У горах на Закарпатті нині частіше, ніж туристів, зустрінеш місцевих збирачів дикорослих рослин. Друга половина липня і майже весь серпень — це час чорниці. Руки й одяг тих, хто повертається з угідь, де вона росте, забарвлені в чорне. Цю рослину в краї за Карпатами називають яфиною. Тож наслідуючи Максима Рильського, який писав: «Яблука доспіли, яблука червоні», місцеві можуть тепер сказати по-своєму: «Яфини доспіли, і вони вже чорні, вирушай у гори, час цей не проспи!» Справді, в селах попід полонинами добра половина жителів займається збиранням ягід. У гори рушають цілі сім’ї, часто беручи з собою дітей. Бачать у цьому добрі можливості збагатити сімейні бюджети: про час збирання чорниць кажуть, що тоді місяць весь рік годує. Щодня можна заробити 1000 гривень. І це теж не межа: спритні збирачі множать цю цифру на два або й більше.

«Маємо право спеціального використання лісових ресурсів під час здійснення побічних лісових користувань, — розповідав Костринський сільський голова на Ужгородщині Василь Черевка. — Землі, закріплені за нашою громадою, лежать на схилах вершини Лютянська Голиця, горі Красія і частково на полонині Руні. Ці території багаті 300 тоннами чорниці. Звичайно, ми не розраховуємо на всі ці багатства, адже значну частину їх розподіляють лісгоспи, використовуючи право видавати дозволи на заготівлі, — так звані лісові квитки.

Ягоди можна купити на полонині Руні: відро — за 500 гривень. Фото з сайту konkurent.ua

Тепер дозволи видають громади

Для нашої громади встановлено ліміт (плановий обсяг заготівлі) — 51 тонну».

Четверо підприємців на території громади мають право заготовляти цінну сировину. З кожного кілограма, який заготовлено в межах ліміту, заготівельники сплачують до місцевого бюджету 7,7%. Ми придбали вже понад 20 тонн цієї продукції, за яку в скарбницю громади перераховано більш ніж 20 тисяч гривень.

Слова «придбали» й «перерахували» не відображають тієї напруженості, з якою працюють збирачі. Віддаються цій роботі повністю. У всі дні, інколи навіть у неділю (після обіду, оскільки під час церковних служб ніхто не працює) із пластмасовими відрами чи кошиками рушають у гори. Піднімаються не самі, а вантажними автомобілями, які спеціально надають заготівельники. Цими самими вантажівками вони ввечері звозять людей додолу. На влаштованих у селах пунктах приймання продукції відбувається розрахунок за зібрану сировину. Зазвичай її продають тому підприємцеві, який здійснює транспортування.

До речі, ціна за чорниці тепер коливається в межах 75—77 гривень за кілограм. Це значно дешевше, ніж ягоди продають на ринку в Ужгороді: там вони коштують 90 гривень за літр. У цій місткості, як відомо, чорниць вміщується значно менше за кілограм. Отримуючи більшу вигоду від продажу ягід на ринках, ця категорія збирачів добирається на полонини самостійно або ж оплачує заготівельникам окремо за «полонинський трансфер».

Нинішній рік можна вважати перехідним в організації збирання. Якщо раніше дозволи видавали райдержадміністрації, то тепер ці повноваження перейшли до громад.

«Повністю оволодіти ситуацією і налагодити повноцінний контроль за збиранням ми ще не можемо, адже цим раніше ніколи не займалися. Вивчаємо і намагаємося оволодіти нею, як кажуть, на ходу», — додає Василь Черевка.

Щоб повністю взяти заготівлю дикорослих під контроль громади, у Кострині хочуть звернутися до фахівців з Ужгородського національного університету. Вони сподіваються отримати дані, скільки ягід росте на угіддях, і де. Від науковців очікують на висновки, скільки ягід можна збирати без шкоди для довкілля. Після відповідей на всі ці запитання можна буде вдосконалити механізми заготівлі дикорослих і отримання більших доходів до бюджету.

Поки що ліміти встановлено лише на гриби і чорниці. Надалі у громадах очікують і на інші види рослин, адже місцеві ліси багаті на малину, ожину, брусницю.

На полонину — потужним мотоциклом

Якщо на Ужгородщині чорниці здебільшого вже зібрали, то на Хустщині, Тячівщині, Рахівщині, частково в Мукачівському районі, де гори вищі і ягоди доспівають пізніше, сезон у самому розпалі.

У селах, які входять до Усть-Чорнянської територіальної громади, збирачі використовують власний транспорт, а не той, який належить заготівельникам. Один з керівників громади Михайло Фіцай розповідає, що найпопулярніший транспортний засіб тут — мотоцикли.

«Оснащені двигунами на 200 й більше кубічних сантиметрів, двоколісні з легкістю доставляють людей на полонини. Але серед місцевих є власники високопрохідних автомобілів і квадроциклів. Усе це придбано, вважайте, за гроші яфини: за один сезон можна придбати мотоцикл».

Осідлавши двоколісного, збирач уранці виїжджає догори порожнім, а увечері повертається з 30 й більше кілограмами яфин. Та це дається нелегко. Мало того що потрібно зібрати таку кількість ягід, а ще ж цей вантаж потрібно доставити неушкодженим униз! Для цього використовують різні пристосування: найчастіше прикріплюють місткості до багажників або вдягають наплічники і поволі рушають донизу.

«Це дуже важко, і часто люди втрачають на яфинах здоров’я», — наголошує співрозмовник.

Як і в Костринській громаді, в Усть-Чорній не можуть похвалитися впорядкованістю процесу збирання. Збирачі не поспішають ділитися заробітками, а заготівельники — реальними обсягами придбаних ягід. Контролю за процесом не налагоджено. Ось і використовують лісові ресурси кожен на власний розсуд.

Безладдя більше, ніж впорядкованості

Є й інша обставина, яка змушує прискіпливіше ставитися до заготівлі чорниць. Прагнучи зібрати їх якомога більше і швидше, люди використовують гребінки, або по-місцевому щітки. Під ці ручні пристосування потрапляють нарівні з доспілими ягодами і зелені, а також листя. Недоспілі під час сортування доводиться викидати, що зменшує врожайність кущів. Не можна скидати з рахунку й ту обставину, що кущі через застосування механічних пристроїв травмуються, тож недобір ягід буде й у майбутньому.

«Попри те що всі наші полонини встелені чорничними килимами, не маємо права так безвідповідально, як нині, ставитися до заготівлі цінної сировини. Вона, до речі, йде й на експорт, — зауважує Михайло Фіцай. — У збиранні лісових дарів треба наводити лад і не допускати тієї безконтрольності, що панує нині. Мусимо визнати, що тепер заготівля дикорослих відбувається хаотично, не даючи відчутної користі. До впорядкованості і планомірності цього процесу ще дуже далеко. Тож ми повинні зробити все, щоб і чорниця, і малина, й ожина, і брусниця, якими багаті карпатські ліси, більш вагомо поповнювали бюджети різних рівнів. Для цього слід створювати спеціальні контролюючі органи, відділи тощо. Зрештою, так ми краще оберігатимемо і наші природні багатства».

Більш упорядкована ситуація в держлісгоспах. Поряд із громадами, які передбачають ліміти на заготівлю ягід, вони видають спеціальні дозволи — лісові квитки. Заготівля за цими квитками дає право і на експорт сировини. Керівники державних підприємств запевняють, що ситуацію тримають під контролем: у штатному розписі є люди, в обов’язки яких входить охорона й контроль за використанням лісових ресурсів. Із числа цих працівників разом із представниками органів місцевого самоврядування, фіскальних, природоохоронних і правоохоронних органів формуються спеціальні рейдові групи, які стежать за заготівлею на території держлісфондів. Використання лісових багатств, до яких належать і дикорослі рослини, на державних підприємства — це тема окремої розмови.