Якось мій син — тоді восьмикласник — поїхав за обмінною програмою на навчання у французьку школу. Повернувся наче просвітлений: «Мамо, а ти знаєш, що антибіотики довше ніж 10 днів вживати взагалі не можна? Інакше ослабне імунітет. Це в них там на біології вчать. А нас якісь важкі схеми запам’ятовувати змушують — що мені з тих схем?». Далі він чи не щодня діставав із пам’яті якісь практичні речі, про які дізнався на звичайних шкільних уроках... Нині він успішно захистив магістерську роботу в одному з французьких університетів.

Тим часом в Україні на повний голос заговорили про компетентнісний підхід до навчання — принаймні в новій українській школі (НУШ). Та не встигли, як кажуть, закріпити задеклароване на практиці, як потрапили в затяжний карантин. І українська школа пішла в онлайн. Десь більш успішно, десь — менш.

Учителі конкурують з ютубом

Нині чуємо від Міносвіти про те, що й новий навчальний рік розпочнеться дистанційно. На користь це дітям чи на шкоду? І чи вдасться прищепити учням необхідні життєві компетенції виключно онлайн?

«Важливо, щоб освіта формувала насамперед компетентну особистість. Нині маємо для цього чимало нових кейсів. І певну когорту педагогів, які проявили творчість та розуміння учня: вони ж бо тепер конкурують з ютубом та іншими електронними вчителями. Тому хтось започаткував свої канали, переобладнавши квартири під креативні простори. Важливо, щоб ці практики не загубились, а такі педагоги отримали принаймні моральні сатисфакції. Щоб підготуватися до наступної прогнозованої хвилі коронавірусу, навіть наймолодшим школярам потрібно чітко усвідомити, що таке імунітет, вакцина, тести. Ось вони, ті самі життєві компетенції», — каже експерт українського інституту майбутнього Микола Скиба.

«Будь-які виклики — то водночас і можливості, — вважає керівник управління освіти Рівненської ОДА Олександр Набочук. — Там, де дозволило інтернет-покриття, ми впровадили навчання з використанням дистанційних технологій: 85 відсотків учнів області мали доступ до онлайн-ресурсів. Тут усе залежить від синергії зусиль учителя, адміністрації закладу, батьків та самої дитини.

Зараз МОН уже розробило положення про шкільну дистанційну освіту. Адже головні наші виклики, на жаль, не знято. Гадаю, для влади коронавірус стане усвідомленням: ресурси, які потрібні на діджиталізацію освіти, на відповідні потреби освітян, мають трансформуватися в бюджетні запити».

Справді, онлайн-освіта, яка постійно вдосконалюється на різноманітних майданчиках, — це ще й вагомий фінансовий ресурс. І відповідна організація роботи: не секрет, що в багатодітних родинах на тому-таки Рівненському поліссі діти, м’яко кажучи, конкурують за доступ до комп’ютера. А якщо школярів у сім’ї десяток? У Рокитнівському, Сарненському, Дубровицькому районах це зовсім не рідкість. Чи будуть такі знання повноцінними? Чи зможуть такі діти конкурувати на рівних із однолітками з міст та багатших родин? Складні питання. До того ж, кажуть батьки, діти повинні мати ще й живе спілкування з однолітками — це надважливо для формування особистості.

Чи не тому електронна петиція до Президента про заборону дистанційного навчання та неухвалення відповідного закону вже перетнула позначку в 25 тисяч голосів, необхідних для її розгляду?

Альтернатива є!

«Головна проблема не в онлайн-освіті, на яку ми вимушено перейшли через карантин, а в тому, що ніхто й не подумав переглянути шкільну програму: 450 домашніх завдань, приміром, для підлітків — це ж занадто, чи не так? — чи то мене, чи себе запитує директор рівненської альтернативної початкової школи «Світло» Сергій Терентьєв. — Хоча через сезонність захворювання на грип карантин у січні-лютому ми маємо щороку! Та й, звісно, в онлайн-форматі працювати значно складніше: от як це зробити, приміром, із неговірким сором’язливим семикласником? До того ж, акценти тут зміщуються на самостійну роботу, тоді як у класі постійно повторюють матеріал, і навіть у лінивого є шанс його запам’ятати».

І додає: «Ми не йдемо за традиційними технологіями, а ставимо перед собою завдання виховати в дитині дві головні риси — самостійність і відповідальність. Бо готуємо її насамперед до реального життя, а не лише до ДПА чи ЗНО. Традиційна освіта — це досі певний базовий набір знань, який не пристосований до життя і не відповідає на складні виклики часу. Англійський термін soft-skills передбачає щонайменше 10 гнучких неспеціалізованих навичок, які дають змогу молодій людині впевнено почуватися в сучасному світі. Це зокрема вміння публічно презентувати себе та свої можливості, критично мислити, працювати в команді, знати кілька іноземних мов, вміти комунікувати, толерантність, емоційний інтелект».

Це те, чого поки що не вчать у переважній більшості українських шкіл. Але те, про що кажуть у провідних університетах світу. Тому інтерес до альтернативного навчання, потужним імпульсом до якого став ще й коронавірус, зростатиме.

Якою буде реакція Президента на адресовану йому електронну петицію, побачимо вже найближчим часом. Для мене ж із висоти прожитих у різних суспільно-економічних формаціях років зрозуміло: будь-яка заборона — то шлях у нікуди, натомість альтернатива — завжди шанс. Нехай навіть маленький.