За кілька днів до Дня перемоги в Кобеляцькому районі Полтавської області сталася надзвичайна подія. На території села Чумаки Бутенківської сільради бульдозер турецької дорожньо-будівельної фірми «Онур» зрівняв із землею могилу військових льотчиків, які загинули під час Другої світової війни.

— У ті часи поблизу цього села розміщувався військовий аеродром, з якого здійснювали бойові вильоти радянські літаки. Зі слів очевидців, під час одного з них літак не зміг злетіти. Покинувши злітну смугу, врізався у житловий будинок і вибухнув. Загинули дві місцеві молоді жінки й два пілоти. Військових поховали на кладовищі поблизу села Чумаки й установили обеліск у вигляді невеликої піраміди з червоною зіркою. Тепер їхню могилу знищено, — повідомили редакцію місцевого електронного ЗМІ жителі Бутенків. І надали відео з коментарем представника «Онуру», який відповів, що всі роботи погоджено з Бутенківським сільським головою.

Як мовиться, без коментарів.

Доки правоохоронці шукають кінці в цій історії, в області трапилася інша, не менш резонансна подія, пов’язана з дикунським ставленням до поховань, цього разу в селі Миколаївка Решетилівського району. Там 6 і 7 травня на місцевому цвинтарі учні 1-4 класів однієї зі шкіл району повалили й пошкодили понад 20 надмогильних пам’ятників.

«Думаєте, таке витворяють тільки в області, а в Полтаві вандалів немає? — «заспокоїв» мене літній знайомий і розповів, що на проводи п’яний громадянин сходив до вітру прямо на алеї Героїв на Центральному міському цвинтарі, де перед цим відслужив панахиду архієпископ. Другий полтавець після довгих поминок під дією алкоголю завалив пам’ятник атовцеві Олександру Максимову.

Знайомий знав цього воїна. Олександр народився в Полтаві, закінчив Полтавське вище зенітно-ракетне командне училище. Проходив службу в ЗСУ. Був звільнений за станом здоровя. Навесні 2014 року його призвали на військову службу за мобілізацією. Старший офіцер відділення військового обліку Полтавського об’єднаного міського комісаріату. Капітан. Командування направило його у відрядження в зону АТО. Загинув 14 вересня 2014 року в бою, коли колона військових, що прямувала для підкріплення блокпостів української армії, потрапила в засідку бойовиків.

Цим вандалам не пощастило: чоловіки взяли їх під білі рученьки й після роз’яснювальної роботи передали поліції. Але на Полтавщині 1256 цвинтарів, а в заходах, пов’язаних із поминальними днями, брали участь до півмільйона осіб. За всіма не простежиш.

Хоч родичі померлих не псують поховання, та звичним явищем на території кладовища стали після поминального дня обгортки від цукерок, старі вінки, стрічки, вицвілі штучні квіти. Цю пластикову атрибутику вже не вивозять на полігони, а спалюють на кладовищах, забруднюючи повітря токсичними речовинами, які шкодять здоров’ю.

На Дальньояківчанському новому кладовищі на околиці Полтави поховання вже наблизили до глибокого урвища, схили якого в кількох місцях перетворили на полігони твердих побутових відходів. Чого там тільки немає: іржаві банки з-під фарби, дріт, пензлі, мармурова крихта з пам’ятників, шматки цегли, лахміття, пріле листя. Коли сміття на цих «полігонах» накопичується, його підпалюють. І горять-палають трава, поодинокі дерева й кущі, бо за це ще нікого, мабуть, не оштрафували.

З іншого боку цвинтаря ще два роки тому ріс старий яблуневий сад. Нині там насадили молодий горіховий, який власники обгородили парканом з товстої сітки-рабиці. Щоб прихопити більше землі, винесли паркан аж до дороги, що поряд із цвинтарем. Тепер уся пилюка з-під коліс автомобілів, а перед поминальними днями транспорту там вистачає, летить на могили й тих, хто біля них стоїть. Це теж своєрідний вандалізм.

Ще за радянських часів мені довелося відвідувати цвинтар у місті Хаапсалу (Естонія). Обгороджений, засаджений квітами, декоративними деревцями, ідеально чистий, він нагадував зону відпочинку, де прогулювалися місцеві жителі. Приємно вразило кладовище в угорському місті Мор. Естонці й угорці не опускаються до того, щоб, перепрошую, справляти нужду серед могил. І не трощать надгробки. Нам треба підвищувати загальний рівень культури, зокрема і в ставленні до поховань. Адже саме за ставленням до них визначають ступінь цивілізованості народу.