Понад два місяці перебування на самоізоляції. Чи стали вони нездоланною перепоною для майстрів образотворчого мистецтва в їхньому самовираженні? Як відбилися на їхній творчості? Якими є образи, створені в цей період? Що зроблено?

Такі запитання закарпатська журналістка задавала митцям на Закарпатті. Кожен із них представляє окремий вид образотворчого мистецтва. А спільним для всіх є те, що усі вони входять до Національної спілки художників України, мають за плечима персональні виставки. Як відповідали — довідаємося з їхньої прямої мови.

Микола ШЕТЕ,
художник

— Перші кілька днів карантину, звичайно, впливали психологічно. Обмеження, котрих ми мали дотримуватися, аби запобігти захворюванню і не створювати зайвих проблем медикам нашого міста, зобов’язували. І все ж, людина звикає до всього. Моїй родині пощастило, бо живемо серед краси, створеної своїми руками. Любов до природи ми перенесли на власне подвір’я. Наш сад, кущі, туї, квіти — це те, що дає натхнення щодня і щомиті.

Неможливо втриматися, щоб не показати цю красу, яка радує око. Вона й стала джерелом мого натхнення і творчого пошуку ці два з лишком місяці.

Я надаю перевагу реалістичному мистецтву, хоч маю в доробку і абстрактні роботи. Сонце особливо важливе для мене, бо з нього починається ранок і кожен наступний день життя. Сонячна днина завжди окрилює і надихає на творчість. Небо... Воно вражає. Це невичерпна криниця різнобарв’я кольорів.

Якщо звернути увагу на мої полотна, то них небу приділяю дуже багато уваги. Блідо-рожеве або сліпучо-синє, темно-сіре або ж із відтінками інших кольорів. Багато в цей час залежало від погоди, яка навесні часто змінюється, іноді — від настрою. Все, що довкола — нашу Срібну Землю люблю. Її, хоч і в такому обмеженому просторі, намагався відтворювати в час «самоізоляції».

Андрея ПРИСЛУПСЬКА,
художник-кераміст,
викладач образотворчого мистецтва Ужгородської спеціальної ЗОШ-інтернату I-III ступенів

— Художник завжди має бути на гребені мистецької хвилі, тому карантин — це не привід самоізолюватися від творчості. Звичайно, для нових задумів і втілення їх у життя має бути відпочинок, як і час для перезавантаження, для свіжих вражень. Не знаю, як мої колеги, але я у безперервному русі. Разом із мистецькими справами є в мене й обов’язкова робота як викладача — написання навчальних планів, підготовка звітів, мультимедійні презентації, відеоуроки, під час яких показую своїм учням, котрих багато — від початківців і до найстарших, що і як правильно зробити.

І не важливо, що ці заняття відбуваються дистанційно. Я повинна бути підготовленою до кожного уроку, аби створити творчу атмосферу, зацікавити учнів.

А карантин вплинув на мою творчість позитивно! В руках оживала глина, яка перетворювалася в красу... Я стільки зробила великодних писанок, різних святкових виробів із глини, що не встигала їх запам’ятовувати і фотографувати. Навіть зараз є багато заготовок, які чекають на випал у печі. Між тим, займаюся не лише керамікою: зробила графічну роботу під назвою «Квіти», адже на вулиці весна, яка вражає й надихає на творчість.

Коли ліплю, малюю, лише тоді по-справжньому відпочиваю. Особливо щаслива, коли задум вдається.

А ще я — мама трьох діток. Вони також перебувають на карантині. І їм я повинна приділяти багато уваги. Завжди вигадую щось корисне для них і цікаве. Іноді в ігровій формі молодшим пропоную щось зробити. Вони поруч зі мною, як дорослі, допомагають. Ми всією родиною готувалися до Великодних свят. Випікали, готували традиційні закарпатські страви, творчо працювали — клеїли, розмальовували, фантазували, з насіння створювали цікаві орнаменти. Вс е це дає наснагу і стимул робити ще краще...

Віталій КІНЧ,
різьбяр

— На початку карантинних обмежень було морально важко, але тривало це недовго. В мінусах часто є і плюси: їх просто треба знайти. У мене не було жодного дня без різблення по дереву...

Вже в перші дні самоізоляції зрозумів, як багато додалося вільного часу. Нікуди не потрібно поспішати: ранок, молитва, сніданок, робота. Важливо, віддаватися їй сповна і не відволікатися від творчого процесу. Адже будь-який задум і його виконання — це натхнення, мислення, свіжість думки. Їх потрібно не розтратити- розгубити по дрібницях.

Два місяці промайнули, як одна мить. І все ж, я встиг зробити багато. Не люблю розповідати чи хвалитися. Краще самі подивіться на результат моєї щоденної праці. (Дружина завжди намагається зафіксувати моменти і елементи творчості). Я мав закінчити серйозну роботу для Міжгірщини — моєї малої батьківщини. Це іконостас для каплички Святого цІлителя Пантелеймона, котра буде освячена 8 серпня цього року. Пунктуальність у моїй роботі важлива, тож я задоволений, що виконав цю роботу своєчасно. Ви можете побачити на фото царські ворота, образи євангелістів. Все це вирізьблено з дерева. Сподіваюся, що цінна пам’ятка порадує моїх земляків.

В моєму найближчому задумі є надзвичайно важливий проєкт, присвячений воїнам АТО. До мене з проханням звернулися зовсім невідомі молоді люди — учасники бойових дій. Вони й запропонували увіковічнити в дереві події війни на Донбасі і передати цю роботу в музей воїнів-героїв АТО.

Які мрії? Творчо працювати, розвиватися. А в планах? Хочу відтворити в дереві хресну дорогу. Для цього є все необхідне — ескізи, матеріал, любов і бажання робити цей світ кращим.

Тамара ДУЛІНОВА,
для «Урядового кур’єра»
Фото автора