25 листопада українці та світ, як і щороку, вшановують пам’ять убитих Голодомором 1932—1933 років. Жалобні заходи традиційно відбуваються у 32 країнах. О 16-й годині відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання, мільйони людей запалять свічки.
За традицією, напередодні трагічної дати науковці звітують про нові дослідження, музеї демонструють архівні знахідки. На прес-конференції за участю Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи, Інституту історії України та Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору пролунали нові висновки та пропозиції.
Три мільйони смертей — за 7 місяців
За новими даними дослідників, три мільйони українців заморили голодом упродовж перших 7 місяців 1933 року. Така висока концентрація надлишкової смертності, її зростання у деяких районах України у 10—14 разів свідчить про те, що відбулися катастрофічні події, які підірвали основи життєдіяльності селян, фактично залишивши демографічну руїну на селі. На цьому наголосила головний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи Наталія Левчук під час прес-конференції в Укрінформі.
«Через надсмертність втрати населення СРСР в 1932—1934 роках досягли 8,7 мільйона осіб. Найбільші втрати в абсолютному відношенні — в Україні. За нашою оцінкою, це 3,9 мільйона. Найбільше потерпіли селяни. Близько 300 тисяч — це втрати через надсмертність у містах. Регіональний розподіл втрат показав, що з тогочасних 7 областей, які входили до складу України, найбільше потерпіли Київська та Харківська, в кожній з яких через надсмертність передчасно померли понад мільйон осіб. Ще один чинник, який вирізняє Україну серед інших і на який мало звертають увагу, — дуже висока концентрація смертей за відносно невеликий період», — зазначила Наталія Левчук.
Вона уточнила, що на районному рівні найбільше потерпіли райони Центральної України, тодішні Київська і Харківська області, що в сучасному поділі наближено відповідає Черкаській, Київській і Полтавській областям. Це Тетіївський, Володарський і Ставищенський райони сучасної Київщини та Глобинський, Решетилівський, Опішнянський райони Полтавської області, де втрати сільського населення становили 40—54% населення.
Під прикриттям боротьби за хлібозаготівлі Кремль у 1932—1933 роках здійснював репресії українських селян, які не хотіли радянської влади і колективізації. Наталія Левчук зазначила, що в Україні тоді найбільше потерпіли жителі лісостепових районів, не зернових на той час, які не відігравали ключової ролі в хлібозаготівлях. Саме в Україні було прийнято рішення щодо того, щоб із колгоспів, які не виконали планів хлібозаготівель, вивезти всі наявні колгоспні натуральні фонди — резервні в разі стихійного лиха і насіннєві. Внаслідок цього на початку посівної Україна фактично залишилася без зерна і будь-якого насіння.
«Система карально-репресивних заходів, яку було запроваджено в Україні, призвела до знищення значної частини українського селянства і примушення до покори тих, хто залишився живим», — підкреслила дослідниця. Ще одним механізмом репресій, нагадала Н. Левчук, стало відоме рішення про блокування кордонів України і примусове повернення селян у місця їхнього попереднього проживання.
Ушанування жертв треба перенести на весну
З вуст науковців на прес-конференції прозвучала пропозиція перенести вшанування жертв Голодомору на весну на великодні дні. Директор Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору Людмила Гриневич вважає встановлення Дня пам’яті жертв Голодомору восени невмотивованим рішенням. Не скасовуючи цієї традиції, вона запропонувала визначити ще одну дату — навесні, коли у 1932—1933 роках був пік смертності.
«Урожай в Україні збирали з липня. У серпні, вересні, жовтні, листопаді хліб у селян був. Отже, коли говоримо про пік смертності, то постає логічне запитання: чому ми відзначаємо День пам’яті жертв Голодомору восени? На мою думку, тут були певні політичні міркування, тому що навесні завелика кількість радянських свят — 8 березня, 1 травня, 9 травня, і в ці світлі свята проблематика Голодомору не дуже вписується. Але попри те що ми вже маємо традицію і закликаємо її підтримувати, хочемо ініціювати, щоб наше громадянське суспільство визначило певний день навесні, можливо, це буде тиждень після Великодня, щоб теж були панахиди по загиблих від Голодомору», — сказала Людмила Гриневич. Її підтримали колеги з Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. П. Птухи та Інституту історії України.
Великий масив документів, що стосуються Голодомору в Україні, зазначали науковці, в наших архівах ще не опрацьований і навіть не відкритий. Приміром, у фондах Центрального державного архіву вищих органів державної влади є величезна кількість документів, яких рука дослідника ще не торкалася. В українських архівах збереглося багато документів з Москви, які дають змогу зрозуміти тодішню політику союзного центру.
Подальші дослідження архівів допоможуть нам краще усвідомити, що неодноразові спроби українців відродити власну державність, численні людські жертви, покладені на вівтар цієї боротьби в минулому й нині, не відвернули наш народ від прагнення до свободи і незалежності. Геноцид голодом, репресії, обмеження прав на власну мову і культуру Україну не зламали.
ОФІЦІЙНО
Добудова Меморіалу жертв Голодомору — справа честі
Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман пообіцяв передбачити кошти в державному бюджеті на завершення будівництва Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» в Києві: «Я також звернуся до українців усього світу, керівників регіонів, муніципалітетів з пропозицією долучитися до фінансування. За 24 місяці ми добудуємо музей».
Напередодні роковин Голодомору 1932—1933 років Володимир Гройсман відвідав музей і ознайомився з проектом другої черги меморіального комплексу, яка, за задумом архітекторів, буде захована в дніпровський схил, який укріплюють, що не змінить ландшафту і збереже ідею музею — свічки пам’яті. Проект погоджено ЮНЕСКО.
Ми в Google+