Те, що бачимо помітні зміни на краще фактично у всіх компонентах ЗСУ, можна назвати прискореним розвитком. Хтозна, яким наше військо було б, якби не війна. Саме загроза українській державності й розбудила національну військову міць. Солдати й офіцери вже багато чого навчилися, та й система бойової підготовки невпинно вдосконалюється: заради цього розбудовують полігони, проводять експерименти, ухвалюють сучасні програми вишколу, переймають найкращий світовий досвід. Отже, як у різних складових війська відбуваються зміни в системі підготовки і які перспективи вони відкривають?
Стереотипи ламали на ходу
Розпочнемо з десантників. Про зміни у вишколі крилатої піхоти ми поцікавилися в заступника командувача з бойової підготовки — начальника управління бойової підготовки Десантно-штурмових військ полковника Володимира Іванова.
— До 2014-го бойова підготовка у нас відбувалася переважно на папері. Бригадні навчання ставали надзвичайною подією. Бракувало пального і боєприпасів. Зазвичай мали справу з навчаннями ротно-тактичного рівня. Обмеженість підрозділів у матеріально-технічних засобах далася взнаки на початковому етапі війни. Коли ворог захоплював Крим, тільки чотири наші батальйонно-тактичні групи і стільки само розвідувальних рот змогли вирушити до півострова, щоб прикрити адмінмежу з автономією, — розповідає Володимир Станіславович. — Відповідно до укомплектованості, поспіхом провели мобілізацію. Готували людей згідно з керівними документами.
Звісно, бойового досвіду майже ні в кого не було. Його здобували в боях на Донбасі. Полігоном для багатьох стала зона АТО. Як безпосередній учасник подій констатую: виконання завдань давалося важко. Доводилося на ходу ламати стереотипи, прищеплювати солдатам розуміння: він на справжній війні, де вбивають. І водночас вселяти усвідомлення: ти теж щось можеш, зброя — не просто залізо, а інструмент. Поступово бригади долали психологічний бар’єр. Усередині першого літа російської агресії наші частини діяли значно впевненіше.
2015-го переглянули нормативи бойової підготовки десантників. Тієї зими саме пройшла четверта черга мобілізації. Але її організували вже зовсім інакше. Полковник Іванов зізнається: якби так гартували першу хвилю, як четверту — шосту, АТО закінчилася б восени 2014 року. Підготовку нині спрямовано на те, щоб солдат повірив у власні сили, що він діяльна бойова одиниця, а не безініціативний статист.
Система вишколу десантників стрімко здолала бар’єр обмежень мирного часу. Приміром, раніше на стрільби приїжджав офіцер-контролер і перевіряв стоси паперів. Підрозділ могли не допустити до стрільб через помилки в документах. Тепер цього немає.
Право на ініціативу
— Ми змінили підходи до науки, відмовившись від практики натаскування батальйонів і бригад на епізоди тактичних навчань. Весь вишкіл проходить одразу в незнайомій місцевості, з ходу, — ділиться досвідом полковник Іванов. — Навесні 2015-го на Широкому Лані спершу провели навчання двох бригад удень і двох уночі. Все вийшло непогано. І це вселило віру в наші сили. Поступово дійшли до того, що організували тренінг з однією бригадою послідовно на п’яти полігонах. З них три були не знайомими частинам. А літній навчальний рейд 79-ї й 81-ї бригад відбувся водночас на чотирьох полігонах і трьох ділянках місцевості.
Упевнений: ми на правильному шляху. Нині командирам делегують більше прав на ініціативу, яка допомагає в бойових ситуаціях, бо офіцер привчається думати ще на полігоні, а не там, де вже не відіграєш назад. Цьогоріч наші десантники не провели жодних навчань, де мішеневу обстановку робили б по-старому, коли вкопану фанерну ціль видно на полі ще до початку стрільб. Тепер їхнє місце займає радіокероване полігонне обладнання.
Полковник Володимир Іванов пригадав епізод з перебування на військовій базі США у ФРН. Американські колеги, помітивши подив українців щодо рівня розвитку полігонної інфраструктури, сказали: «Не засмучуйтеся, ми це створювали 70 років і досі будуємо. І теж припускалися помилок. І ви свої полігони розбудуєте як слід. Та й вибору у вас, схоже, немає».
Українське військо другий рік упроваджує в життя бойову систему підготовки «БАРС». Може, все відбувається не так, як хотілося б, бо вона потребує копіткої роботи й неабияких навичок інструкторів. Але в разі оволодіння нею допомагає впевнено вести бій, пересуватися бойовищем і зберегти життя. Програму вишколу десантників удосконалюють з урахуванням бойового досвіду. Так, у курсі підготовки вже апробовано нововведення — виконання вправ стрільби зі стрілецької зброї з борту вертольота «Мі-8» по наземних цілях. А основну увагу нині зосереджують на підготовці кваліфікованих фахівців-сержантів.
Виклик і для солдата, і для генерала
Чимало елементів підготовки й тренінгу у війську організовують в зоні проведення АТО. Так відбуваються і деякі командно-штабні тренування, де напрацьовують взаємодію частин і підрозділів ЗСУ. Таких навчань останнім часом побільшало, й вони стали традиційними. Так відпрацьовують різноманітні сценарії реагування на дії ворога і можливості взяття на полі бою оперативної ініціативи. Значну увагу під час цих навчань приділяють вишколу підрозділів, що забезпечують надійність зв’язку.
Одне з таких навчань цьогоріч уперше проводили на рухомій базі. Воно вирізнялося багатоступеневим опрацюванням елементів, що за складністю перевершувало попередні подібні тренування. Зв’язківці тоді добре й своєчасно відпрацювали ввідні завдання з налагодження надійної системи зв’язку. Дуже важливо, що у військах тепер кожне фронтове затишшя використовують максимально ефективно в сенсі професійної підготовки. Особливо це актуально в розрізі здатності оперативно-тактичних угруповань планувати майбутні бойові операції в динаміці й ухвалювати правильні рішення, попри несприятливі зовнішні чинники. Частини повинні вміти вчасно реагувати на загрози, зокрема під час переміщення в інші райони у наступі й обороні.
Під час навчань Збройні сили відходять від такого елемента, як завчасна підготовка. Усе відбувається спонтанно, швидко. Є ввідна, і всі — від солдата до генерала — мають виконати завдання у визначені терміни, без додаткових роз’яснень чи показових занять. Кожен командир на місці має чітко знати свій функціонал. Саме так можна виплекати злагоджені підрозділи й екіпажі. Тож кожне навчання стає викликом для тих, хто готує їхні сценарії і хто має знайти правильні рішення. Цей пошук неймовірно цікавий, захопливий для командирів і їхніх підлеглих.
Так само в бойових умовах активно навчаються українські сапери. Особливу увагу приділяють способам виявлення протипіхотних мін, бо до війни вони здебільшого мали справу зі снарядами. Та й сучасні снаряди зі старими саперними обладунками виявити непросто — їх глибше заривають у землю, а для виробництва мін дедалі менше використовують метал. Тому для військових дуже доречними стали надчутливі металошукачі, здатні навіть на великій глибині розпізнати боєприпаси невеликих калібрів. Ці прилади торік надійшли від ЄС і Данської групи з розмінування.
До слова, канадські військові інструктори зробили істотний внесок у підготовку в Центрі розмінування в Кам’янці-Подільському майже 200 спеціалістів для ЗСУ. Акцент тренінгу — на операторській майстерності в роботі з наданими Канадою й іншими західними країнами зразками техніки і засобів захисту. А ще підготовці власного інструкторського корпусу.
Чудові новини для гармашів
Чимало нового у бойовій підготовці з’явилося і в артилерії — основній ударній силі, яка допомогла зупинити агресора. Чудова новина для гармашів — те, що на березі Дніпра розбудовують міжвидовий центр підготовки ракетно-артилерійських підрозділів, який неабияк поліпшить можливості полігона «Дівички», де етапи відновлення боєздатності й злагодження зможуть одночасно проходити артилеристи кількох бригад. У 2017-му на це передбачено 5,2 мільйона гривень. Практичне відновлення боєздатності відбувається з постійною зміною вогневих позицій, командно-спостережних пунктів та різноманітними ввідними. До цього артилерія дійшла не одразу.
Попервах у зоні АТО обслуги гармат деяких підрозділів майже повністю були офіцерськими — бракувало рядових і сержантів, тяглова техніка часто відмовляла. Що вже казати про сучасні електронні засоби наведення, коли в багатьох розрахунків не було навіть раритетної бусолі й механічних приладів управління вогнем. Коригувальники сиділи з біноклями на деревах чи териконах, повітряної артрозвідки фактично не існувало.
Тепер же до послуг гармашів — широкий спектр новітнього обладнання для влучної стрільби та контрбатарейної боротьби. Уже кілька хвиль фахівців, здатних вправлятися з новими канонірськими гаджетами — вони тепер є і на землі, і в повітрі, — підготували армійські навчальні центри та відомчі заклади освіти. Досвід АТО показав, що критично важлива для артилерії злагодженість обслуги, яка має працювати як зіграна команда. Тому нині пріоритетна модель підготовки артилеристів у складі розрахунку, який далі разом служитиме у війську. Актуальне й фокусування навчального процесу гармашів на найкращій підготовці до ведення бойових дій у міських умовах.
Залізний біатлон
Коли мені пощастило побувати на танковому біатлоні — змаганні між панцирними взводами чотирьох моторизованих частин, організованому ОК «Південь» на загальновійськовому полігоні «Широкий Лан», зрозумів: українці можуть усе. Звісно, потрібно зробити усе можливе, щоб нашим танкістам не довелося знову вчитися навіть азів майстерності.
Тоді під раптовими зливами танкісти конкурували у швидкості, влучності, кмітливості, знанні можливостей бойових машин. Далеко за межі стрільбища ширилися відлуння пострілів їхніх гармат. Я бачив сповнені ентузіазму очі хлопців, вони горіли живими вогниками небайдужості й оптимізму. «Усе буде гаразд: ми не відступимо й обстоїмо Українську державу», — казали танкісти.
Головний підсумок такого залізного біатлону — зразкова злагодженість екіпажів, що неабияк втішає. Танкісти зауважують: сучасний вишкіл більше наближений до умов бою, ніж до було до війни. Конкуренція для військового дуже важлива. Але наші танкісти конкурують по-товариськи, доброзичливо, бажаючи всім спільної перемоги.
Насамкінець. Прикро, що тільки тепер по-справжньому пробуджується українська військова міць. Стільки часу і талантів втрачено! Сподіваємося, що тепер нашим військовим не забракне ресурсу на якісну підготовку. А в більшості з них бажання стати професіоналом є.
Геннадій КАРПЮК
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+