Попри те, що з дня одеської трагедії 2 травня минуло чотири місяці, правоохоронці майже не наблизилися до відповіді на запитання «Хто винен?» («Одеса вистоїть!» у номері «УК» від 6.05.2014 р. і «Одеса прагне миру» у номері «УК» від 23.05.2014 р.) Громада ж на виклик «Що робити?» пропонує вже зовсім розпачливі варіанти. «Якщо на наступному засіданні знову прозвучить фраза наших колег, що «триває слідство», — каже депутат облради, член її тимчасової комісії з розслідування подій 2 травня Микола Скорик, — я пропоную нашу комісію розпустити і офіційно оголосити, що представники місцевого самоврядування нашого регіону не мають жодного впливу на цю ситуацію».
Ще один представник обласної комісії журналіст Ігор Розов додав: «Якщо у вересні нічого не стане відомо, пропоную зібрати спеціальне засідання Одеської облради і ухвалити рішення про те, що ні МВС, ні СБУ, ні прокуратура не хочуть чи не можуть розслідувати трагедію».
Убивць рахують восени?
Антон Кіссе, очільник парламентської комісії, що займається розслідуванням трагедії 2 травня, схильний до більш оптимістичних оцінок. Він каже, що ті події «більш як на 50% розслідувані», і комісія готова подати звіт. На відміну від обласних депутатів, він задоволений співпрацею з усіма силовими структурами. Силовики ж тим часом означують, що має міститися у тих «50%».
Коротенько нагадую фабулу тієї «чорної п’ятниці». Кілька тисяч патріотично налаштованих громадян, зокрема фанати одеського та харківського футбольних клубів, зібралися на Соборній площі, щоб провести марш за єдність України. На них скоїли напад бойовики антимайдану. Зіткнення на вулиці Грецькій було з використанням вогнепальної зброї. Там зафіксовано перші жертви: від куль антимайданівців загинуло кілька учасники маршу єдності.
Потім розлючений натовп патріотів вирушив до Куликового поля, де був розташований табір антимайданівців. Юрба спалила наметове містечко «куликовців», які тим часом забарикадувалися у розташованому тут Будинку профспілок. У пожежі, яка згодом охопила цю будівлю, живцем згоріло майже півсотні одеситів.
Старший слідчий в особливо важливих справах ГУ МВС України Руслан Сушко каже, що слідство розділене на дві частини: перша стосується подій на вулиці Грецькій, друга — того, що відбулося біля Будинку профспілок. Так-от, щось певне слідчі можуть сказати лише про те, що відбувалося на Грецькій.
«Про першу частину маємо позитивні результати, — каже Руслан Сушко. — Закінчено розслідування стосовно трьох десятків учасників. Є особи, які були організаторами заворушень, більша частина — активні учасники».
На питання, до якого табору належить більшість затриманих, слідчий вперто не хоче відповідати. Хоч загалом очевидно, що, коли йдеться про «епізод №1», то за ним на лаву підсудних відправлять, імовірно, тільки «куликовців», адже саме вони там стріляли і вбивали. Напевне, і за «епізодом №2» судитимуть теж здебільшого «федералістів» хоч там уже вбивали переважно їх. Причому масово і жорстоко. Але далі їх, виводячи зі спаленого будинку, відразу доправляли до відділку. Тож навіть ті, кого через певний час випустили (а це ще одна загадка процесу!), так чи інакше вже опинилися на гачку правосуддя. Припускаю, що на місці злочину нікого з «проукраїнців» не затримали.
Їх вираховували вже згодом — за відеозаписами та свідченнями очевидців. Тож кількість затриманих із цього табору помітно менша. Та й інкримінувати їм, кажуть слідчі, важче: «Розслідування ускладнюється тим, що на даний час ми ще не можемо встановити причину смерті кількох осіб, незважаючи на велику кількість експертиз, позитивних результатів не досягли».
Перед «убойним» відділом усі рівні?
Уже зараз вимальовується доволі прикра ситуація. Схоже на те, що у вересні на лаві підсудних опиняться переважно опоненти чинної влади. На те начебто є суто технологічні причини. Виправдовуючи слідчих, очільник облрадівської комісії генерал-лейтенант міліції у відставці Григорій Єпур зауважує: «У нас окремі вбивства розслідують по півроку, а тут — масове вбивство, масові безпорядки». Колишній начальник обласної міліції підкреслює, що саме в безладі на Куликовому полі дуже важко встановити причиново-наслідкові зв’язки між діями конкретних учасників заворушень: «Бо є натовп, який прийшов і когось убив, а є якийсь конкретний, умовно кажучи, Петров, що стріляв із рушниці».
Руслан Сушко наполягає на неупередженості слідства: «Якщо одна людина бере до рук зброю і вбиває іншу, навіть у разі політичної доцільності, це все одно вбивство. Не можна людину виправдовувати за політичні вподобання, тому притягнуть усіх, на кого буде зібрано достатньо доказів».
Наскільки великі шанси зібрати «достатньо матеріалу» на безпосередніх паліїв Будинку профспілок, уже неважко зрозуміти. Не треба бути провидцем, щоб припустити, що дуже велика кількість активних учасників масового вбивства на Куликовому ніколи не покарають, принаймні на цьому світі. І тут міліція й справді мало що може вдіяти. Однак траплялися ситуації, що змушували подумати й про упередженість слідчих.
«Пан сотник Микола, що живе на території Комінтернівського району, стріляв у людей. Як із цією особою вчинили?» — депутат облради Людмила Акімова обурюється, що громадянина, який на багатьох знімках «засвітився» як затятий стрілець, просто випустили під домашній арешт. Надто м’яко, як для підозрюваного у вбивстві! Слідчі пояснюють, що таким було рішення суду. А звідси і цілком обгрунтовані підозри, що анонсовані на вересень суди цілком можуть проходити у супроводі «маски-шоу» чіткими підказками для суддів, стосовно кого виявити лояльність, а до кого застосувати всю суворість закону.
Справжнє обурення у депутатів облради викликала наприкінці травня й заява начальника управління головного слідчого управління МВС України Богдана Бівалькевича про те, що у слідства на той час не було достовірних даних про випадки добивання поранених на Куликовому полі 2 травня.
Уже через місяць ці ганебні факти засвідчили навіть в управлінні Верховного комісара ООН з прав людини.
Свідченням того, що слідство все-таки буде об’єктивним, може бути хіба оприлюднене днями повідомлення, що працівники центрального апарату МВС затримали активіста Євромайдану, який добивав людей, що вистрибували з вікон Будинку профспілок, рятуючись від вогню.
У натовпу жалю немає
Дуже недолугі на вигляд спроби виставити все так, ніби прихильники єдності того дня були всуціль «білі та пухнасті» і кинулися допомагати опонентам, щойно побачили, що ті в смертельній небезпеці.
«Я бачив не підконтрольну нікому масу людей, — каже активіст одеського Євромайдану Сергій Гуцалюк. — Усі шаленіли і кричали: «Наших друзів повбивали, в мене на очах вбили друга!» Він не бачив, як добивали поранених. Він бачив, як його соратники тягнули конструкції під Будинок профспілок, щоб урятувати опонентів з вогняної пастки. Бачив, як намагалися зробити штучне дихання навіть почорнілому трупу.
Але якщо начистоту і без ідеалізації: «Я там бачив, як люди одне одного рятували, і бачив, як люди намагалися вчинити самосуд, — каже Гуцалюк. — Ми не давали це робити, і тому я й сам по голові отримав».
Сергій розповідає, як разом із товаришами рятував дівчину, що належала до табору «куликовців»: «Її вивели звідти, вона почала кричати, в бійку лізти: «Бандерівці! Сволота!» Ми з хлопцями її відбили в інших, відвели за газони. Кажемо, щоб мовчала, бо вб’ють і тебе, і нас разом з тобою».
Загальний психоз, масові безлади роблять вкрай складним завдання прокласти стежку до особистої відповідальності конкретних учасників заворушень. Скоєння злочину в складі групи — обтяжуюча обставина, але треба визнати: якщо така група — тисячний натовп, злочин можна довести не завжди, та й то нерідко випадково. Покарання теж проблематичне. Винен не той, хто вбивав, а той, хто попався. Щоправда, юриспруденція не передбачає механізму, за яким можна було б відпустити навіть за несмертельні протиправні дії на тій підставі, що «з їхнього боку багато загинуло, а з протилежного майже нікого не впіймали».
І саме така ситуації, схоже, вимальовується в ситуації одеської трагедії. Все начебто й за буквою закону, але не зовсім справедливо. Настільки, що поза увагою громади ця несправедливість явно не залишиться. В масовій свідомості цілком може створитися картина, що битих ще й судять.
А в кінцевому підсумку все підштовхує до висновку, що спосіб якісно розібратися із масовими зіткненнями є тільки один: це їх не допустити.
Тому окрема тема розслідування — дії міліції.
У пошуках цапа-відбувайла
На інформаційний запит «УК» з Генеральної прокуратури України повідомили, що «Головне слідче управління ГПУ проводить досудове розслідування щодо неналежного виконання своїх службових обов’язків службовими особами ГУМВС України в Одеській області під час масових заворушень в Одесі 2 травня».
Міліціонерам інкримінують те, що вони «не забезпечили під час масових заходів належну охорону громадського порядку підрозділами внутрішніх справ і допустили масові заворушення на вулиці Грецькій та площі Куликове поле в Одесі та підпал Будинку профспілок, що призвело до численних жертв». Колишнього заступника начальника ГУМВС України в Одеській області Дмитра Фучеджи оголошено у розшук.
Тим часом учасники тих подій — з обох таборів! — полковника Фучеджи не демонізують. «Вважаю, що його роблять цапом-відбувайлом, — каже лідер одеської «Самооборони» Віталій Січинський. — Він дуже дипломатично намагався врегулювати ситуацію, і йому це вдавалося до певного моменту». Олег (ім’я змінено), представник «куликовської» «Дружини», згадує, що Дмитро Фучеджи намагався спинити марш: «Дуже безглуздо і недалекоглядно зараз звинувачувати його в усіх смертних гріхах. Просто треба було знайти офірного цапа — і знайшли Дмитра Васильовича».
Психологічний стан борців із вуличними заворушеннями доволі чітко віддзеркалює картинка, яку нам переказав один з очевидців подій на Грецькій: «Стоїть десь осіб із 30, притиснувшись до стіни. Раптом хтось не втримав щит, той впав — розлітаються в різні боки, і лише потім розуміють, що це просто впав щит. І зразу тиша — тільки голос чийсь стиха: «Очманіти. Це наші захисники. Обгадилися тільки через щит».
Одеських міліціянтів підозрювали не тільки в недбалості, а й у прямому посібництву екстремістам, які напали на «проукраїнців» на Грецькій. Очільник одеської «Свободи» Андрій Маляс вважає, що невдовзі після заворушень міліціонери випустили значну кількість затриманих саме для того, щоб приховати сліди злочину: «Ті люди напевне знали, хто платив, хто дав їм у руки зброю, хто замовляв переміщення з Олександрівського проспекту на Грецьку та Соборну. Чомусь їх відпустили. Чому і хто? Якщо ми на ці запитання знайдемо відповідь, тоді буде легше сказати, кого слід карати».
Генпрокуратура (про це також ідеться у відповіді на наш запит) визнає незаконним звільнення з ІТТ Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області 63 осіб, затриманих за підозрою у вчиненні масових заворушень, які призвели до загибелі людей. Чотирьом працівникам міліції, які незаконно звільнили затриманих, повідомлено про підозру у скоєнні злочину. Йдеться лише про перевищення влади або службових повноважень, а не про державну зраду чи посібництво у злочині. Інакше кажучи, версія про міліціонерів як про співучасників заворушень органи прокуратури щонайменше не озвучують. І цей момент один із найпринциповіших! Це можлива ниточка до виходу на тих, хто зрежисирував одеську бійню. У тому, що вони були, не сумнівається майже ніхто.
Сірі кардинали пекла
Усе було б значно простіше, якби картина одеської бійні мала такий вигляд: зійшлися два непримиренні угруповання, слово за слово, камінь за камінь, побилися, повбивали одне одного у кількості, «кому як пощастило». Тоді вже можна було б підвести риску, осмислити цю трагедію хоча б загально і залишити слідчим вивчати, з чиєї зброї випущено кулю, вилучену із мертвого тіла, і чия пляшка більшою мірою посприяла утворенню пекельного крематорію.
«На мою думку, це все було сплановано, — каже Руслан Сушко. — Бачу скерованість усіх дій, починаючи із зіткнення, якому, на мою думку, можна було б запобігти. Потім усе це було перенесено на Куликове поле. Люди могли розбігтися в різні боки — є певні матеріали. Не можу розголошувати, але були і заклики іти саме сюди. Загнали людей у Будинок профспілок, і, найголовніше — той, хто закликав, сам туди не заходив». Руслан Сушко, вкотре підкреслюючи, що це суто його особиста думка, каже, що, за задумом провокаторів, у підсумку мала бути саме «не перемога, а трагедія». «Комусь вигідно було через масову загибель людей дестабілізувати ситуацію в місті, області, а можливо, й усій державі», — резюмує слідчий.
Іншої думки дотримуються проукраїнські активісти. «Був розрахунок налякати фанатів пострілами, — висловлює своєю версію Сергій Гуцалюк, — налякати людей, які патріотично налаштовані. Люди розбігаються, міліція переходить на бік сепаратистів, піднімають прапори, проголошують Одеську республіку». Неприховану самовбивчість такого плану активісти євромайдану списують на можливу непоінформованість «куликовців», їхні зверхнє ставлення та недооцінка рішучості фанатів.
«Чому до 2 травня ніхто в місті не нападав на Майдан? — ставить риторичне питання наш співрозмовник з «куликовської» дружини. — Чому, навпаки, намагалися уникнути зіткнень, розводили марші, а коли в місто приїхала велика кількість київської «Самооборони», приїхав ультрас «Металіста», зібрався з ультрасом «Чорноморця», коли неймовірно сильна група промайданівських сил сконцентрувалася в одному місці, чому саме тоді напали на них силами, у кілька разів меншими за чисельністю?» Олег каже, що для багатьох «дружинників», що зібралися тоді поблизу Соборної-Грецької, раптовий напад на «проукраїнців» став цілковитою несподіванкою.
Коли це не була «атака легкої кавалерії» (термін часів Кримської війни 1854 року, що означає авантюристський самовбивчий наступ), то, напевно, цинічне жертвоприношення? Хто став його ініціатором? Кому воно було вигідне? Схоже, що слідство навіть не наблизилося до відповіді на це запитання, хоч, можливо, активістів з обох таборів використали, як кажуть, в темну. Може, підкупивши декого з лідерів.
«Якщо це готував хтось, то це явно неординарна людина, — каже Руслан Сушко. — Чи є бодай шанс хоч колись побачити її на лаві підсудних? Не знаю, не можу відповісти».
Зовнішнього провокатора, який не належить до жодної зі сторін конфлікту, різні групи та дослідники вимальовують для себе по-різному. Розглянемо кілька варіантів цієї картини.
Перша версія: московський слід
Цю версію, намагалися просувати з перших днів після трагедії. Однак маса аргументів розсипалася під впливом очевидних фактів. Розтиражоване у вітчизняних ЗМІ повідомлення про те, що в Будинку профспілок згоріли виключно громадяни Росії та Придністров’я, відразу виявило фальшивість, щойно розпочалося упізнання загиблих. Усі одесити. Зараз версія про російське походження провокації тримається лише на інформації, що серед затриманих в Одесі 2 травня таки є росіяни і придністровці. Перевірити цю інформацію немає змоги, бо й самі правоохоронці називають її закритою.
Події 2 травня в Одесі в уяві проукраїнців були початком московського вторгнення. «В натовпі багато говорили, — згадує Сергій Гуцалюк, — якщо зараз не знести Куликове поле, то на вечір уже з’являться «зелені чоловічки», які захоплять обласну адміністрацію, федерацію профспілок та міліцію». Згодом виявилося, що «зелені чоловічки» так і не з’явилися. Призначений невдовзі після подій 2 травня голова Одеської ОДА Ігор Палиця зауважив, що не вважає вірогідною можливість зовнішньої агресії з території Придністров’я чи морським десантуванням: «Немає людей зовні, які хочуть підірвати ситуацію у місті».
Аргументом на користь «російського сценарію» може бути хіба те, що, на думку частини експертів, одеська бійня, поставивши хрест на існуванні «Куликового поля» як бойового осередку, збільшила в Одесі кількість проросійських симпатиків. А це у свою чергу, можливо, відобразилося на результатах виборів міського голови 25 травня. В умовах «гібридної» війни Росія могла мати зиск і просто від дестабілізації життя у знаковому місті України.
«Думаю, що прихильники чинної влади не були зацікавлені у таких подіях, — зазначив Руслан Сушко. — Якби мали за мету розігнати Куликове поле, то розігнали б без смертей та тілесних ушкоджень». Але ж, за словами майданівців, саме на такий сценарій вони і сподівалися.
«Думаю, що люди не йшли туди вбивати, — каже лідер одеської Самооборони Віталій Січинський. — Люди йшли туди просто знести наметове містечко. Нічого більшого ніхто не хотів, усі очікували, що там нікого не буде».
Друга версія: маленька переможна війна
Є й інший варіант подій: беззбройні патріоти не злякались агресора і, навіть втративши вбитими кількох товаришів, розігнали табір сепаратистів. Така собі маленька і благородна переможна війна на тлі щойно втраченого Криму і з виразною перспективою легко відтяти і Донбас. Загалом дещо вказує на те, що підготовка до такого «бліцкригу» була. Регулярно з’являлися повідомлення про небезпеку вторгнення із Придністров’я. При цьому від фахівців місії Євросоюзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні (EUBAM) ми чули, що вони не мали свідчень того, що на Україну із Придністров’я намагалися потрапити якісь бойовики чи диверсанти.
Регулярні повідомлення наших спецслужб про очікувані загрози радше приспали увагу громадськості, ніж її мобілізували. В контексті не кривавого розгону і «вкидання» про росіян та придністровців могло б добре спрацювати: хто б що знав про громадянство тих «куликовців», якби не трупи? На лихо, всі виявилися одеситами, причому не маргіналами, безпритульними чи завсідниками буцегарень.
Картину, що вже напевне шкодила іміджу, похапцем підправили поданням, м’яко кажучи, сумнівної інформації.
«Керівники деяких силових структур наввипередки поспішають повідомити, що ліквідували щось в Одесі чи запобігли, — невдовзі після лиха обурювався голова Одеської облдержадміністрації Ігор Палиця. — На 99% воно не відповідає дійсності».
Як приклад наводив випадок, коли СБУ відзвітувала про знешкодження автівки з вибухівкою, яку мали б нібито підірвати під час мітингу 18 травня на Куликовому полі. За даними голови, за цією бравурною новиною стояв лише «дзвінок якоїсь хворої людини». Годі й казати, що жодного спростування у пресі не подали. Ця інформаційна метушня, щоправда, могла бути і реакцією на повністю чужий сценарій, який спецслужби прогавили.
У картину «керованого погрому» (який згодом став некерованим) добре вписуються і втеча Дмитра Фучеджи, і незрозуміле звільнення 63 свідків (могли сказати щось зайве?). Певні підозри стосовно «київського сліду» в одеській бійні пов’язують з особою Андрія Парубія — на той час він був секретарем РНБОУ. Напередодні трагедії він був в Одесі й проводив тут зустрічі. «Я не чув на цих закритих нарадах жодних провокаційних коментарів», — запевняє Сергій Гуцалюк, якого запрошували на них як представника громадськості. За його словами, Андрій Парубій там зокрема відхилив пропозицію тодішнього голови ОДА Немировського прибрати Гуцалюка.
Зовсім інше засвідчує очільник парламентської слідчої комісії Антон Кіссе: «Єдина посадова особа на сьогодні, з якою нам поки що не вдалося зустрітися, — це пан Парубій». При цьому нардеп припускає, що нічого кримінального така зустріч не виявить. Однак підозри слід розвіяти — швидко і переконливо.
Третя версія: кому Майдан, кому — усобиця
Популярна також версія про те, що одеську бійню спровокували дії місцевих керівників. На користь такого варіанта теж є певні аргументи. За досвідом 1998 року одесити знають, що вибори міського голови цілком можуть бути кривавими. Ставка — портове місто! — доволі висока, щоб грати за жорсткими правилами чи зовсім без них. Слід зауважити, що фаворити одеських перегонів на той час перебували у чіткій асоціації зі сторонами конфлікту. Обидві тепер безапеляційно заперечують провину «свого» кандидата і з однаковою впевненістю таврують «чужого».
Крім того, результати змагань за крісло Одеського міського голови не були такими передбачуваними, як за президентське, тож спокуса у команд претендентів застосувати у перегонах якийсь гучний екшн задля перехилення електоральних терезів була дуже вірогідною. Однак виводити винуватця трагедії з отриманого на виборах результату, гадаю, все-таки не варто. Більшість схиляється до того, що все відбувалося не за сценарієм, а, можливо, навіть із протилежним ефектом до запланованого.
P.S. Отже, хоч як дивись на трагедію в Одесі 2 травня, запитань залишається значно більше, ніж відповідей. Просто як із запитом до Генпрокуратури. Так, дуже хотілося б замість трьох поданих версій навести одну — вивірену, розслідувану, з іменами, кваліфікаціями та строками. Втім, найближчим часом на нас, схоже, чекає хіба що суд над «стрілочниками», який до того ж має небагато шансів переконати громаду в торжестві бодай часткової справедливості.
ПРЯМА МОВА
Інна ТЕРЕЩЕНКО,
конфліктолог, кандидат філософських наук,
доцент кафедри політології Інституту
соціальних наук ОНУ ім.І. Мечникова:
— Парадокс цієї ситуації полягає в тому, що хоч би якими були результати розслідування, все одно ні та, ні інша сторона ці результати поки що не готова сприйняти. Це було очевидно із самого початку, проте розслідувати треба. Цього вимагає прагнення одеситів до справедливості. Адже, за великим рахунком, не притягнуто до відповідальності жодної людини ні з того, ні з іншого боку ні в Одесі, ні в Києві. Зрозуміло, що зараз не до того — всі сили мобілізовано на те, що найбільш актуальне та найгостріше. Але в мене є відчуття: щоб зрушити з місця розслідування, потрібні хоч якісь результати, потрібна інша форма комунікації з боку нашого МВС.
Іван ШЕВЧУК,
«Урядовий кур’єр»
(фото автора)
Ми в Google+