На волю, на простори Дикого поля, далі від метушливого міста і повсякденних клопотів! З цим непереборним бажанням і сподіваннями дива, незважаючи на мінливу похмуру погоду, тисячі харків’ян, жителів райцентрів і сіл Харківської та навколишніх областей автобусами та власним транспортом вирушали ще зранку на Печенізьке поле, де вдванадцяте проходив традиційний етнічний фестиваль Слобожанщини. Щоправда, правічна земля скіфів та сарматів на берегових схилах величного водосховища аж ніяк не нагадувала безлюдне Дике поле, а очікувала своїх гостей десятками впорядкованих фестивальних майданчиків, ігровою галявиною, зоомістечком, містом майстрів. У майстер-граді чаклували народні умільці з писанкарства, лозоплетіння, ткацької справи, гончарства, ковальства і дивували людей філігранністю своїх витворів. Та не просто дивували, а ще й могли навчити на своїх майстер-класах будь-кого з охочих зліпити свисточок, виготовити ляльку-мотанку, виткати килимок чи навіть викувати підкову. Тут у кожній крамничці на ура продавалися вишиванки, обереги, прикраси та сувеніри.
На Печенізькому полі просто неможливо залишатися в ролі глядача чи байдужого гостя, бо всі дійства веселим виром буквально полонили й затягували у свою круговерть навіть найпохмурішого і найзаклопотанішого гостя. Автори і виконавці гумористичних перлів на майданчику «Народні усмішки» старалися не лише розсмішити своїх прихильників, а й обов’язково залучити їх до творчості. На «Музичній виставі» учасники караоке відчайдушно намагалися сподобатися ведучому Ігореві Кондратюку, а в конкурсі «Козацька сила» всерйоз та не без курйозів виборювали звання найміцнішого не лише юнаки, а й поважні літні чоловіки.
Новачкам фестивалю не давали оговтатися ні на мить, залучаючи їх то до «Слобожанського кола», то до мотузкового парку «Повітряні перехрестя», то до звіринця з екопарку, де головувала кумедна й жвава мавпочка.
— Під час підготовки території ми докладаємо всіх зусиль, щоб кожного року наш етнофестиваль вигравав новими барвами, а люди отримали незабутні враження, щоб усім на ньому було зручно і весело, — прокоментував масштабну панораму та події на березі водосховища голова Печенізької райдерж адміністрації Олександр Гусаров.
Справжнім почудуванням гостей стала вівсяна каша, адже кухарі, що її готували, замахнулися й побили український і навіть світовий рекорди. На спеціально підготовленому острові під назвою «Берег смачної каші» заздалегідь було встановлено спеціальні конструкції, які мали витримати чавунний казан діаметром 2,3 метра та ємністю 3,7 кубічного метра. Його вага становила 33000 кілограмів. Ложки, якими вимішували страву, швидше нагадували великі весла, а черпаки — дерев’яні ковші. Щоб почастувати гостей обідом, вогнище розкладали ще о 8-й ранку. Потім кашу здобрили вершками та ягодами, і вже о 14.00 волонтери роздали 12000 порцій.
Кулінарний витвір кашоварів оцінили не лише учасники фестивалю, а й представник Національного проекту «Книга рекордів України» Ігор Підчибій, котрий зафіксував новий рекорд. До цього на подібний експеримент відважувалися лише кулінари Тули, які змогли приготувати 865 кілограмів каші. Тож харківські майстри кухні стали ще й героями Книги рекордів Гіннесса.
Вибух захоплення, безліч схвальних вигуків викликав виступ із світловим лазерним шоу та феєрверком російської команди флайбордистів, які над плесом Печенізького водосховища виконували неймовірні трюки. Здіймаючись ледь не на десятиметрову висоту, спортсмени вражали глядачів такими кульбітами, які навряд чи побачиш навіть на високопрофесійній цирковій арені.
Емоцій, святкових і радісних, додали увечері глядачам також гурти «Гайдамаки», «Бумбокс», народна артистка України Ірина Білик, яких учасники фестивалю підтримували не лише своїми бурхливими оплесками, а й власним співом.
Червоною рискою, яка не лише підсумувала цей незабутній день, а й відобразила враження всіх учасників фестивалю, можна назвати слова голови Харківської облдержадміністрації Михайла Добкіна.
— Якщо тут, попри не дуже сприятливу погоду, збирається дедалі більше шанувальників «Печенізького поля», це означає, що цей етнофестиваль став улюбленим святом і його сприймають як частину Слобожанщини. Я вдячний кожному, хто сюди приїхав. Така кількість людей — це найбільша радість, — сказав він.
Світлана ГАЛАУР,
«Урядовий кур’єр»,
(фото автора)
Ми в Google+