ДАТА

П’ятнадцять років тому в Україні стартувала грошова реформа
і введено в обіг національну грошову одиницю 

Навіть сьогодні, серед тих з ким довелося спілкуватися, немає єдиної думки щодо  гривні. Точніше кажучи, стосовно того вчасно чи передчасно її ввели в обіг, міцна вона як грошова одиниця, чи слабка. Звичайно, дискусію на цю тему ведуть не пересічні громадяни, а представники двох державних структур, ті, хто у 1996 році не зі слів, а, так би мовити, на практиці відчув, що таке грошова реформа. Цікаво, що і сьогодні, коли поспілкуватися з банкірами та урядовцями, можна пересвідчитися, що їхні інтереси не завжди збігаються. Адже урядам у всі часи необхідна була грошова маса, а Нацбанк, щоб тримати у „вуздечці” інфляційні процеси, змушений проводити жорстку монетарну політику. Тож нічого дивного, що під час розмови з учасниками  нещодавнього засідання клубу банкірів автору цієї публікації довелось почути іноді взаємовиключні думки. 

Безперечно, ні для кого не секрет, що старт новітній історії  грошової одиниці молодої держави дав Указ Президента від 25 серпня 1996 року «Про грошову реформу в Україні».

Перший крок до державності   

Немало написано і про те, як вона друкувалася. Однак вперше від Бориса Соболєва, який зовсім молодим хлопцем прийшов працювати у Верховну Раду УРСР на посаду головного експерта з міжнародних питань (потім був  наймолодшим в Україні заступником міністра зовнішньоекономічних зв’язків, а потім  фінансів) довелося почути про те, що задум  введення національної грошової одиниці виник раніше, ніж незалежна держава. У квітні 1991 року в парламенті розпочалася робота над введенням нової грошової одиниці тоді ще для Української РСР. А на початку літа делегація, яку очолювали тодішні голова Нацбанку Володимир Матвієнко та голова Постійної комісії Верховної Ради з економічних питань Володимир Пилипчук, за дорученням керівника законодавчого органу Леоніда Кравчука, вирушила у „вояж” країнами Європи, щоб ознайомитися з роботою підприємств, які друкують гроші, та домовитися про випуск гривні. Побували у Польщі, Австрії, а зупинили свій вибір на швейцарській Лозанні. За словами мого співрозмовника, який був учасником цієї делегації і чи не єдиним,  хто міг спілкуватися кількова мовами, трималося це в суворій таємниці. Щоб про задум української влади не дізналася тодішня союзна.   

Однак в Лозанні довелося зіткнутися з  певними труднощами — передусім слід було переконати швейцарців, що Україна буде незалежною державою і їй необхідна власна грошова одиниця, а не радянські рублі. Це ж саме відбувалося в інших країнах, в тому числі у Польщі, де в той час велось безперервне друкування злотих і всі потужності підприємства з виготовлення грошей були завантажені. Казус стався, коли дійшла черга до підписання документів. Володимир Пилипчук поставив свій підпис одразу, а голова Національного банку спіткнувся на першому ж реченні  через те,  що його в ньому назвали паном. Як розповідав Борис Соболєв, всі спершу подумали, що він жартує, а потім довелося переконувати, що це загальноприйнята норма і «пан» означає всього-на-всього стать особи.

Сьогодні, звичайно, це смішно, однак на той час слово «пан» завдяки радянській пропаганді асоціювалось з „ворогом трудового народу”. А з останніми відомо, як поступали. Однак всі ці деталі, так би мовити, дрібні і смішні непорозуміння, головним же було все-таки те, що тоді  вдалося домовитися  про друк   17 купюр різного номіналу на кожного з 52 мільйонів громадян України. Вартість виготовлення всіх банкнот — 180 мільйонів американських доларів. По дорозі з Лозанни до Варшави трапився ще один казус з членом делегації,  який взяв собі як сувенір лист з віддрукованими на одній стороні банкнотами якоїсь держави. У зв’язку з цим, за словами Бориса Соболєва, довелося пояснювати польським прикордонникам і митникам, що пан депутат не фальшивомонетник, а поважна людина, член українського парламенту. Однак вся ця таємна місія закінчилася нічим, бо незабаром грянуло  ГКЧП і до раніше підписаних документів більше не поверталися. А після проголошення незалежності України у Верховній Раді почалася відкрита публічна робота, дискусії з приводу введення національної валюти.

Чим вагоміша гривня, тим скарбничка цінніша. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Вінегрет з державних і приватних інтересів

На сесії Верховної Ради, засіданнях її Президії у ті часи тривали гарячі дискусії щодо введення національної грошової одиниці. Вони часто переростали у баталії, коли заходила мова про те, де її друкувати. Адже після проголошення незалежності нова держава перебрала на себе питання фінансового забезпечення функціонування економіки, і з 10 січня 1992 року  Національний банк ввів в обіг купони багаторазового використання. З їх введенням у готівковому обігу одночасно опинились дві валюти — радянська і українська. Для розрахунків за продовольчі та промислові товари приймались виключно купоно-карбованці, а  за послуги можна було розраховуватися також рублями по курсу 1 до 1-го. Поступово у квітні 1992 року весь готівковий обіг заповнився українськими грошовими знаками, а у  листопаді  рублі були замінені на карбованці і у безготівковому обігу. А щодо баталій стосовно визначення держави, де друкуватимуться гривні, то журналісти, приміром, хоча й відчували, що окремі нардепи відстоюють ту чи іншу країну, так би мовити, не з альтруїстичних мотивів. Проте  термін „лобіювання” ще не набув такого розповсюдження як нині, коли певні закони приймаються в інтересах окремих груп впливу. Лише пізніше довелося почути серед нардепів жарти на кшталт, що такий - то заробив на розміщенні друкування купюр більше, ніж вся  номінальна вартість цих банкнот для України сьогодні…

Щодо підготовки до введення нових грошей, то вона велась за двома напрямами — розробка дизайну та їх виготовлення. Дизайн гривень був розроблений українськими художниками Василем Лопатою та Борисом Максимовим. Як згадував пізніше Василь Лопата, проблеми при художньому оформленні були з образом Івана Мазепи. Леонід Кравчук, який на той час очолював ВР, сказав, що поки треба утриматися, щоб «не дражнити гусей». Він натякав на московський уряд, бо ми були ще в Радянському Союзі. Адже гривня була створена у квітні 1991 року, а  незалежність проголосили в серпні. Ніхто тоді не знав, як події розгортатимуться далі. І про Михайла Грушевського теж сказали — хай побуде трішки в планах. Образ Тараса Шевченка, звісно, заперечень не викликав, як  і  Івана Франка та Лесі Українки.

У вересні 1991 року, після ухвалення Верховною Радою відповідного законодавчого акта, був запланований випуск банкнот. 14 листопада 1991 року Президія Верховної Ради прийняла Постанову «Про національну валюту в Україні». Передбачалося введення її в обіг на території України  у І півріччі 1992 року. Однак зробити це було нереально. Оскільки  контракт з канадською компанією на виготовлення гривні, чий представник тоді бував на сесіях Верховної Ради частіше, ніж окремі депутати,  підписали фактично за два місяці до запланованого введення в обіг національної валюти. Окрім того, достатніх потужностей для  друку мінімуму 1,5 млрд необхідних банкнот фірма не мала, тому на початку 1992 року уклали контракт з англійцями на друк купюр номіналом 50 і 100 гривень. Щодо монет, то перші були викарбувані у 1992 році, а в обіг вони надійшли  у 1996 році. Виготовляли їх  на Луганському патронному заводі та  Монетному дворі Італії. З колекційною метою карбувалися протягом цих років пам’ятні та ювілейні монети номіналом 2, 5, 10, 20, 50, 100, 125, 200, 250, 500 гривень.

Після прийняття Президією Верховної Ради постанови «Про затвердження назви і характерних ознак грошової одиниці україни»  10 грудня 1991 року Національний банк наділили правом встановлювати детальні ознаки купюр всіх номіналів, його керівник отримав повноваження підпису до друку зразків банкнот. Про те, як перевозили віддруковані банкноти в Україну, сказано чимало майже в детективному жанрі. Проте мало хто береться пояснити, чому не можна було почекати і не виходити з рубльової зони доти, доки повністю не знеціниться союзна валюта внаслідок інфляційних катаклізмів.

Вчасно? Невчасно?

Приміром перший багаторічний голова правління Укрсоцбанку Микола Нос і досі вважає, що з введенням гривні в обіг можна було б почекати хоча б до 1 січня 2007 року.  Бо хоча мороки з купонокарбованцями, які у 2006 році носили до банків мішками через їх постійну девальвацію було чимало, проте перехід на гривневі розрахунки  посеред фінансового року теж був великим стресом для банківського сектору. На його думку, необхідно було, щоб купони до кінця виконали свою роль в інфляційний період. А ще краще, щоб це навантаження переніс радянський рубль. Окрім того, на думку експертів, грошова реформа не була підкріплена іншими заходами у сфері податкової, бюджетної політики тощо, про що свідчило, зокрема, зосередження майже половини усієї грошової маси в наступні роки в сфері тіньової економіки, значне переважання купівлі населенням іноземної валюти над її продажем. Курс гривні майже два роки утримувався завдяки жорсткій монетарній політиці, тобто штучному заниженню грошової маси щодо валового внутрішнього продукту, що посилювало грошовий голод на гривню, бартеризацію торгівлі, кризу неплатежів та ін. Разом з істотним зростанням дефіциту державного боргу та виплат відсотків по ньому, неефективним використанням бюджетних коштів, зменшенням валютних резервів НБУ, погіршенням фінансового становища підприємств у 1998 році  це призвело до девальвації гривні, яка становила 84 %.

Зовсім іншої думки стосовно цього питання Роман Шпек, який працював у ті часи на посаді віце-прем’єра. Він вважає, що введення гривні було на часі, оскільки посилення у 1995 році і першій половині 1996 року стабілізаційних процесів в економіці, значне зниження темпів інфляції, суттєве призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют та зростання доходів населення створили належні умови для її запровадження. Переходити на власну грошову одиницю необхідно було ще й тому, що Росія фактично виштовхнула Україну з рубльової зони. Понад 90 мільярдів радянських рублів були вилучені з обігу  Москвою і фактично використані для вливання в економіку Росії. Як наслідок, в Україні  не залишилось грошей навіть на виплату зарплат і пенсій тощо. Адже купонокарбованцю, який запроваджувався  як платіжний засіб у 1992 році на перехідний період (4-6 місяців, а був в обігу чотири роки), ніхто вже не вірив. Хоча він свою роль виконав і переніс весь тягар інфляції, яка сягала інколи до десяти тисяч відсотків. Стосовно ж розуміння важливості введення гривні та підтримки її стабілізації, то Роман Шпек пригадав епізод спілкування з вихідцями з України, які після багатьох років нелегкої праці обзавелися невеликим ресторанчиком у Нью-Йорку на Брайтон-Біч: «Один з членів сім’ї  з Києва, інший  — з Вінниці. Накрили нам стіл, подали оселедець, пельмені і звичайно ж не обійшлося без ста грамів. Перше їхнє питання було про гривню. Мовляв, як вона виглядає. Я витягнув якусь купюру і подарував. Це ж саме зробив ще один представник нашої делегації. Вони їх обмацують, розглядають, а потім питають щодо її курсу. Я сказав 1,83 до долара. І ось чуємо, як чоловік до жінки каже — це ж яку масу товару треба мати, щоб  утримати такий курс.  Я  подумав — Господи Боже, а у нас лише 5 осіб у парламенті  і чотири в уряді це розуміють.  Повірте, не перебільшую».

Гривня і економіка — нероздільні

Однак опоненти у питанні вчасності чи невчасності введення національної грошової одиниці солідарні в одному —  Національний банк спільно з урядом все-таки зуміли утримати гривню навіть у найважчі періоди для української економіки, і вона попри певну здачу позицій, все-таки стабільніша, ніж, приміром, грошова одиниця північних сусідів. У свою чергу чимало з тих, з ким довелося обговорювати питання майбутнього гривні, вважають, що це залежить не лише від Нацбанку та керівництва держави, а й безпосередньо від кожного громадянина. Зокрема від усвідомлення необхідності реформ у житті держави: економічних, політичних, соціальних тощо.  Бо головною проблемою нашої економіки, нашої держави, нашої національної грошової одиниці є   недореформованість  країни, її економіки і політичної системи.  І доки не буде громадянського запиту на реформи, доти влада може їх відкладати,  посилаючись на труднощі об’єктивні чи суб’єктивні. Тому вболівати за гривню треба всією громадою, а не покладатися лише на держструктури.

Безперечно, окрім, так би мовити, глобальних проблем, нині громадян України хвилюють і більш приземлені. Передусім, чи устоїть гривня у разі  світових економічних катаклізмів, про які не втомлюються говорити експерти. Однак прогнози в цьому випадку, навіть найавторитетніших фінансистів, справджуються не завжди. Приміром, весь світ боявся банкрутства США і обвалу долара. В останні дні липня і в перших числах серпня українці шикувалися в чергу в банках, щоб позбутися від готівкової «зелені». Але трагедії не сталося  і курс гривня — долар  залишився стабільним на рівні 7,99-8 грн/$. Сьогодні експерти впевнені, що курс і далі  залишатиметься стабільним, навіть якщо в світі будуть валютні катаклізми. Передусім тому, що  стабільність гривні залежить переважно від внутрішніх, а не від зовнішніх чинників. Події навколо державного боргу США, приміром,  прямо на економіці України не відображаються. Навіть якщо через уповільнення світової економіки відбудеться деяке погіршення економічних показників України, НБУ буде компенсувати дефіцит за рахунок своїх валютних резервів. Завдяки підтримці НБУ і зростанню надходжень валюти від експорту ми зустрінемо новий рік на нинішній курсовій позначці — близько 8 грн/$. Тож міцність гривні стосовно інших валют  значною мірою залежатиме і від упевненості  в цінності та стабільності українських грошей передусім громадян нашої держави.

З ІСТОРІЇ ГРИВНИ

Назва «гривня» походить від прикраси із золота або срібла у вигляді обруча, який носили на шиї. Частіше за все це були м’яко закруглені обручі, з кінцями у вигляді голівок левів, прикрашені кольоровою емаллю. Перше згадування гривні у значенні грошової одиниці зустрічається в «Повісті минулих літ». Тобто вже у VIII-ІХ ст. при здійсненні торгових операцій, сплаті данини гривня використовувалась як міра ваги і лічби. В ХІ столітті слово «гривня» набуло іншого значення — вагового. Вага срібла могла складатися з певного числа однакових монет, тому поступово виник рахунок їх на штуки. Монетні гривні проіснували до середини — другої половини ХІІІ століття, лише новгородські існували до кінця XV століття. Гривня існувала до XVIII століття лише як вагова монета.

Випуск гривневих банкнот розпочався завдяки прийняттю Центральною Радою Закону «Про грошову одиницю, биття монети та друк державних кредитових білетів» від 1 березня 1918 р., а 6 квітня перші гривневі банкноти з’явилися в обігу. Після поразки Директорії гривня припинила своє існування.

 

З ІСТОРІЇ ГРИВНИ

Паралельно з виготовленням гривні здійснювались заходи з впровадження власних потужностей для друкування грошових знаків і цінних паперів. 18 вересня 1991 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про створення потужностей з виготовлення національно» валюти і цінних паперів». Згідно з цією постановою національний банк створив дирекцію з будівництва необхідних об’єктів. Були укладені угоди з провідними світовими виробниками найсучаснішого обладнання з виготовлення грошей, яке і стало технічною базою для друку гривні на вітчизняному Банкнотно-монетному дворі. Таким чином, були закладені основи для самостійного випуску Українською державою власних грошових знаків.

Банкнотно-монетний двір оснащений найсучаснішим обладнанням.

З ІСТОРІЇ ГРИВНИ

25 серпня 1996 року в засобах масової інформації було оголошено Указ Президента «Про грошову реформу в Україні». Вона проводилася 2—16 вересня 1996 року. У перший же день за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях. Протягом 15 днів — від 2 до 16 вересня 1996 року — в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців було припинено.

З ІСТОРІЇ ГРИВНИ

На щорічному засіданні комісії з естетики Міжнародного фінансового банку у жовтні 2008 року швейцарські економісти визнали українську гривню найкрасивішою валютою у світі. Після неї йде австралійський долар, євро, болгарський лев, американський долар. Усього в конкурсі брали участь понад 50 національних валют. Фахівці при цьому керувалися не лише  естетичним оформленням грошових знаків, їх платоспроможністю і банківським забезпеченням, а й історичним значенням особистостей і архітектурних споруджень, зображених на валюті. Крім того, купюри перевіряли на міцність. Найчастіше рвалися канадські долари. Також слабкий англійський фунт стерлінгів і латвійський лат. Гривня не розірвалася.

Національний банк України взяв також участь у IV Міжнародному конкурсі пам’ятних монет «Монетне сузір’я-2010», який щорічно проводиться в Росії видавництвом «Уотер Марк». У ньому взяли участь 24 країни світу, які представили понад 200 пам’ятних монет.

За рішенням журі Монетою року визнана та нагороджена призом монета Національного банку України «Вечори на хуторі біля Диканьки» (автори ескізів — Володимир Таран, Олександр Харук, Сергій Харук; скульптори — Володимир Атаманчук, Володимир Дем’яненко).

У номінації «Срібна монета року» диплом отримала монета Національного банку України «Міжнародний рік астрономії» (автор ескізів та скульптор — Володимир Дем’яненко).