Два тижні Україна та Росія виступали на юридичному рингу в Палаці миру. Від тлумачення статей конвенцій, юридичних термінів, подачі та переконливості сторін залежить, хто переможе в цій юридичній битві. Україна намагалася переконати суд, що Росія захопила Крим, постачає зброю на Донбас, російський «Бук» збив МН17. І що Росія протиправно збудувала міст через Керченську протоку, зупиняє судна в Чорному, Азовському морях та Керченській протоці, і за все це суд має право судити Росію.
Першими розпочалися слухання в Міжнародному суді ООН щодо порушення Росією двох конвенцій: про боротьбу з фінансуванням тероризму та про заборону всіх форм расової дискримінації. Вони тривали з 3 по 7 червня. Торік у червні Україна передала повний автобус доказів російської агресії. Тоді працівники суду кілька годин розвантажували документи. Меморандум — це головний документ, який містить понад 17,5 тисячі сторінок і підтверджує порушення Росією міжнародного права в Криму та на Донбасі. Із початком слухань Міжнародний суд ООН оприлюднив український меморандум. Тож тепер будь-хто може ознайомитися з доказовою базою на його сайті. Поки що недоступні лише додатки, бо там викладено докази щодо суті справи. Позов проти РФ до Міжнародного суду ООН було подано 16 січня 2017 року. Того самого року в квітні суд визначив, що Росія має поновити діяльність меджлісу кримськотатарського народу, забезпечити доступність освіти у Криму українською мовою. Та судове рішення не виконано. Росія і далі заперечує право України позиватися проти неї.
Така сама позиція Росії й у Постійній палаті третейського суду (ППТС), що також розміщений у Палаці миру. Представники Росії протягом другого тижня, з 10 по 14 червня, намагалися довести, що суд не має юрисдикції, тобто права розглядати справу по суті. Йдеться про докладне дослідження всіх доказів і свідчень. Саме цього РФ усіма силами намагається уникнути. Україна ж просить суд підтвердити свої права в Чорному, Азовському морях і Керченській протоці.
Отже, як виправдовувалася Росія, як Україна розгромила всі аргументи РФ і коли оприлюднять нові подробиці у справі МН17, в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу розповіла Олена Зеркаль.
— Перший тиждень слухань у Міжнародному суді ООН щодо двох конвенцій уже позаду. Постійна палата третейського суду провела слухання щодо порушення Росією права прибережної держави. Підготовка до засідань відбувається цілодобово. Як ви готуєтеся?
— Підготовка виступу — це одне, підготовка позиції — зовсім інше. Спочатку готуємо позицію. Її викладено в нашому меморандумі. Потім, коли ми отримали заперечення від росіян, у нас іще були щодо морської конвенції два документи, які ми подавали. Стосовно фінансування тероризму і расової дискримінації — один документ, який ми подавали, наша письмова позиція. А вже далі триває робота з підготовки всіх позицій, які використовують наші адвокати під час слухань. І на базі їхніх позицій відбувається підготовка моєї доповіді як агента, бо маю представити повністю, а вони вже розкладають за деталями. І звичайно, підготовка моєї доповіді — це творчий процес, який іноді триває добами. Щоб підготувати, по-перше, її змістовно, по-друге, щоб вона була виважена з точки зору того, щоб не можна було ні за що зачепитись і використати проти нас, оскільки у кожній конвенції є особливості, і по-третє, вона має бути емоційною та справляти певне враження, яке ми хочемо донести до арбітрів і суддів. Тож це дуже складний багатофазний процес.
— Що найскладніше? Підготовка чи виступ?
— Насправді це сприймаю як фінальний акт. Усі хочуть отримати результат сьогодні, а ще краще — вчора. Та так, щоб нічого не робити. І щоб було голосно, і всі бачили, які всі кльові. Але так не працює в міжнародному праві. Тому п’ять років ми готувалися, напрацьовували позиції, сперечалися, в нас були сутички з юристами, ми доводили свою позицію, обстоювали її з нашими професорами, вони брали до уваги наші факти. Не буває ідеальних ситуацій. Завжди є якісь питання і проблеми, пов’язані з реалізацією будь-чого, тим паче міжнародного права. Має бути синергія в команді, бо якщо синергії немає, команда не може працювати. Тому коли ми збираємося всі разом, фактично витрачаємо час на обговорення більшості питань. А вже потім викладаємо письмово, тобто коли вже виходиш на трибуну, у тебе є такий собі внутрішній сценарій того, що хочеш донести.
— Що найважче у виступі? Момент, коли ви виходите на трибуну і починаєте говорити, дивлячись в обличчя 15 суддям, як у Міжнародному суді ООН? Що відчуваєте в цей момент?
— Звичайно, всі хвилюються, бо коли звучить цей La cour, внутрішньо відчуваєш пресинг. Мабуть, найважчим був перший виступ, ще в 2017 році. Уже тепер розумієш, як працює дихання, як треба ставити наголос, як розподіляти сили впродовж виступу, а вперше було дуже важко.
— Де нині вам комфортніше чи простіше: у Міжнародному суді ООН чи коли виступали у справі моря в ППТС?
— У Міжнародному суді ООН я бачила, що хвилювалися навіть наші професори, які там виступали вже не раз. Кожен студент права колись думає про те, як це — виступати в Міжнародному суді ООН. І всі це сприймають як легенду. Справ було небагато, вони всі відомі, й коли виходиш на трибуну, розумієш, що це те, що увійде в історію права. І вже потім тебе цитуватимуть і наводитимуть докази на підставі викладеного тобою. Тому, звичайно, в Міжнародному суді ООН бентежніше. Хоч не можу сказати, що менш відповідально наприклад в арбітражі. Сама атмосфера інша. І тут ти бачиш: п’ятеро людей сидять перед тобою, розумієш, що вони всі фахові юристи, професори, спеціалізуються на міжнародному, міжнародному морському праві, і ти розмовляєш з ними їхньою мовою, зрозумілою їм.
А коли перед тобою сидять 16 суддів — шанованих літніх людей, розумієш, що вони з різних країн, представляють різні школи права, франкомовні, англомовні, ті, які краще володіють іншими мовами, і донести все до них набагато важче. Плюс Міжнародний суд ООН консервативніший. І вони створюють традиції й дуже прискіпливо ставляться до всіх традицій, які там є, тобто що можна говорити, а чого не можна, як має поводитися адвокат. Це ціла адвокатська стратегія.
— І саме через цю традицію Україна подавала 90 кілограмів доказів?
— Ні. Ми подавали це не через традицію. Бо в нас складна справа з точки зору доведення і з точки зору того, що вперше Міжнародний суд ООН слухає конвенцію про застосування й інтерпретацію конвенції про заборону фінансування тероризму. Ще немає практики. Ми виходили з того, що маємо надати суду найширшу можливість вивчення доказової бази.
— А чи можна подавати частину документів наприклад на флешках, чи вимагають саме друковані документи?
— Міжнародний суд ООН вимагає якраз певної кількості друкованих документів, плюс іще флешки. Тобто флешки там були. На них також багато інформації, але судді працюють із друкованими примірниками, тому все це везли, друкували, і для нас це була шалена операція.
— Представники Росії багато говорили про Крим, що там начебто нині живеться краще, про «ДНР» і «ЛНР», які офіційно не визнано терористичними угрупованнями та начебто озброїлися, щоб захиститися від України. Що вам було найважче чути?
— Слухаю росіян не лише в залі суду, а ще на переговорах, які ми вели перед тим, як подати позови. Коли вони заперечували існування будь-якого спору між сторонами. І те, що ми чуємо тут, — це ніщо порівняно з тим, що ми чули на переговорах, яких не записували. Там ми слухали і про поїзди дружби, і про фашистів, і про знищення малюків. Коли вони зараз говорять, що ми проводили перемови not in good faith, тобто без бажання досягти спільного розуміння, то не пригадують, мабуть, скільки ми всього чули від них, їхніх агентів. Тому в суді в 2017 році, коли вони розповідали про зброю в шахтах і МН17, який збив невідомо хто, це було з одного боку важко, а з іншого — я впевнена, що це мали почути судді — для того, щоб зрозуміти, як узагалі розмовляти з росіянами й намагатися досягти якогось порозуміння у питаннях застосування чи розуміння конвенції. Коли ти говориш одне, а тобі — зовсім інше.
— Щодо МН17 невдовзі має бути велика новина: збирають конференцію та буде оголошено нові подробиці справи.
— Думаю, ми почуємо багато. Голландці вже на завершальній стадії. У них є і запит суспільства щодо завершення розслідування, і вони вже досягли певних результатів, які буде оголошено. Крім того, ми почуємо ще й додаткову інформацію від Bellingcat, бо вони зазвичай у паралелі йдуть із відкриттям своїх розслідувань.
— На вашу думку, коли може бути суд щодо МН17?
— Усі необхідні підготовчі дії виконано. Є угода, фінансовий меморандум. Фінансові ресурси на проведення судових засідань є. Процедури всі прописано. Дуже шаную голландців за те, що вони не виходять, перш ніж завершити розслідування, і не кажуть, що все. І тільки після того, як вони упевняться, що в них усе повністю підготовлено, а позиція залізобетонна, вони виходять і говорять щось, що вже знають напевно.
— Що відбувається за зачиненими дверима під час слухань у ППТС? Журналістам було відкрито тільки перші 30 хвилин виступів агентів у перші два дні. Представники Росії ініціювали, щоб слухання були закритими. Вони бояться, що світ почує що?
— Вони бояться, що почують багато того, що вони зараз кажуть, і потім це може бути використане проти них на інших майданчиках. Звичайно, вони не хочуть, щоб усі сміялися з того, що вони використовують: наприклад, вони вважають, що не тільки в нас був військовий заколот у 2014 році, а що ми нашу незалежність здобули через заколот у Москві. Вони це додають до справи. Або кажуть, що у 1954 році Крим незаконно передали Україні, бо не було всіх відповідних актів.
Те, що відбувається у міжнародному морському трибуналі, коли вони всьому світу заявляють, що вони прибережна держава в сенсі конвенції, бо в Криму проведено «референдум» і що вони визнали його через кілька годин після проведення, — єдині, і це підстава для легального набуття свого суверену над Кримом, — думаю, теж частина історії, яку мають почути арбітри, котрі виноситимуть рішення про застосування конвенції й цей спір.
— На вашу думку, як налаштовані судді? Чи читається на їхніх обличчях, що вони готові підтримати Україну в Гаазі?
— Насправді ці люди професіонали. Вони оцінюють не з емоційної точки зору те, що чують, а з точки зору застосування права. Тому для них буде важливо саме те, як Росія виконає наказ Міжнародного морського трибуналу. І це може впливати на їхнє рішення щодо подальших дій. Проте ми бачили, що професор Пелле може навіть залякувати суддів, кажучи, мовляв, як ухвалите рішення не на користь Росії, то вона його не виконуватиме.
— Чекаємо, щоб обидва суди підтвердили свою юрисдикцію, тобто право розглядати ці справи. Які прогнози? Ви казали, що рішення буде до кінця року.
— Це залежить насамперед від роботи арбітрів. Наскільки вони вже опрацювали питання, готові працювати над рішенням. Судячи з питань, отриманих від арбітражу, вони вже глибоко в матеріалі, цікавляться позицією сторін щодо технічних і дуже чутливих питань. Вони вже працюють, у них, напевно, є напрацювання щодо рішення. Однак передбачити, скільки їм часу знадобиться, щоб дійти спільної позиції, виписати спільне рішення, бо арбітри пишуть кожен власний шматочок, а потім поєднують, дискутують і доходять до якогось бачення. Вони можуть усі голосувати, може бути окрема думка, може бути часткова — тобто це залежатиме від позиції арбітрів. Але зазвичай на практиці це не триває більш ніж півроку після слухань.
— Якщо уявити, що відбувся розгляд справи по суті, Україна перемогла. Росія може не виконувати рішення суду?
— Ми боремося, щоб Росія повернулася в межі правового поля. Тому що міжнародне право створювали саме для забезпечення рівних умов для всіх країн. І якщо хтось, особливо постійний член Ради безпеки ООН, порушує свої зобов’язання, це становить велику загрозу для міжнародного права, системи права загалом. Звичайно, що порушує не тільки Росія, і вад у міжнародного права дуже багато, так само, як і у системи ООН, але думаю, стосовно Росії всі вже втомилися від постійних маніпуляцій у праві. І всі ставляться доволі твердо до необхідності повернення Росії саме в межі міжнародного права. І нині ми працюємо над реалізацією наказу Міжнародного морського трибуналу щодо наших моряків. Думаю, що в найближчому майбутньому ви побачите, як ми його реалізовуватимемо на майданчиках ООН.
— МЗС одразу спрямувало звернення до Росії з питанням, коли приїхати по українських моряків і коли можна забрати кораблі. Чи є відповідь?
— Відповіді немає. 25 червня вони мають подати звіт, як виконали цей наказ, а далі у нас уже є план, як забезпечити подальший тиск, щоб вони його виконали.
— Як думаєте, коли закінчиться історія із судовими процесами? Скільки років нам потрібно, щоб були рішення по суті?
— В історію судових процесів ми вже увійшли. Це напевно. І підсумки цих судових слухань, і винесення рішення — і арбітражем, і судом — матиме наслідки не тільки для України, а й для формування всього міжнародного права в подальшому. Думаю, що ще багато науковців, студентів напишуть дисертаційні й дипломні роботи на підставі тих матеріалів. Дуже важливо, як саме трактуватимуть і суд, і арбітраж ці події. Вони фактично разом із нами творять право.
Ірина ДРАБОК,
Гаага, Укрінформ
(Надруковано зі скороченням)
Ми в Google+