Проте навіть ці 42 мільйони разом постійно на території України не проживають, зауважив директор Українського інституту досліджень екстремізму Олег Зарубінський у вівторок під час прес-конференції. Адже наприклад нещодавно одна лише Польща оприлюднила інформацію про те, що на її території офіційно проживає близько мільйона наших співвітчизників. Чимало їх нині в Італії, Іспанії, Португалії та Чехії. Більшість українців, яким вдалося туди виїхати, зазвичай намагаються залишитися там жити, а згодом перевезти й свою родину. Так, у Португалії є цілі українські села, де народжуються і зростають нові покоління Даринок та Іванків.
Чимало українців перебувають і в Російській Федерації. Але система дещо інша — циркулярна. Туди українці зазвичай виїжджають на заробітки: поїхали, попрацювали півроку або сезон, заробили грошей і повернулися в Україну. Усього поза межами нашої держави нині перебувають близько 3 мільйонів українців.
— Що ж до самої України, статистика доводить, що за 25 років незалежності населення скоротилося на понад 8 мільйонів осіб: з 51,944 мільйона у 1991 році до 42,760 мільйона станом на 1 січня 2016 року. Найбільше за цей час нас було у 1993-му — 52,244 мільйона, — нагадала директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова. — І, як і 25 років тому, жінок у нас більше, ніж чоловіків. Однак значно скоротилася кількість дітей — майже удвічі порівняно з 1991 роком: із 13,225 до 7,614 мільйона.
Вона також зазначила, що у 2013—2015 роках в Україні спостерігалося зниження народжуваності. Однак, зважаючи на те, що основні наслідки демографічної кризи проявляються через два роки після її початку, «ями» народження слід очікувати саме у 2016 році. Її прогнози щодо кількості населення також не оптимістичні.
— За будь-яких умов населення України скорочуватиметься, тому що у нас вичерпано потенціал демографічного зростання. Адже і 75-річних жінок у структурі населення більше, ніж 5-річних дівчат. Ще з 60-х минулого сторіччя українська жінка не народжувала стільки, скільки потрібно для простого відтворення поколінь, і, відповідно, кожне наступне покоління менш чисельне за попереднє.
Та є й трохи позитиву. За роки незалежності майже удвічі — з 13,9 до 7,9 на тисячу населення — зменшилася смертність немовлят віком до року. Це непогані цифри, вважає пані Лібанова, однак каже, що на статистику вплинули зокрема зміни в методиці підрахунку.
— У 1991 році живонародженою вважали дитину, яка важила 1 кілограм, завдовжки 35 сантиметрів, що зробила самостійно хоча б один вдих. Тепер ми перейшли на європейську статистику, де є єдиний критерій — дитина має важити 500 г. Тобто багато з тих, кого ми сьогодні вважаємо живими, за попередньою статистикою були б мертвонародженими, — пояснила науковець.
Вона також зазначила, що за останніх 25 років в українських родинах почали пізніше приводити у світ нащадків. Так, у 1991 році народжували переважно 20—24-річні дівчата, а 25—29- річних молодих мам було удвічі менше. Проте у 2015-му кількість породіль у цих двох вікових групах майже зрівнялася. Крім того, тепер в Україні вдвічі частіше народжують жінки, яким уже виповнилося 30—34 роки. Це майже вдвічі частіше, ніж 25 років тому.
А ще професор зауважила, що насправді українці нині проживають не зовсім там, де зазначає статистика. У демографічному регіональному розподілі, на її думку, є чималі похибки — значно недооцінюється чисельність населення столиці, а також Львова, Одеси та інших міст, які мають розгалужений та ємний ринок праці. Щодо Харкова, кількість місцевих жителів там, напевно, оцінюється правильно. А ось кількість переселенців значно завищено. Непоодинокі випадки, коли люди приїздять туди з тимчасово окупованих територій, реєструються, отримують виплати та іншу допомогу від держави, а потім повертаються додому. Та відповідно до звітних документів вони залишаються за місцем реєстрації, каже фахівець.
Проблеми з демографічною статистикою, зауважує пані Лібанова, пов’язані з тим, що в Україні давно не проводили перепис населення. Черговий запланований орієнтовно на 2020 рік. Раніше його проводити недоречно, адже ООН наполягає, щоб перепис населення проводили в країнах у рік, що закінчується на нуль або плюс-мінус один, для того, аби потім було легше зводити статистику по всій Європі та земній кулі. У 2010-му Україна перепис не провела, тож у 2020-му маємо обов’язково це зробити.
Вона висловила сподівання, що до того часу ситуація на Донеччині та Луганщині стабілізується. Адже зрозуміло, що нині фахівці і науковці без ризику для життя навіть не зможуть туди потрапити. Та не забуваймо, що там також живуть українці, які мають бути враховані.
Ми в Google+