ІМПРЕЗИ
В Рівному пройшов перший Всеукраїнський фестиваль ковальського мистецтва
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»,
фото автора
Ви бачили, як сталь стає схожою на… пластилін? А потім із неї народжуються підсвічники, підвазонники, вершники, троянди і навіть серця! 80 металевих сердець тепер в унісон б’ються в самісінькому центрі Рівного. Металеве та частинку власного серця залишив тут кожен з учасників колоритного й неповторного триденного фестивалю «Металеве серце України».
Шерше ля фам…
Мудрі французи у всьому оригінальному, що нас оточує, радили шукати жінку. Їхня порада виявилася цілком доречною й тут. Дарма, що ковальство здавна вважається справою чоловічою. Бо, виявляється, у рівненського фестивалю жіноче начало. Рівнянка Ніна Крока ось уже майже два десятиріччя працює директором Рівненської металобази: здавалося б, така собі залізна леді. Але це зовсім не про неї: ця жінка щиро вірить у магічну силу металу.
— Працюючи, так би мовити, з промисловим металом, переконалася, що то не лише швелер чи кутники. У ковалів метал оживає. Я багато років поспіль відвідую ковальські фестивалі в Україні і за кордоном, колекціоную ті унікальні речі, які народжуються на моїх очах. Власне, свій дім я давно перетворила на музей ковальського мистецтва. А потім подумала: а чому б ковалів не познайомити з нашим містом, якому понад сім століть? До того ж, в останні роки вироби наших ковалів прикрашають парки та вулиці Рівного, а кузні відроджуються, як гриби після дощу. Ідею підтримав міський голова Володимир Хомко, а вже за ковалями, як мовиться, справа не стала, — розповідає Ніна Крока.
Наймолодший учасник фестивалю Олексій Ржепецький чаклує над виробами поки що під батьківським крилом
Вони з’їхалися до Рівного майже з усіх областей України. А коронували господиню дійства в королеву металу представники гільдії ковалів Донбасу, які просто-таки закохалися в наше місто. Отже, не «залізна леді», а королева металу — зовсім інший зміст, погодьтеся!
«А в коваля душа тепла…»
У тому, що ковалі — народ мужній, пересвідчився кожен рівнянин. Три фестивальних дні температура не знижувалася нижче плюс 35, а горни були розігріті до тисячі градусів, дійство проходило під відкритим небом, у парку культури та відпочинку імені Тараса Шевченка.
Чи не єдина в Україні жінка-коваль львів'янка Емілія Сидор дарує «своє» металеве серце Рівному
Втім, це аж ніяк не виснажило навіть наймолодшого ковалика — 11-річного Олексія Ржепецького з Первомайська, що на Миколаївщині: він власноруч викував виделку та застібку:
— Вже рік, як я поруч із татом у кузні — дуже подобається! — не стримує емоцій хлопчак.
— Майже все, що виготовили і привезли з собою, розпродали, — підсумовує «ужинок» Едуард Науменко із Сум.
У його «Ковальській лавці» працюють семеро ковалів. Це, каже майстер, хороший спосіб заробити на життя: ковані вироби нині в ціні — принаймні за останніх 5 років не звільнився ніхто. Столи, лавки для ресторанів та кафе, ковані огорожі — це той «джентльменський набір», на якому заробляють майстри. А фестивальні вироби — то для душі…
Коваль Дмитро Кубка з Херсонщини — наочний приклад того, як потужно ковальство крокує Україною. На замовлення свого роботодавця, який вирішив розвивати зелений туризм, він кілька років тому опанував професію коваля у рівненського майстра Сергія Торулі. Саме в Рівненському обласному центрі зайнятості першими і поки що єдиними в Україні взялися «перекувати» суспільне сприйняття традиційного народного ремесла — ковальства. І зробили це: скільки «новоспечених» ковалів розлетілося за цей час по всіх українських усюдах! І жоден не залишився «за бортом». Ось так і Дмитро Кубка кує на Херсонщині підкови на щастя для туристів. Рівному, яке стало його другою домівкою, звісно ж, подарував металеве серце.
А його вчитель Сергій Торуля не втомлюється вчитися сам. Тут, на фестивалі, він розпалює горна поряд із визнаним майстром-ковалем Хуубом Сенссеном із Голландії. Сергій брав у нього уроки, а тепер запросив колегу на фестиваль.
— Коли мене запитують, скільки треба грошей, щоб відкрити власну кузню, відповідаю: тут потрібні насамперед руки, голова і душа. Адже у вартості ручної роботи метал займає лише десяту частину, все інше — голова, руки і небайдуже серце коваля. Саме тому ручні ковані роботи так високо цінують у світі, — знаходить час на коротке спілкування з нами Сергій.
Такі витвори піддаються тільки вмілим рукам
Львівська гільдія ковалів — чи не найчисельніша на фестивалі. І, як завжди, з родзинкою. У львів’ян за горном стоїть… жінка — тендітна Емілія Сидор. Вона, щоправда, називає себе майстром із художнього обробітку металу. Причому Емілія — майстер дипломований: за її плечима Львівська національна академія мистецтв, робота в кузні, в музеї етнографії та художнього промислу, аспірантура — і все на тему ковальства.
— З усіх видів обробітку металу ковальство мені подобається найбільше, — зізнається Емілія і впевнено стає до горна, щоб викувати своє неповторне металеве серце у подарунок Рівному.
До речі. Серце стало одним із символів Рівного кілька років тому. В польському місті-побратимі Рівного Забже є небайдужий професор-кардіохірург віце-президент Європейського товариства хірургів серця і судин Мар’ян Зембала. Скількох рівнян він успішно прооперував там, а скількох — тут, у центральній міській лікарні Рівного, та ще й безкоштовно, — вже й не порахувати. І кожному вдруге подарував його рідне серце: щоправда, вже із часточкою металу. Велике серце професора Зембали рівняни вшанували, присвоївши йому звання почесного громадянина міста. Тепер про їхнє друге народження нагадуватимуть і металеві серця, подаровані теж небайдужими людьми — ковалями.