Україна вже підготувала четверту міждержавну скаргу до Європейського суду з прав людини проти Російської Федерації. Водночас Росія нещодавно заявила, що не визнає юрисдикцію цього суду і не виконуватиме його рішення. Яка доля попередніх скарг та коли можна чекати рішення за ними — кореспондент «Урядового кур’єра» запитав у першого заступника міністра юстиції Наталії СЕВОСТЬЯНОВОЇ.

Змусити відповідати

— Навіщо ми подаємо заяви до ЄСПЛ, якщо Росія заявляє, що не збирається виконувати рішення суду?

— Хочу наголосити, що юрисдикція ЄСПЛ обов’язкова для Російської Федерації і усіх 47 членів — країн Ради Європи. Як член Ради Європи Росія підписала і ратифікувала Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Відповідно юрисдикція ЄСПЛ поширюється на ці країни. А комітет міністрів Ради Європи, який розташований в Страсбурзі і до якого входять міністри закордонних справ цих 47 країн, контролює процес виконання рішень суду. На засіданнях комітету міністрів заслуховують резонансні справи, і це контролює Рада Європи.

Перший заступник міністра юстиції Наталія СЕВОСТЬЯНОВА.— Усе-таки, за яких обставин вони можуть відмовитись виконувати рішення цього суду?

— Росія прямо не сказала, що не виконуватиме рішення ЄСПЛ. Вони намагаються побудувати конструкцію, за якої конституційний суд РФ визнає, що міжнародне право для них не є пріоритетним і в них нібито перевага національного права над міжнародним. Насправді є загальні принципи міжнародного права, і для того, щоб рішення ЄСПЛ не поширювалося на РФ, їм потрібно вийти з Ради Європи, денонсувати конвенцію і тоді, звісно, процес зупиниться.

Але якщо ЄСПЛ вже почав розгляд заяви, то він цей процес завершить. Навіть якщо Росія вийде з Ради Європи. Проте це не так швидко робиться.

Безпосередньо сьогодні Росія — член Ради Європи. Ми бачимо, що з усіх існуючих міжнародних судових механізмів Росія всюди намагалась зробити так, щоб виконання їхніх рішень було необов’язкове. Це зокрема і міжнародний суд ООН, де РФ зробила застереження стосовно того, що визнають юрисдикцію лише тоді, коли самі ж погодяться.

— Свого часу Грузія подавала заяву до міжнародного суду ООН, проте отримала негативне рішення.

— Це не так. Коли Грузія подавала позов до Міжнародного суду ООН, то там настільки поспішали, що припустились помилок ще на попередніх стадіях (не провели консультації), що й спричинило призупинення процесу. Адже є передбачена судом ООН процедура, за якою не можна одразу подавати позов, оскільки потрібно пройти обов’язкові попередні стадії узгодження. Ці попередні етапи Грузія не провела, через що справа в цьому суді не мала успіху. Звісно, Російська Федерація з цього зробила негативний піар, кажучи, що Грузія нібито програла в Міжнародному суді ООН, насправді її не допустили до розгляду справ.

— Заяви від України допустили до розгляду в Міжнародному суді ООН?

— Зараз вони перебувають на попередніх стадіях узгодження. Це робиться для того, щоб у подальшому суд не мав формальних причин нам відмовити.

— Чи може Україна сподіватися на компенсацію своїх збитків за рахунок російського майна, яке розташоване поза її межами?

— Інструменти виконання рішень є, серед них і арешт майна Федерації по всьому світу. Ми бачимо, що нині ЮКОС прокладає нам стежку, арештовуючи майно РФ. У будь-якому разі ЄСПЛ довів, що за останні 50 років він найефективніший суд, який розглядає дуже багато індивідуальних справ.

За всю історію існування ЄСПЛ до нього загалом подавали 16 міждержавних скарг. Ми вже — три, четверта майже готова. Таким чином, загалом буде 20 скарг, з яких чотири від України.

— Яка доля трьох попередніх позовів?

— Першу скаргу Україна проти Росії подала ще 13 березня минулого року (за три дні до незаконного референдуму в Криму). Вже тоді ми бачили, що на півострові порушують права людини. Щоправда, тоді мало хто міг прогнозувати, що події розвиватимуться таким чином і що агресія РФ перекинеться на іншу частину нашої території. Тому цей позов логічно продовжувався — як хронологія війни. Ми щодня збирали факти, докази, акумулювали їх. Проте коли наша перша заява стала настільки великою, що з нею було важко працювати, вирішили подавати наступну — щоб по першій розпочалась стадія комунікацій і ми могли пришвидшити її розгляд. Адже чим він більший, тим важче суду і сторонам працювати з ним.

Отже, в першій скарзі йдеться про Крим і про події на сході.

Друга стосується дітей-сиріт, яких незаконно вивезли з території України під дулами пістолетів на територію РФ. За нашим зверненням про застосування правила 39  ЄСПЛ виніс експрес-рішення (тимчасові заходи), і дітей повернули до України.

Третій позов стосувався фізичної особи Хайсера Джемілєва, який перебував у місцях позбавлення волі в АРК, а потім його вивезли на територію Росії. Тепер РФ намагається зробити його інструментом політичного тиску на батька, щоб змусити татарів підтримати окупацію. Щоправда, Мустафа Джемілєв сильна особистість, тому на нього дуже важко тиснути.

— Навіщо окупаційна влада вивезла Хайсера Джемілєва в Росію, адже кримські суди також ухвалили б «правильне» рішення ?

— В Росії розуміють, що будь-яке рішення кримського суду не визнає міжнародна спільнота. Через це вони вирішили привезти Хайсера на територію Росії, адже рішення судів РФ визнають на міжнародному рівні. Хоча російські судді виносять рішення, що суперечать навіть їхньому національному законодавству. Наприклад, намагаються покарати двічі за одне й те саме, тобто порушують базові принципи міжнародного права. Зараз цю заяву з міждержавної перекваліфіковано в індивідуальну, і Мін’юст у справі виступає як третя сторона.

Фільм як доказ

— Про що йтиметься у четвертій скарзі?

— Вона пов’язана з тим, що у вересні минулого року вже почався процес комунікації перших двох міждержавних заяв Україна проти Росії. Нашому опоненту дали час до 25 березня 2015 року, щоб він відповів на деякі запитання. Серед них: хто такі «зелені чоловічки», які були в Криму; як відбувався процес референдуму; хто на окупованій території нині реалізовує владу? Також були запитання, що стосуються зони АТО, — чи підтримує та фінансує Росія найманців, які воюють на боці «ДНР» та «ЛНР». Росія, намагаючись максимально затягнути розгляд справи, подовжила цей термін на шість місяців — до 25 вересня. Ми ж хочемо пришвидшити процес розгляду справи, надаючи суду буквально тонни документів, гігабайти фото- й відеодоказів.

— А які докази на своє виправдання наводить Росія?

— Отримавши всі пакети документів, вони написали лише два листи до суду. Один з них — на два абзаци, в якому представник РФ сказав, що вони не розуміють, чому до них надходять ці документи з України, оскільки РФ не має жодного стосунку до подій в Криму.

Після окупації та анексії це виглядало як брутальна брехня. Я розумію: коли вони робили ці заморожені конфлікти у світі, то при цьому завжди намагалися залишатися осторонь, мовляв, це не ми. В нашій ситуації російська сторона пішла далі, намагаючись вплинути на світовий порядок, зруйнувати підхід до міжнародного права та змінити кордони, встановлені після Другої світової війни, що неприпустимо. Ще й так нахабно брешуть.

Другий лист був дуже цікавий. Він надійшов нещодавно, в ньому зазначалось, що фахівці російського мін’юсту бачили моє інтерв’ю на одному з українських телеканалів, у якому я говорила про те, що ми неодноразово надсилали нові докази до суду. Тож вони написали: мовляв, хвилюються, що у них може не бути всієї інформації. Тому їм, можливо, доведеться подовжити термін подачі роз’яснень. Тож я бачу, що вони переймаються долею цих заяв, і це для нас дуже добрий знак, який свідчить: ми все правильно робимо.

— Кажучи про докази, не можна не згадати фільм про Крим під епохальною назвою «Повернення додому», в якому Володимир Путін уже відповів на багато запитань…

— Цей фільм також надіслали в суд разом із листівками, в яких вони закликали повернути Крим до Росії (їх виготовляли ще до анексії). Це свідчить про те, що окупація півострова була завчасно спланованою. Загалом у Росії своє бачення міжнародного права.

— Коли можна чекати на винесення рішення у спорі Україна проти Росії?

— Перша грузинська скарга стосувалась вивезення з їх території громадян, її подали приблизно у 2006 році. По ній ЄСПЛ виніс рішення минулого року.

Цікава для нас скарга щодо війни 08.08.08 року, коли Росія розпочала у Грузії тижневий військовий конфлікт. За цією справою рішення ще не винесено.

Щоправда, територіальний спір Кіпр проти Туреччини розглядали 30 років, а процес виконання рішення триває й досі.

Ми сподіваємося на швидший розгляд, адже те, що сталося з Кримом і відбувається на сході нашої країни, має шалений резонанс у світі. Судді ЄСПЛ розуміють, що на них лежить дуже велика відповідальність, адже існує не так багато інструментів впливу на РФ. Якщо ми говоримо про ООН, то Росія — постійний член Ради Безпеки, який має право вето і дуже брутально ним користується.

— Як збирають доказову базу для цих позовів?

— Якщо права людей порушено, ми приймаємо інформацію про це, зокрема й на сайті Мін’юсту. Наприклад, у міждержавній справі не можемо перерахувати всіх, тому беремо типові порушення: деякі громадяни зголосились бути прикладом для решти, і їх ми згадуємо у міждержавній заяві. Таким чином хочемо створити прецедент, щоб потім усі подібні скарги розглядались за аналогією і це відбувалось доволі швидко.

Зараз ми вже узагальнюємо інформацію по чотирьох тисячах державних підприємств, про які йшлося в першій заяві і вони втратили своє майно в АРК. Ми як держава скаржимось до суду, щоб компенсувати цим компаніям збитки, яких вони зазнали через те, що не могли користуватись цим майном.

Ірина ПОЛІЩУК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Наталія СЕВОСТЬЯНОВА. Народилася 1986 року в місті Черкаси. У 2008-му закінчила Одеську національну юридичну академію за спеціальністю «Правознавство». Має освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр права»; у 2011 році закінчила аспірантуру Одеської національної юридичної академії, здобула науковий ступінь кандидата юридичних наук. З 2010-го по 2012-й — асистент кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Національного університету «Одеська юридична академія»; 2012—2014 — доцент кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Національного університету «Одеська юридична академія». У 2013 році отримала свідоцтво про право на адвокатську діяльність. 2014 —2015 — Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини. Із 14 січня 2015 року — перший заступник міністра юстиції України.