Як відомо, найбільш наочна в суспільстві боротьба думок у парламенті. Одначе думки мають право жити й властивість творити або ж руйнувати й серед пересічних українців. Міські жителі, скажімо, дискутують про війну, що відбувається на сході. Усі дуже добре розуміють, що це війна не між Збройними силами України й оскаженілими російськими найманцями і явними місцевими бандитами на нашій території. Оцих різношерстих терористів-сепаратистів, посіпак і прислужників агресора за доброї волі державного керівництва самі добровольці не за півтора місяця, як висловлювався Президент України, а за одну добу знищили б.

Та кажуть, що війна триває між Росією й США за українські рідкісні сировинно-технологічні ресурси на кшталт урану, гафнію, інших, що їх використовують в аерокосмічній промисловості, військово-промисловому комплексі, які можуть воскресити національну економіку. Не відомо, чи американці колись ними скористаються, а СРСР після війни виснажив не лише трудові ресурси України, а й винищив Карпатські ліси. Дашавським газом і вугіллям користувалася не лише зруйнована та розорена Європа — Росія також.

Щоправда, як твердить наука, ще не все до кінця вибрано. Ще маємо значні енергетичні ресурси, про які мовчать наші можновладці, розраховуючи, щоб за певних обставин прихопити чи покласти на них свої загребущі руки. Про це вже чимало часу говорять науковці, а кіт ковбаску й надалі уминає, неначе й не до нього річ.

Тим часом у сільських жителів є власний погляд на використання такого ресурсу, як земля. Продавати чи не продавати? Можна чи не можна, варто чи не варто? Суперечкам немає кінця. Земля справді для забезпечення ефективності потребує певних вкладень і засобів. Віддача землі за державної підтримки, з добрим до неї ставленням системна, висока й надійна, що не потребує доказів.

В Україні більш як третина гумусу всієї планети. Не гафній, не уран, сірководень, не граніт, марганець та інші роблять нашу державу багатою, а самовідтворюваний ресурс — земля. Нині цю землю хочуть хитромудрими методами вициганити в селянина. Він же розмірковує: щоб забрати її в нього, багато не потрібно, лише витримати кілька умов. По-перше, на регіональному рівні не дати засобів і вигідних позик та кредитів для їх придбання; не створити страхових та інших умов для обробітку, отже, підтвердити чи довести, що селянин не може ефективно її використовувати. До того ж ефективного господаря (одноосібника), іншими словами, куркуля системно винищив більшовицький режим.

По-друге, на рівні держави безконтрольно набрати за кордоном кредитів, позик, безнадійних інвестицій настільки, щоб їх обсяги створили передумови, за яких не залишиться іншого шляху, як розраховуватися ресурсами, зокрема й землею. Якщо селянин опиратиметься продажу, є такий важіль, як податки. Вони й мають його, бідолаху, зламати та доконати. Недолугі схеми, обмежене мислення, не позбавлене здорового глузду, сказав би сільський мудрець.

У розпачі селянин каже: «Ми вас, псевдодержавників, і ваші псевдотурботливі оборудки бачимо наскрізь». Та що вдієш: у нашій державі немає відповідальності за непрофесійне, неефективне й навіть злочинне управління. Досі ніхто не відповів за тисячі загиблих під час Революції гідності та війни.

Богдан АНДРУШКІВ,
професор Тернопільського національного технічногоуніверситету
імені Івана Пулюя,
для «Урядового кур’єра»