20 років тому довженківці зняли в Полтаві комедію «Браві хлопці» за участю найвідоміших радянських акторів: Георгія Віцина, Еліни Бистрицької, Любові Соколової, Володимира Етуша, Спартака Мішуліна, Петра Глєбова, Євгена Моргунова, Володимира Коренєва, Людмили Хитяєвої. І хоч фільм режисера Миколи Засєєва-Руденка, що вийшов на екрани в 1993 році, лідером кінопрокату не став, у Полтаві тільки про нього й говорили. А нашому колезі полтавцю Олександрові Брусенському, який тоді служив у Полтавській авіадивізії, на базі якої знімали кіно, навіть пощастило побачити зйомки на власні очі. Він і розповів нашому кореспондентові, як усе було.

«УК»: Олександре Миколайовичу, як довго знімали фільм у Полтаві?

— Майже місяць. Знімальна група перебувала в нашому місті десь із середини серпня 1992-го й до середини вересня. Відсвяткували тут День авіації 16 серпня, День Незалежності України, навіть їздили на Сорочинський ярмарок — скуплялися там.

Для нас, військових, то була подія. Уявіть: такі знаменитості, і всі на одному п’ятачку. Деякі сцени знімали на аеродромі, а окремі — біля штабу дивізії. Там, на спортивному майданчику, були металеві труби, з допомогою яких офіцери качали прес, і одного разу я бачив, як Георгій Віцин дефілював на такій трубі із розставленими руками. Отак ось: ля-ля-ля… У майорській формі, з такими кривляннями, як у «Кавказькій полонянці».

Браві хлопці готові до польоту (зліва направо): Євген Моргунов, Георгій Віцин, Петро Глєбов, Спартак Мішулін. 16 серпня 1992 року. Полтава. Фото надані Олександром Брусенським та з архіву в/ч А2673

«УК»: До кіно це мало стосунок?

— Ні, просто він у такий спосіб смішив публіку.

«УК»: Як на секретний військовий об’єкт пустили відразу стільки представників сусідньої держави?

— У 1992 році він уже був розсекречений, підпорядковувався Києву, якому виявився не потрібним. Панував хаос, льотчики і штурмани переводилися звідси до Росії, бо в Полтавській авіадивізії дальньої авіації служили здебільшого випускники Тамбовського та Челябінського військових училищ. Цим усе й пояснюється.

«УК»: То яка концепція фільму «Браві хлопці»? Про що він?

— Та якась була несерйозна концепція. Намагалися йти в ногу з часом. Тоді саме входили в моду американські бойовики. Нещодавно я дивився щось подібне, де сюжет зводиться до того, що один відставний пілот-ас після звільнення в запас тривалий час жив десь у резервації з індіанцями. Показали його неголеного, нетверезого, брудного. І тут раптом виникла гостра потреба знову призвати його на службу, бо американській армії негайно знадобилися такі, як він, професіонали. І він уже наступного дня вилітає бомбити щось в Афганістані.

Так і тут. Різниця в тому, що герої стрічки «Браві хлопці» — шестеро колишніх радянських військових льотчиків, які зробилися торгашами, допродуючи на базарах своє льотне обмундирування. А потім — секретне завдання, знадобилися досвідчені пілоти. На літаку, який пригнали з Озерного, що біля Житомира, де дислокувалася така сама авіадивізія, як і в Полтаві, замалювали червоні зірки на крилах і на кілі. Зробили на борту якийсь іноземний напис. І вони повинні були кудись летіти, виконувати те завдання. А насправді, як з’ясувалося наприкінці фільму, всі ці перипетії їм наснилися.

«УК»: На деяких фото у головних героїв стрічки з-під льотних комбінезонів видніються тільники, які носили тільки льотчики морської авіації. А на головах — пілотки з «крабами».

— Справді, авіатори тільників не носили. Але це ж комедія. Коли офіцери і прапорщики побачили переодягнених у льотну форму улюблених акторів, багато хто з них ледь стримувався від сміху. Видно було, що ті ніколи в житті не носили такої форми. На вулиці було спекотно, і актори-авіатори, всупереч статутам й інструкціям для екіпажів, увесь час намагалися розстебнути блискавки комбінезонів.

Кумири радянського кіно зголосилися зніматися в українському фільмі вже в поважному віці. Приміром, на час зйомок у Полтаві Георгієві Віцину виповнилося 76 років, Євгенові Моргунову — 65. Пенсійного віку досяг на той час і Спартак Мішулін, якому виповнилося 66. Найстаршим у тому дивному кіношному екіпажі був виконавець ролі майора Чередниченка — 77-річний Петро Глєбов (у кінофільмі «Тихий Дон» він грав роль Григорія Мєлєхова). Військовим авіаторам, яким поталанило спостерігати за творчою роботою на знімальному майданчику метрів екрана, було незвично бачити своїх кумирів, що їх вони запам’ятали молодими, у такому поважному віці, якого не приховував навіть майстерно накладений грим. Але актори грали самовіддано і, схоже, через кілька днів перебування у військовому містечку повністю вжилися в роль «бравих хлопців».

«УК»: Як актори відсвяткували у Полтаві День авіації? Без пригод?

— Того дня на стадіон гарнізону вже вранці прийшло багато людей. Після офіційної частини почалася розважальна програма. Глядачі із захопленням спостерігали за стрибками з парашутами. Добре підготовлені парашутисти вдало приземлялися просто посеред футбольного поля. Оголосили, що участь у святі візьмуть і гості авіаторів — популярні актори кіно. У центрі стадіону змонтували із щитів сцену, встановили мікрофон, до якого вийшли актори, яких я називав. Радощам тих, хто побачив майстрів екрана, не було меж.

Після тривалих овацій актори почали імпровізувати. Петро Глєбов взяв у руки гітару і добре поставленим сильним голосом виконав красивий романс, а потім якусь вульгарну пісеньку про жінку-майора. Євген Моргунов теж здивував учасників свята, вийшовши на сцену в хатніх капцях, у яких потім ходив стадіоном. Спартак Мішулін і Володимир Коренєв розіграли сатиричну сценку. Георгій Віцин на публіку не виходив. Напевно, почувався недобре, бо весь час стояв у затінку під трибунами, ховаючись від спеки. Коли його там побачили, до улюбленця публіки потяглися гості свята. Спочатку просили автограф, потім дозволу сфотографуватися. Стомлений спекою актор нікому не відмовляв і покірно позував перед фотокамерою з черговим прихильником.

Друге в історії України свято її незалежності в авіамістечку відзначали на офіційному рівні — із шикуванням особового складу в парадних шеренгах, винесенням бойових прапорів, врученням нагород. Цим скористалася знімальна група. Оператори встановили кінокамеру і проводили зйомки, коли «коробочки» військовиків крокували повз трибуну. Але відзняту сцену проходження забракували… через калюжі на плацу. Тоді командир вирішив повторити все на летовищі, куди і наказали йти пішки особовому складу.

Участь у масовій сцені сподобалась далеко не всім офіцерам та прапорщикам. Але наказ не обговорюють, тож усі покірно рушили на аеродром, де довелося знову дублювати церемонію урочистого проходження. Аж поки оператор не кивнув режисерові, мовляв, усе гаразд. Після цього авіаторам дозволили йти на відпочинок.

«УК»: Подейкували, що у фільмі знімалася і дружина командира авіадивізії.

— Так, Світлана Котляр грала лікаря лазарету, а сам комдив був консультантом. Очевидно, кіношники у такий спосіб віддячили йому за гостинний прийом.

«УК»: А роль підполковника Скелета дісталася Богданові Бенюку.

— Я вже не пам’ятаю, ким був Скелет у полку, але справді Бенюк грав. Тоді він ще не був таким відомим.

«УК»: Після того, як комедію було знято, її перший робочий варіант згідно з домовленістю надіслали для перегляду полтавським авіаторам. Якою була їхня реакція?

— Картину проглянули в тодішньому Будинку політпросвіти. Чимало присутніх у залі побачили себе на екрані й відверто зраділи. Натомість масовий глядач фільм зустрів стримано. Принаймні у широкий прокат «Браві хлопці» не пішли. На форумах деяких сайтів доводилося читати, що це халтура, в якій погодилися грати зірки першої величини. Не беруся судити, долю комедії розсудить час.

Після тої пам’ятної події жодних фільмів на території авіадивізії не знімали, та й зустрітися з кумирами мільйонів у льотчиків можливості вже не було. «Браві хлопці» стали своєрідною точкою відліку, після якої почалося масове скорочення дальньої авіації в Україні й розформування важких бомбардувальних авіаційних полків зокрема в Полтаві.

ДОСЬЄ «УК»

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ. Народився 1951 року в селі Верхопєньє на Бєлгородщині (Росія). Закінчив Тамбовське військове авіаційно-технічне училище та Калузький педінститут. Тривалий час служив у Збройних силах СРСР та України, має військове звання майора. Із січня 1987 року живе й працює в Полтаві. Член Національної спілки журналістів України.

 Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»