ПРОДБЕЗПЕКА 

Квіти можна купувати у бабусь біля метро, а сир чи м’ясо — не варто
 

Бути чи не бути продуктам від стихійних торговців — запитання, яке турбує багатьох споживачів. На думку одних, нелегально торгувати йдуть селяни, щоб продати свій урожай, інші переконані, що це спосіб реалізації виключно неякісної продукції. Тож ми й вирішили з’ясувати, хто вони насправді — стихійні торговці та чому обходять офіційні базари.

Обізнані споживачі

Одного суботнього дня традиційно йду на базар, щоб закупити продукти на тиждень і водночас поспілкуватись як з легальними, так і з нелегальними торговцями.

Як обізнаний споживач здебільшого купую продукти в офіційних торговельних точках — на базарах та в супермаркетах. Проте рідко, але трапляється, що отоварююсь і в бабусь біля базару чи метро. Здебільшого у них купую овочі, фрукти та квіти. Зазвичай там дешевше, та й товар свіжіший.

Оскільки часто буваю на офіційному базарі та проходжу повз ряди нелегалів, звернула увагу, що загалом стихійних торговців можна поділити на два табори — бабусі-«кульбабки» і жадібні тітоньки. Якщо в перших ще можна щось купувати, то других варто обходити десятою дорогою.

У такаї продавчині і товар свіжіший, і ціни нижчі. Фото з сайту y.delfi.ua

Розрізнити ці дві категорії дуже легко. Перші стоять під базаром і продають кілька пучків зелені, картоплі чи кілька літрів молока або десяток яєць. Асортимент інших стихійних торговців не поступається яткам. Тут продають усе: сир, сметану, яйця, м’ясо. І все це викладено на газетці на асфальті. Якщо у бабусь із кількома пучками зелені товар можна купити значно дешевше, ніж на базарі, особливо коли вони поспішають на електричку, то у тіток ціни буквально на гривню-три нижчі, ніж на офіційному базарі. Навіщо купувати недешеву та ще й ніким не перевірену продукцію — риторичне питання. Проте люди купують.

Коли я поцікавилась у нелегальної продавчині, чому вона не пішла зі своєю кисломолочною продукцією на базар, у відповідь почула, що там потрібно дорого заплатити за місце. Та й перевірка продуктів не безкоштовна. І взагалі: не подобається — не купуйте, й іншим не заважайте! — гримнула тітка.

Жіночка, яка купувала сир, щиро здивувалася моєму запитанню до продавця. І зробивши покупку, розповіла, що вона отоварюється у таких тіток, адже щиро вважає, що вони із села й продають домашні продукти, а ті, хто стоїть на базарі, — то все перекупники.

З одного боку, вона має рацію, а з іншого — не зовсім. Справді, є серед «стихійників» продавці, які приїхали із сіл, щоб продати свій урожай. Але ж багато таких, хто реалізує те, що не пройшло перевірки у санітарно-епідеміологічній лабораторії на офіційному базарі. Про це мені розповіла продавець, яка працювала на офіційному базарі.

— Я завжди торгую на офіційному базарі. Зауважу, що останнім часом покупці дедалі частіше просять показати документи, які б засвідчували безпечність наприклад сиру.  Хоч точно знаю, що наші дві корівки здорові, та й у мене проблем зі здоров’ям немає, — розповідає Наталія Петрівна з Яготина. — Проте, звісно, не всі хочуть торгувати на базарі. Адже тут за день потрібно заплатити 30 грн за місце, а також віддати півкілограма сиру та сметани чи іншої продукції на перевірку, і додатково заплатити 20 грн. Якщо людина привозить чимало продукції, то це не надто велика плата, а коли привіз кілограм сиру й букет квітів — самі розумієте. З товаром, загальна вартість якого 50 грн, ніхто не піде на офіційний базар. Тому вам раджу: якщо хочете купити нормальний сир, краще беріть перевірений або ж у тієї людини, яку ви знаєте. У нелегальних продавців ризиковано купувати продукти. Особливо коли йдеться про м’ясо, сало, сир, молоко, ковбасу.

Дорого й небезпечно

До речі, лідирують у стихійній торгівлі продавці м’яса. Того дня, коли я робила базарний шопінг, нелегальних продавців кисломолочки було аж… двоє, а ось м’яса — більш як десять. Цікаво, що в них є навіть свої «торгові місця» — доріжка в алейці неподалік базару.

І всі припрошують скуштувати сала та придбати гарний шмат м’яса, по якому повзають мухи, а м’ясо вкрите пилом. Попри це, торгівля тут іде жваво. І мене як споживача раді бачити. Щоправда, як тільки починаю ставити багато запитань, радість буквально випаровується. Хоч нічого крамольного не питаю. Лише з’ясовую, чи безпечний її крам і чому це пані не торгує на офіційному базарі. Якщо на першу частину запитання жіночка ще так-сяк відповіла, то друга викликала глибоке невдоволення.

— Та як чому! А тому, що там треба за місце платити багато. А ще м’ясо та сало віддавати на перевірку в лабораторію, а це теж не безплатно, — пробурчала продавчиня. — А товар у мене якісний. Ось подивіться, яке гарне м’ясо та сало.

— Але ж його ніхто не перевіряє, та й мухи, — зауважую.

— Я сказала якісне — значить якісне! Не подобається — не купуйте і не стійте тут, — буквально прокричала тітонька. —  Та й не забувайте, що м’ясо, яке я тут продаю, дешевше, ніж в офіційному павільйоні!

— Але ж лише на кілька гривень! — відповідаю. — Ви не платите за місце на офіційному базарі, за перевірку продукції, тож могли б продавати значно дешевше. Якщо вже людина ризикує, то хоча б не за три гривні!

Після цього голосного зауваження до розмови приєдналося ще кілька продавців. І почали буквально словесно виганяти мене з «їхнього торгового ряду». Мовляв, ходять тут усякі, не купують нічого, тільки дурні запитання ставлять.

Розуміючи, що тут мені вже нічого робити і розмовляти зі мною ніхто не захоче, вирушаю на офіційний базар. У м’ясному павільйоні ніде яблуку впасти — багато і продавців, і покупців. Тут народ більш говіркий, особливо якщо натрапити на продавців, які торгують тим, що виростили самі, а не на професійних перекупників.

Приміром, Петро з Черкаської області охоче зі мною поговорив. Він привіз на базар свою свиню й офіційно її продає. І лише дивується покупцям, які ризикують купувати м’ясо з землі.

— Ось дивіться: я приїхав за 150 км, відповідно, витратився на бензин, прийшов на базар, віддав 70 грн містового за день, а ще заплатив за перевірку м’яса в лабораторії. І це не враховуючи, що в селі перед тим, як зарізати свиню, до нас приходив ветеринар і міряв тварині температуру та дивився, чи вона здорова. Коштує це 20 грн, — розповідає Петро. — Тому якщо ви купуєте на офіційному базарі м’ясо, ним майже неможливо отруїтись, адже його справді досліджують. А ось стихійні торговці — це вже зовсім інша історія. Приміром, у лабораторії в м’ясі знайшли лямблії, тож куди дівати таке м’ясо? Відповідь напрошується сама — на стихійний ринок. І що мене дивує: його продають не набагато дешевше за перевірене і безпечне!

Спонтанний продаж

Щодо стихійного продажу м’яса, тут є ще одна категорія: люди, які зарізали тварину для власного споживання, але все з’їсти не можуть, тому частину вивозять на продаж. Таких торговців можна зустріти між будинками в житлових районах міста. Продукцію, якою вони торгують, вірогідно,  перевірили місцеві сільські ветеринари, тому вона може бути безпечною. До того ж реалізують її значно дешевше, ніж на офіційному чи стихійних базарах.

Загалом стихійна торгівля — рулетка. Адже якщо  покупцеві пощастить, то він придбає якісний товар. А можна ж купити не тільки продукти, а й проблеми зі здоров’ям…