Увосьме райцентр Тернопільщини Борщів збирав фольклорно-мистецький фестиваль. Це своєрідне дійство, яких в Україні надто мало. Тут справді панує народна аура, як ніде відчувається сув’язь із духом минулих поколінь. Цьогорічне свято трохи змінило назву й наголос зробило на борщівську чорну сорочку. Тепер воно зазвучало так: «Борщівська сорочка з узором ріллі, і кров’ю окроплена доля її».
Свято розпочали з відкриття в місцевому краєзнавчому музеї етнографічної виставки «Борщівська народна сорочка», де представили майже 100 унікальних жіночих і чоловічих вишиванок від кінця XIX до 20-х років XX ст. Експозиція діятиме понад місяць, адже зазвичай оглянути її приїжджають гості з різних областей не лише в час фестивалю. За словами головного зберігача фондів музею Лесі Грабик, однакових двох сорочок не знайти, хіба елемент.
Останніми роками дедалі більше геометричні орнаменти на старовинній борщівській сорочці порівняють зі знаками трипільського розпису. Адже відомо: чи не 6000 років тому трипільці обрали місцем свого проживання печеру Вертеба, що в селі Більче-Золоте. І нині тут знаходять речі побуту та культури представників трипільської цивілізації. Старший науковий співробітник краєзнавчого музею Наталія Николин твердить, що іноді знаки з такого начиння цілком відтворено на борщівських сорочках. До речі, пані Наталія на фестиваль одягла сорочку з бабусиної скрині кінця 1930-х років. Цікаво, що майстриня, вишиваючи таку сорочку на конопляному білому полотні, використала рослинно-квітковий орнамент, але з переважанням чорного кольору. І неспроста. Він, на думку пані Наталі, обереговий, символізує силу землі, тутешніх чорноземів. Інше пояснення дає давня легенда: після чергового набігу татарські завойовники повбивали місцевих чоловіків, а дівчат, жінок забрали в ясир. Ті, хто залишилися живими, зібралися на згарищах власних осель і поклялися впродовж семи поколінь носити жалобу за чоловіками. Тож сорочки стали вишивати лише чорними нитками. У такому вбранні вінчалися, хрестили дітей та йшли у засвіти. Ця традиція існувала аж до половини ХХ ст. Відтоді вже почали з’являтися сорочки у яскравіших барвах, вишиті хрестиком, а не лише колодками, верхоплутом, мотаним чи ланцюжками. У чорній борщівській сорочці на фестивалі зустрів Олену Рибалку, директора народного дому зі Сватового на Луганщині. Каже, що від свята отримала «яскраві враження, нове пізнання України та українців». Від дідуся вона має українські корені, хоч, зізнається, більше тяжіла до бабусиних, російських, тож навчалася в російській школі, розмовляла російською. Але коли в її краю кремлівський агресор розв’язав війну, ідентифікувала себе українкою. В Борщеві відчула справжній український дух. Як і австралійська журналістка Світлана Яковенко. Походить вона з Кривого Рогу, але майже два десятиріччя мешкає в Південній півкулі. Про фестиваль кілька років тому дізналася з інтернету. Для австралійців вона підготує книжку про український борщ.
Борщів, звісно, без борщу не може існувати. Адже, за легендою, коли турки захопили це місто, вони захотіли покуштувати місцевих страв. Одна з господинь зварила їм борщу. Проте їм весь час щось не подобалося. Нарешті розлючена куховарка гепнула їхнього отамана ополоником по голові й утопила в борщі. Тому і місто так назвали — Борщів.
Нині разом із чорною сорочкою ця національна страва стали візитівкою міста. Тож у межах фольклорно-мистецького фестивалю неодмінно організовують свято «Борщ’їв». Цього року борщу зварили-приготували чи не з тисячу літрів. Кожне село району привезло свій борщ. У двох великих (по 200 літрів) казанах його варили біля міськради. Просто неба цю страву готували й місцеві козаки. Куховарами виступали й воїни, які повернулися з фронту, волонтери. Кожен охочий міг посмакувати борщем, іншими наїдками, виявивши свою жертовність: скрізь були виставлені скриньки для збирання коштів на потреби бійців АТО.
Як розповіла начальник відділу культури, туризму та релігії Борщівської райдержадміністрації Ольга Журавінська, за ці гроші придбають найнеобхідніше для краян, які нині захищають на сході українську землю. Прикметно, що учасники фестивалю долучилися до плетення маскувальних сіток для військових.
Ми в Google+