Читка зрідка стає самодостатньою формою сценічного враження. Проте днями невеликий зал київського театру «ДАХ» не вмістив усіх охочих послухати п’єсу Олега Сенцова «Номери». Кримський кінематографіст став символом інтернаціонального спротиву митців російській агресії.

Про свій перший драматургічний досвід Олег Сенцов розповів московському продюсеру Наталії Йозеф в одному з листів, переданих із ув’язнення в Лефортово. П’єса «Номери», написана ним ще 2009 року, донині булла незатребуваною. Продюсеру твір дуже сподобався, і вона запитала дозволу в Олега представити її на суд публіки. Перша сценічна читка відбулася 30 листопада 2014 року в московському «Театр. doс», згодом її повторили за проханням глядачів у Центрі Сахарова.

І ось прем’єра твору Олега Сенцова в українській столиці. Режисер «Театр.doc» Анастасія Патлай зазначила: «Тішуся тим, що можу представити цю суперечливу і живу п’єсу в Києві, маю змогу працювати з українськими акторами в чудовому театрі «ДАХ», з яким давно дружимо. Сам факт нашої спільної творчої роботи надто важливий саме тепер. Гадаю, для Олега це теж важливо — він всіляко підтримав цю ідею». 

У фойє Центру сучасного мистецтва «ДАХ», заповненому реквізитом і мистецькими роботами театру, стояла скринька для матеріальної підтримки в’язня, а поряд лежали листівки, які актриса Римма Зюбіна запропонувала написати Олегові на знак духовного єднання.

П’єсу режисер розробив як постановочний план свого символістського твору. Тут відображено світ людей, які не мають імен. Є тільки номери — від одного до десяти. Є судді, і головний — Нуль. Їхнє життя підпорядковане Правилам. Все змінюється, коли з’являється малюк, якому дали порядковий номер — 11-й.

З озвучених ремарок стає зрозумілим, що дія розгортається між дверима «Старт» і «Фініш». Біля них стовбичать двоє суддів з функціями катів. Над сценою зависає платформа з Нулем (уявна), у якої функція божества-розпорядника. За допомогою мобілки він спілкується зі своїми підручними.

На стільцях сидять п’ять жінок з парними і п’ять чоловіків з непарними номерами. За своїм єством вони націлені на «передачу естафетної палички в коментаторській» — цнотливий символ сексуальних стосунків. Після «передачі» у «четвертої» і «сьомого» народжується син — «11-й».

Серед акторів, окрім Зюбіної — «шоста», впізнавані: Олег Примогенов — «третій» та Вишня — «четверта». Андрій Палатний — «дев’ятий» у метелику національних кольорів читає текст революціонера-інтелектуала. Після жертовності таких бунтарів до влади приходять лідери з диктаторськими намірами. Загалом кожний номер має характер і місце в системі формалізованих і людяних стосунків цих спортсменів, у яких змагання зведено до ранжиру, тобто «1» завжди перший, і «10» — завжди останній. Та змужнілий «11-й» проголошує першим себе, бо він двічі «1». Після перипетій номери скидають Нуля — і його ж кати витягають Верховного зі сцени життя (уявно). Спортсмени наміряються змінити номери на імена. Але в п’ятому акті «сьомий» встановлює свою жорстоку диктатуру.

Через півтори години глядачі, майже сама молодь, не поспішали розходитися, вони обмінювалися думками про символістський текст із мінімальною режисурою, висловлювалися стосовно конформізму, тоталітаризму і бунтів, що можуть призвести до диктатури… А за цим усім на сцені й у камерній залі відсвічував провідницький трагізм нинішніх реалій талановитого автора — Олега Сенцова, звільнення якого вимагає увесь демократичний світ, використовуючи і такі культурологічні форми.

Зібрані кошти передали родині режисера.

ДОВІДКА «УК»

Театр документальної п’єси «Театр. doс» (директор Олена Греміна, художній керівник Михайло Угаров) створено 2002 року. Театр став явищем російської культури. Московська поліція 30 грудня 2014 року перервала роботу закладу через показ там фрагментів фільму про Майдан і навіть переписала всіх глядачів. Згодом театр відновив свою діяльність з акціонними виставами і перформансами.

ПРЯМА МОВА

Наталія ВОРОЖБИТ,
український драматург:

— Цей текст важливо прочитати не тільки для того, щоб висловити підтримку Олегу-в’язню, але й щоб краще зрозуміти Олега-драматурга. Бо в Україні його знають передовсім як чудового кінорежисера. Тот факт, що читку зробили російський режисер з українськими акторами — також важливо. Художники різних країн мають об’єднуватися проти зла. 

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»