Результати референдуму на туманному Альбіоні стали шоком не стільки для Європи, скільки для самих британців. Це красномовно засвідчують мільйони підписів з вимогою провести повторне голосування. Зумовлено це відносно невеликою різницею між кількістю тих, хто висловився за вихід із ЄС та за збереження членства у ньому (51,9% та 48,1% відповідно), і запізнілим усвідомленням того, що англійці віком до 50 років віддали вирішення цього життєво важливого питання на відкуп… старшого покоління.

Уже оприлюднено статистичні дані, за якими дві третини учасників референдуму віком 18—24 роки проголосували за збереження членства Великобританії у ЄС. Британці віком від 25 до 49 років теж віддали перевагу спільному європейському дому. Однак долю країни вирішили ті, чий вік перевищує півстоліття. Соціологічні дослідження засвідчили стійку тенденцію: що старіші британці, то більше серед них прихильників виходу із Європейського Союзу. Отож, не викликає сумніву, що якби молодь і виборці середнього віку масово взяли участь у референдумі, його результат був би іншим. Однак за вже поганою традицією ті, кому ще довго жити у країні, відпочивали, пили улюблене пиво і переймалися перипетіями єврочемпіонату з футболу, тимчасом як дідусі й бабусі не полінувались дружно проголосувати.

Лише опинившись у ситуації, коли оженили, мене не спитавши, молоді британці кинулися підписувати петицію з вимогою провести переголосування. До речі, за аналогічним сценарієм проходив ще пам’ятний референдум у Нідерландах про прийняття України до ЄС. Більшість наших симпатиків вирішила, що краще не брати в ньому участі. Мовляв, тоді референдум визнають таким, що не відбувся, через меншу, ніж вимагає закон, кількість учасників. Натомість результат виявився невтішним.

Ще гірша ситуація у нашій країні, де вже поганим правилом стало те, що долю української столиці вирішують підгодовувані гречкою улюблені ще «космонавтом» і «мером всієї України» Черновецьким «бабушкі і дєдушкі», а народних депутатів України і місцевих рад у багатьох виборчих округах визначає гопота, згодна продатися за 200—300 гривень. Не потрібно бути видатним політологом, щоб усвідомити: за фактично 100-відсоткової явки виборців не буде жодного сенсу роздавати пакунки із гречкою (до речі, ті, хто отримав її на «шару», нині купують «стратегічний» продукт за захмарною ціною, бо вчорашні «благодійники» тепер повертають витрачені кошти). Адже долю виборів тоді визначатимуть не люмпени чи знедолені, а самодостатні громадяни країни.

Саме у цьому головний урок британського референдуму. Він став граблями, що на них примудрилася наступити навіть сита Європа, виборців якої привчили не ходити на вибори, бо, мовляв, їх результат ніяк не позначається на заможному житті пересічних громадян. Однак, як виявилося, не у Британії і не в дедалі більшій кількості країн Європейського Союзу, де фінансовані коштом путінської Росії націоналістичні партії рвуться до влади, тому зацікавлені, щоб якомога менше порядних і мислячих громадян брали участь у виборах.

Ще більшою мірою це стосується України, де від свідомої позиції кожного виборця залежить, чиї голоси визначатимуть тих, хто керуватиме селом, селищем, містом чи державою.