в розряд соціально важливих об’єктів і завершити.

Естонія закодувала російські телеканали, власні ж — у відкритому доступі. У нас, на жаль, навпаки. Чим не гаряча тема на робочий стіл РНБО?

Вінниччина. Безплатно, але без кодованих українських каналів

Біля міста Тульчин на Вінниччині стоїть багатоповерхівка, дах якої втиканий антенами-тарілками так, що з вершини пагорба видається, ніби тут база маленьких НЛО. Чому не одна на всіх? Тому, що в нас гроші блукають, себто до кожного приходять у свій час. Понад те, не кожний має змогу реагувати на зміни, які відбуваються.

«Працюю і можу купити тюнер та сплачувати за пакет супутникових каналів. А ось моя сусідка дуже розчарована. Вона звикла дивитися якісні серіали і політичні передачі українською мовою. А придбати пристрій і платити за послугу їй не під силу. Тож перейде на російськомовні канали, доступ до яких вільний», — сказав житель райцентру Муровані Курилівці Анатолій Волощук, в якого я поцікавився думкою про кодування 23 українських супутникових каналів.

А щоб бути в курсі подій та дивитися улюблені або нові фільми, не обов’язково мати антену-тарілку. «10 років не користуюся телевізором. Якщо є інтернет, то все знайдеш: і свіжу інформацію, й улюблені або нові фільми. Там дуже багато можливостей!» — запевнив приятель з Вінниці.

Справді, вибір є. Зокрема, кабельне телебачення або перейти на цифрове ефірне українське Т2. Однак у кожній місцевості є особливості. Приблизно у половині районних центрів області немає кабельного телебачення. Навіть у Вінниці у приватному секторі користуються антенами-тарілками. А щоб перейти на Т2, де 32 канали (зокрема й кодовані) у відкритому доступі, треба придбати антену і приймач Т2 чи телевізор, у якому приймач вмонтовано. Тобто перед цим слід поцікавитися, чи доступний сигнал. Свого часу вінницькі селяни продавали корів і купували супутникові антени не лише тому, щоб мати змогу дивитися багато каналів, а насамперед тому, щоб телевізор показував. Нині цифрове ефірне телебачення Т2 (до слова, місцеві канали «Вінниччина» і «Віта» транслюють ним) покриває лише близько 70% території області. Тож є населені пункти, жителі яких змушені користуватися супутниковими антенами. Наприклад райцентр Оратів, частина території прикордонних районів Могилів-Подільського, Ямпільського (у прикордонних цифрові молдовські російськомовні розважальні канали). Крім того, в області є білі плями в місцевостях на стику покриття передавачів. Торік Національна рада з питань телебачення і радіомовлення вийшла з ініціативою про встановлення мультикомплексу, який дасть змогу охопити телебаченням Т2 населені пункти країни, зокрема у Вінницькій області, де проблеми із сигналом. Однак на це потрібен час. Тож там, де немає кабельного телебачення та сигналу Т2, вихід такий: або платити провайдерові за послугу, або дивитися безплатно, але вже без кодованих українських каналів.

Василь БЕДЗІР,
Олександр ВЕРТІЛЬ,
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
Олег ЧЕБАН,
«Урядовий кур’єр»

Від редакції.  Відгуки телеглядачів дещо прогнозовані: навіть пересічні люди розуміють, що подібні зміни — анітрохи не на користь інформаційній безпеці держави. Наша газета продовжує тримати на контролі цю важливу в умовах інформаційної війни тему. І ми сподіваємося, що це питання таки потрапить на розгляд найближчого засідання РНБО.