Наближається новий рік, і в цей час як ніколи хочеться гарних, святкових, ледь не казкових новин. І тут — повідомлення наших геологів про те, що на півдні Одещини, десь поблизу Кілії та острова Зміїний, знайдено значні поклади природного газу.  Їх виявило єдине в Україні геологорозвідувальне судно «Искатель»,  яке 17 листопада вирушило з Одеси у 10-денний рейс на пошуки вуглеводневих скарбів. І вже   днями т.в.о. голови Державної служби геології та надр України Микола Бояркін повідомив, що експедиція виявила на північно-західному шельфі Чорного моря родовище не менш як на 40 мільярдів кубометрів газу.

Відновлення пошуку нафти та газу на шельфі Чорного моря Микола Бояркін назвав «титанічним зсувом у геологорозвідці України» та важливим кроком до виконання урядової програми-2020, що передбачає повне забезпечення наших потреб власними енергоносіями. «Плани амбітні, але реальні», — вважає М. Бояркін.

Якщо ж  дивитися правді у вічі,  то їхній реалізації — саме до 2020 року — відкрите родовище навряд чи прислужиться.

Українська експедиція виявила на північно-західному шельфі Чорного моря родовище на 40 мільярдів кубометрів газу. Фото з сайту slovo.odessa.ua

Директор Українського державного геологорозвідувального інституту Сергій Гошовський вважає, що від нинішніх досліджень до реального газовидобутку мине ще не один рік. Вчений зауважує, що вже вкладені в пошук незначні кошти «дають змогу мати лише загальне уявлення про геологічний стан надр, що не достатньо інформативно для інвесторів». Щоб казати щось напевне, слід провести пробні буріння,  а справа ця дуже недешева. Отримане ж під час експедиції «загальне уявлення» навряд чи має якусь принципову цінність.

Те, що на шельфі біля Зміїного мають бути газ та нафта,  насправді було загальновідомо. Саме за них, по суті, змагалася Україна з Румунією, наполягаючи, що  належність  Україні того самого Зміїного дає нам право на значні території газо-нафтоносного шельфу. Гаазький суд був іншої думки і нарізав нам значно менші шматки шельфу, ніж ми претендували. 2009 року, невдовзі після невдалого для України судового розгляду в Гаазі, тодішній голова правління ДАТ «Чорноморнафтогаз» Анатолій Присяжнюк заявляв, що шельф поблизу острова Зміїний поки що  не  становить для підприємства жодного інтересу в плані видобутку вуглеводнів. Крім сумнівів, чи справді там так багато корисних копалин, наводив  аргумент: «Тільки щоб  підключитися до наявної інфраструктури, підвести газопровід,  необхідно витратити сотні мільйонів гривень, а то й мільярдів», — казав тоді А. Присяжнюк.

Відтоді в плані інфраструктури краще не стало. Після анексії Криму Росією влада самопроголошеної республіки Крим привласнила майно українського «Чорноморнафтогазу», зокрема дві бурові установки і нафтовидобувну платформу. Тобто говорити про наявність у країні реальних потужностей для розвідки та видобутку газу на шельфі  не випадає. Потрібні просто астрономічні інвестиції. Тим часом поле для їхньої реалізації  нині  зовсім не велике. Значна частина нашого шельфу — того, що визнано за нами за підсумками суду в Гаазі, — після анексії Криму опинилися під фактичним контролем Росії. Виходить, що майданчик сім  тисяч квадратних метрів, досліджений «Искателем», — на сьогодні наше все на шельфі.

Тепер про гіпотетичні 40 мільярдів кубометрів: багато це чи мало? Велетенськими, вслід за деякими нашими мас-медіа, назвати їх не можемо. Уренгойське, скажімо, родовище в Росії має запаси в 400 разів більші. Найпотужніше в Україні Шебелинське родовище на Харківщині, що експлуатується з 1956 року і випрацювало вже 90% ресурсу, все ще має запаси понад 110 мільярдів кубометрів. За оцінками НАК «Нафтогаз України», запас газу 14,5 мільярда кубометрів  достатній для проходження опалювального сезону. Тож коли вибрати всі ті 40 мільярдів, можна повністю забезпечити  приблизно три українські опалювальні сезони. При цьому важко сказати, чи не буде цей газ золотим порівняно з його закупівлею навіть за світовими цінами.

Єдиний справжній позитив вбачаємо у тому, що в країні, хай без бажаного розмаху, щось таки робиться, щоб її загалом непогані ресурси зрештою почали працювати на людей. В умовах чвертьсторічного застою у майже всіх галузях економіки будь-який порух у бік нових можливостей — насправді титанічний зсув.