В історії протистояння громадської організації «Екоцид.net» з ПрАТ «Харківський коксовий завод» і ЗАТ «Термолайф» виросла вже не тільки борода, а, мабуть, і хвіст з рогами, бо без покровительства нечистого навряд чи тягнулася б вона так довго. Однак не рогатого тут треба згадувати, а радше впливових ділків, які всі ці роки  переслідували, на думку заводчан, єдину мету: під виглядом боротьби за екологію відтиснути виробництво.

«УК» в №106 від 15 червня 2012 року в матеріалі «Хімічна атака відміняється» вже розповідав про цю неоголошену війну, яка встигла набити оскомину найрізноманітнішим  контролюючим та владним органам, а найбільше Жовтневому районному суду міста Харкова. Відтоді позиція поводиря «Екоциду» Олени Решетько не змінилася ні на йоту, хіба що майже у 200 разів зросли суми компенсації, які мусять сплатити відповідачі їй та ще трьом позивачам за те, що їхні підприємства нібито завдали шкоди здоров’ю.

Фото з сайту wikimapia.org

Під знаменами заробітчанства

Зазвичай у конфлікті між громадською організацією та державною, приватною чи силовою структурами ми підсвідомо відразу стаємо на бік першої. Хоч неодноразово під личиною недержавних об’єднань маскувалися хитромудрі злочинні схеми і прокручувалися незаконні оборудки.

Це просто думки вголос і, певне, жодного стосунку не мають до діяльності громадської організації «Екоцид.net». А може, й мають: розв’язання даної дилеми належить до компетенції правоохоронних і судових органів.

Тож за допомогою нашого пріоритету довіри до громадських організацій «Екоциду» спочатку вдалося збурити громадську думку, розповідаючи мешканцям найближчих до підприємства житлових кварталів про тонни «бойових отруйних речовин», які нібито викидає в повітря коксовий завод, а потім — і сусідній з ним «Термолайф». І хоч результати численних та різнорівневих перевірок, висновки профільних наукових інститутів цілковито спростували ці нісенітниці, активісти «Екоциду» в особі пані Решетько на всі подібні випадки мали «для народу» універсальне пояснення: все куплено. Через такий гребінець самопроголошені екологи пускали й усі необхідні згідно із законами України дозвільні документи, акти на оренду землі, висновки санепідемслужб, статистику захворюваності в Харкові, яка свідчила про нижчий рівень захворюваності населення в сусідніх з ХКЗ і «Термолайфом» житлових масивах, ніж навіть у деяких спальних районах.

У 2012 році Олена Решетько та ще троє активістів, яких вона «засватала», подали позови до Жовтневого районного суду Харкова, де й нині у провадженні перебувають дві цивільні справи. До речі, написані вони ніби під копірку, їх розгляд триває й досі, відволікаючи десятки людей від роботи.

— Ситуація складається таким чином, що ми працюємо під постійним пресингом, — розповів директор ПрАТ «Харківський коксовий завод» Володимир Григоров. — Причому стан цей посилюється в періоди активізації в країні політичних подій: чи то вибори до міської або обласної ради, чи то у Верховну Раду. Комусь просто вигідно використовувати ХКЗ як розмінну монету. А дехто таким чином маскує свої рейдерські наміри. При цьому ніхто навіть не намагається вести з нами діалог. Навіщо? Головне — пропіаритися на екологічній темі. Людей намагаються переконати, що всі їхні біди і хвороби — від нашого заводу! А те, що відбувається нині, не піддається жодному логічному поясненню. На нас просто хочуть заробити гроші. Причому  йдеться про сотні мільйонів гривень!

А суд і нині там…

Тоді чому Жовтневий районний суд уже чотири роки тупцює на місці? Невже судді отримали від власників заводів такий куш, що готові затягувати судовий процес до безкінечності? Адже не до «Екоциду» претензії, бо, за здоровим глуздом, позивачі мають бути зацікавленими у якнайшвидшому результаті. Проте у цій справі мало що (хіба окрім користолюбства) підлягає елементарній розсудливості та логіці.

Щоразу, коли суд уже мав перейти до розгляду справи по суті, «потерпілі» заявляли про доповнення списку відповідачів, що, за судовою процедурою, знову зумовлювало відкладення розгляду по суті. Така собі стара, але ефективна тактика затягування розгляду справи, яку заявники посилювали своїми намаганнями створювати під час роботи суду провокації.

Нині кількість відповідачів уже сягає майже трьох десятків, і це, за заявою Решетько, не межа. За букет хвороб, які нібито мають керівник «Екоциду» і ще три особи, «потерпілі» вимагають притягнути до відповідальності кілька міністерств, Харківську міську раду, прокуратуру Харківської області, Головне управління ДФС у Харківській області, півдесятка департаментів Харківської облдержадміністрації, поліцію, екологів, Держсанепідемслужбу, науково-дослідні інститути, Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи тощо, синхронно виставляючи кожному співвідповідачеві суми позовів від п’яти до 50 мільйонів гривень на кожного «потерпілого». Загальна цифра компенсації за шкоду їхньому здоров’ю вже перевищила півтора мільярда гривень.

На чому грунтуються такі непомірні апетити, пояснити важко, бо авторитетна судово-медична експертиза, яку провели щодо здоров’я Олени Решетько, не засвідчила бодай якогось зв’язку між її хворобами та діяльністю ХКЗ і «Термолайфу», підтвердивши свій вердикт 18 підписами знаних фахівців. Але ж подумати тільки: яку беззавітну підтримку має ця громадська організація, що проголошує неминучість покарання зла і корупції. Експерта, викликаного за клопотанням Решетько до суду для роз’яснення висновку Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи відразу після суду, майже на виході з дверей судового приміщення невідомі банально відлупцювали, щодо чого нині триває кримінальне провадження.

Але чим воно завершиться, хтозна, бо якось дивно, що все сходить з рук тим громадським діячам. Навіть безпосередні образи суду, за що в цивілізованих країнах довелося б відповідати, ніяк не позначаються на цілісності шкаралупи недоторканності позивачів.

У судовому засіданні 29.10.15 р. під головуванням судді С. М. Гаврилюк Анатолій Ряснянський, який називався то адвокатом, то журналістом, вимагав вибачення в судді за початок судового засідання на 15 хвилин пізніше через розміщення в залі судового засідання великої кількості вільних слухачів. Провокуючи скандал, він брав на кпини суддю: «я ще не почув вибачень», «корона не впаде», «ви брешете», «мені здається, у вас якесь захворювання», «вважаю, щоб суд до мене теж звертався «ваша честь», «я буду називати «ваша честь» тоді, коли ви будете гідні цього звання». І навіть після завідомо провокаційного виклику наряду міліції (мовляв, у Жовтневому райсуді «нападають на людей, корупційний суддя, можливо, хабарі передавали») шкаралупа недоторканності лишилася без подряпин. Надто завзято хтось опікується тим, аби забезпечити вседозволеність певним категоріям представників громадянського суспільства, до яких ми ще не доросли.

До речі, журналісти неодноразово запитували заводчан, чому вони не подають зустрічний позов про захист своєї честі, гідності та ділової репутації підприємства. Виявляється, подавали, але суд з якихось причин відмовився долучити його до справи.

На захист стали бійці АТО

Після останнього засідання суду, яке звелося до розгляду чергових вимог щодо включення нових співвідповідачів, та прес-конференції, проведеної за ініціативи ХКЗ і «Термолайфу», до корпункту «УК» зателефонував чоловік і, назвавшись працівником ХКЗ та учасником АТО, сказав, що він зі своїми бойовими побратимами хоче зустрітися і поговорити з приводу «Екоциду».

Прямо з порогу молодики відразу заявили, що такого не терпітимуть, і поклали на стіл роздруківку з Facebook. Текст авторства Олени Решетько мені вже був знайомий. Процитую його українською з деякими скороченнями: «Привіт, френди! Хочеться зазначити, що вкотре неабияк стурбовані наші донецькі «гості» з «ДНР» і «ЛНР» в особі Харківського коксового заводу і «Термолайф»… Щойно посилилася увага громадськості до цього донецького гнійника на тілі нашого міста, бандюки біжать на «Гепа-ТВ» і розповідають, що безсовісні екологи з «Екоцид.net» хочуть забрати собі коксовий завод і самим забруднювати довкілля. Нещасні отруйники з «ДНР» постраждали від екологів — противні хочуть прогнати їх на батьківщину, аби вони забруднювали отрутою свої «донецькі республіки»… ми на правильному шляху, а бандитів… гнатимемо».

Подібні пасажі від Решетько, де ХКЗ звинувачували в фінансуванні і пособництві терористам, лунали й раніше. І не лише в соціальних мережах.

25 січня 2016 року керівниця «Екоциду» на особистому прийомі в начальника ГУНП в Харківській області заявила про те, що за участі службових осіб ДФС у Харківській області та Харківської митниці не припиняється контрабанда вугілля на ПрАТ «Харківський коксовий завод» із тимчасово окупованих територій. Аналогічну заяву Олена Решетько озвучила і під час засідання в Жовтневому райсуді, але вже від імені ще однієї позивачки Людмили Кузнецової, яку вона представляє.

— Решетько зробила завідомо неправдиві повідомлення, і керівник заводу звернувся з відповідною заявою до поліції. За цією заявою внесено відомості в ЄРДР за №12016220500000440 від 19.02.2016 року і розпочато кримінальне провадження, проте й досі жодних дій чи його результатів немає, — каже юрист ХКЗ Ганна Пазиніна.

Учасників бойових дій на Донбасі всі ці наклепи обурили.

— Коли воював з лугандонівцями і російськими найманцями, то захищав не лише Батьківщину, а передовсім свою сім’ю і свій завод. І якщо якась відставна податківець називає мене бандитом, а мій завод отруйником із «ДНР», то я цього не подарую, — кипить від гніву Сергій Коваленко, коксовик у четвертому поколінні. — Це Сергій Булгаков, який пройшов Іловайський котел, виводив з оточення наші частини, був одним із кращих замкомвзводу кулеметників, це він — «гість із «ДНР»? Словом, ми — п’ятеро учасників АТО тут і двоє, які ще на передовій, — перегриземо горло будь-кому, хто посягне на наш завод, благополуччя наших сімей. Тут працювали мої діди, батьки. Тут працюватимуть мої діти. Крапка.

Сергія підтримали всі його побратими по АТО і колеги по заводу. Вони з болем розповіли, що дуже тяжко, особливо після року справжнісінького пекла, чути на свою адресу й щодо ПрАТ такі наклепи. Адже цей завод, перш ніж відправити в зону проведення АТО, укомплектував їх літнім і зимовим одягом, якісними бронежилетами. Всі працівники ХКЗ  перерахували із своїх зарплат майже мільйон гривень на медичне забезпечення бійців ЗСУ. А підприємство для Харківського батальйону безоплатно передало 2 автомобілі, радіостанції, 423 комплекти військової камуфльованої форми та берці. Як стверджують учасники АТО, форма була з-поміж кращих в ЗСУ.

Але для громадських діячів з «Екоциду» ні ці факти, ні офіційні висновки щодо діяльності підприємств непереконливі.

Післямова. «УК» звернувся за коментарем до Олени Решетько, але, на жаль, так його і не отримав.