Пам’ятаєте ці рядки з поезії Тараса Шевченка? Ні? То освіжіть у пам’яті шкільні знання з української літератури. Дуже на часі. Хоч і написано майже 150 років тому, 1847-го. Вірш має назву «Мені однаково, чи буду…», а закінчується рядком, винесеним у заголовок.

Чому саме так? А тому, що мені болить те, що нині діється на моїй малій батьківщині з перейменуванням населених пунктів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму. Гадаю, широкому загалу жителів селища і району відомий попередній висновок Українського інституту національної пам’яті стосовно відповідності чинному законодавству поданих пропозицій нової назви селища, а отже, й району, від 11 лютого цього року. В ньому роз’яснюється, що «Відповідно до закону назва, яка присвоюється географічному об’єкту, повинна відображати найбільш характерні ознаки цього об’єкта, враховувати географічні, історичні, природні та інші умови місцевості, де він розташований, а також вписуватися в існуючу систему назв цієї території». Далі йдеться про те, що запропоновані селищною радою варіанти назви для смт Куйбишеве — Таврійськ, Добродар, Благопіль – не відповідають вимогам закону. Селище не може бути Таврійським, бо розташовано поза ареалом історико-географічного регіону Таврії. Новотвори Добродар і Благопіль не мають жодної географічної чи історичної прив’язки до вказаного ареалу і є беззмістовними. Найлогічнішою була б назва Бельмачанське, бо сучасне смт Куйбишеве лежить поряд із найвищою вершиною приазовської височини — горою Бельмак.

Цей попередній висновок і став основою рішення селищної ради під час перейменування райцентру. Та чимало жителів селища і району не підтримують назви Бельмак чи Бельмачанське. Слово «бельмак» з тюркської означає «розділяю». Враховуючи, що це найвища водороздільна точка краю, ця назва цілком справджується щодо могили. Але ж нащо поширювати тюркську назву ще й на населений пункт? Чи не забагато? Тим паче, що в просторіччі в багатьох вона асоціюється з білуватою плямою на роговій оболонці ока, що утворилося внаслідок запалення чи при ушкодженні. Народна приказка «як більмо на оці» означає, що щось гнітить, викликає занепокоєння… То чи не стане тюркська назва селища Бельмак своєрідним більмом на мапі козацького краю? Невже в нашій багатій історією місцевості немає інших характерних ознак, що могли б стати основою для назви селища? І мали б українське походження, географічне об∂рунтування, були б набагато милозвучнішими для слуху і несли в собі життє?ствердну суть? Виявляється, є. Але чомусь залишилися поза увагою тих, хто так чи інакше був причетний до вибору нової назви селища.

Ще 2011 року в рамках Всеукраїнської експедиції учнівської й студентської молоді «Моя Батьківщина — Україна» туристичний гурток благовіщенської школи під керівництвом Миколи Дворського виконав роботу «Сучасний стан геологічної пам’ятки природи гори Бельмак-могила». Саме в ній і є те, що могло б стати історичною і географічною основою для нової назви селища: «Могила бачила багато подій з історії нашого краю. За свідченням відомого історика Дмитра Яворницького, саме тут пролягав найбільший торговий і військовий шлях Південної України — Муравський шлях, який ішов з Перекопу, через Молочну, Конку на річку Вовчу й далі на Білгород».

Муравський шлях, що дістав свою назву, найімовірніше, від трави мурави, у межах Запоріжжя йшов понад 200 верст і на цьому просторі пролягав безлюдним й диким степом, де, крім незначного житла, до XVIII століття не було ні міст, ні сіл, ні хуторів, ні заїжджих дворів. Зате по обидва боки від нього в щедре на дощі літо росла така густа висока трава, що за нею не видно було ні людини, ні волів. То, може, було б доречно назвати селище Муравським? Погодьтеся, гарно ж звучить — селище Муравське, Муравський район. Така назва має і географічні, й історичні корені, і має життєстверджуючу сутність, бо походить від назви буйної трави.

На початку я недаремно процитувала лист Інституту національної пам’яті, який і ліг в основу рішення селищної ради про перейменування райцентру на Бельмак. Підкреслю в ньому те, що має значення для розв’язання цієї проблеми. По-перше, це «надання попереднього висновку», тобто не остаточного. Далі в цьому листі сказано: «Інформуємо, що комісією ухвалено рішення й буде подано рекомендацію ВР перейменувати смт Куйбишеве на Бельмачанське». Рекомендація теж не остаточний вирок. Бо що заважає громаді напряму звернутися до Верховної Ради через своїх обранців, тобто депутатів відповідного рівня, із рекомендацією щодо назви селища і району?

Безперечно, комісія в Києві вельми титулована. Але ж, погодьтеся, усі її члени підходять до справи перейменування бюрократично (та й хіба тільки вони?). Їм, їхнім дітям і онукам не жити в селищі і в районі з тюркською неблагозвучною назвою. Тому переконана, що вирішувати, як саме називатиметься селище, повинна громада. Причому не тільки громада селища, а всього району, оскільки назва автоматично перейде і на нього. І для цього треба застосовувати всі засоби впливу на остаточне рішення парламенту. Недарма ж кажуть, що як корабель назвеш, так він і попливе. 

Антоніна БУКРЄЄВА,
член  НСЖУ, для «Урядового кур’єра»