Твердість, рішучість, цілеспрямованість, невідступність… Багатьма красивими словами можна охарактеризувати події у центрі столиці, присвячені чвертьвіковій річниці здобуття нашою країною Незалежності.
Усе побачене й почуте дало чітку відповідь на скептичні закиди, мовляв, не час і не місце влаштовувати пишноти й виводити на центральні вулиці Києва військову техніку. Однозначно: варто й необхідно.
Щиро кажучи, видовище навіть перевершило всі очікування стандартних і протокольних процедур. Натомість українці відчули атмосферу святковості й не побоїмося цього слова — святості події. Те піднесення, яке панувало на Хрещатику, миттєво передалося в кожну оселю, де було увімкнено телевізори.
У повітрі витав дух людяності, чого так бракувало на всіх попередніх урочистостях. Два з половиною роки, прожиті нами під важким ковпаком війни на сході, насправді згуртували націю в потужну силу, спроможну здолати внутрішні й зовнішні загрози.
На окрему увагу заслуговує, безперечно, й наша українська армія, яка без перебільшення стала справді народною, добре озброєною та спорядженою. І долучився до цього, свідомо чи мимохіть, майже кожен із нас.
Про це та багато іншого говорив у промові Президент Петро Порошенко. Говорив без папірця, спокійно й твердо спрямовуючи погляд на учасників параду й цивільних громадян.
Переказувати ці слова немає сенсу — їх чув кожен і зробив власні висновки. Уперше промова глави держави сприймалася не як черговий казенний звіт, а як крик душі громадянина, котрому болить усе те, що відбувається у країні, й те, що намагаються зробити з нею варварські орди північно-східних зайд.
Так само вперше слова Президента було адресовано й українцям, і значною мірою колишнім «братам», аби останні хоча б спробували отямитися від великоімперських амбіцій.
Нарешті до свідомості більшості людей достукалася проста думка Великого Кобзаря, яку ми вивчали ще в школі, але, либонь, не надавали їй належного значення: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». Крапка, велика й жирна!
Тієї миті так хотілося б побачити безсилу лють і пронизливе виття за поребриком через марність багатовекторних зусиль, спрямованих проти нашої Батьківщини. Мабуть, відстежили у Кремлі й «Марш нескорених» — людей, яких не вдалося переламати через коліно так званого руського міра.
І ветерани АТО, й родичі загиблих на сході, й тимчасові переселенці дали конкретну відповідь, чиїх батьків вони діти.
Сподіваємося, з роками це відчуття дедалі глибше вкорінюватиметься у глибини нашої з вами підсвідомості.
Ми в Google+