Усе змішалося і призвело до трагікомічного шарварку в квартирі донеччан Н. настільки, що таке навіть не снилося класичним персонажам у горопашному домі Облонських! Глава родини і його перший заступник, дізнавшись про зв’язок сина з українськими «карателями», збагнули, що відтепер не можуть жити з ним в одній квартирі. По-перше, він опинився по той бік лінії розмежування. А, по-друге, повертатися молодикові вже не було куди: в його кімнаті, а також у батьківській спальні й вітальні тісно набилися, немов оселедці у діжці, горілчаний дух, тютюновий дим, повні й порожні пляшки, зброя, військова амуніція, «віджаті» речі, а проміж них четверо носіїв усього цього добра. «Будемо охороняти вашу хату від «укропів», бо вони загарбники і хочуть витурити нас звідси!» — популярно пояснив свої наміри один із них. А господарі не могли не повірити непроханим постояльцям, яким видніше. Тим більш, що вони з автоматами.

Жити без сина у квартирі батькам стало помітно тісніше і сумніше. Адже перегодя вони несподівано дізналися, що не мають доступу до власних кухні, ванної кімнати і туалету. «Ти хто такий? — насупився бородатий «донбаський тракторист» Алібек до чоловіка, який пізнього вечора звично пішов до вбиральні. — І чого, ішак, без дозволу і пропуску тут вештаєшся?» Господар миттєво зрозумів натяк:  комендантську годину ніхто не скасовував навіть у власній хаті. Тому він швиденько пішов по паспорт і повернувся:  мовляв, ось прописка, і взагалі я свій… «Шайтан тобі свій! — аж підскочив і спалахнув, як сірник, бородань, побачивши документ із символікою України. — Я аж звідкіля приїхав захищатися від «укропів»! Знаєш, скільки вони моїх кунаків поклали! Ти, баране, ще б із вашим прапором сюди прийшов!» На емоційний крик із кімнат виповзли інші «захисники» з автоматами напоготові. «У тебе досі паспорт України? — обурено перепитав один із них.  — Так ти до туалету, кухні й куди треба там і ходи! А тут тобі робити нічого! Бо де твій новий документ від «новореспубліки»?»

Діватися нікуди: порадившись, господарі власноруч намалювали собі нові хатні документи. Він приніс паспорт «Балконної народної республіки» (там тулився), вона — «Коридорної народної республіки». Подіяло, адже  озброєні постояльці тепер уже не гнівалися, а голосно сміялися. «Знаєш, куди підеш із цим папірцем? — глузував один із них, роздивляючись «паспорт». — Якраз у те місце, до якого ти й хотів потрапити. Стій! Куди? Не тут, а тільки у своїй «балконній республіці»! Або на вулиці під поребрик.  Бо якраз там твій убогий «документ» і буде  дійсним».

У цій ідіотичній ситуації, до якої в тимчасово окупованому Донецьку потрапила пересічна родина, є один позитивний момент: вона вигадана. Але саме подібного розвитку подій тепер побоюються жителі міста, бо тут справді почали видавати паспорти самопроголошеної «ДНР». Важко повірити, що нинішні керівники потворного новоутворення, призначені на ці посади і фінансовані кремлівськими ляльководами, додумалися до цього самостійно і з гіркого похмілля. Натомість простежуються ті самі лихі наміри сусідів, послідовність яких варта іншого застосування. Вони й надалі не тільки щедро постачають гарматне м’ясо та боєприпаси для продовження гібридної війни на Донбасі, а й намагаються іншими способами будь-що відірвати окуповану і змучену війною частину краю від України. Цинізм «операції «Паспортизація» вже оцінили й ті донеччани, які донедавна симпатизували «новореспубліці». Адже де будуть дійсними документи «ДНР», якщо її не визнали ніде у світі (крім також не визнаної ніким Південної Осетії)? Правильно: тільки в Донецьку. Бо навіть в РФ досі чітко не підтвердили, що із цими паспортами можна легально перетинати її державні кордони.

Першими нові документи із притаманною цій маргінальній «еліті» помпезністю і пафосом отримали керівники «ДНР». «Це черговий серйозний і важливий крок на шляху державного будівництва і розвитку республіки», — назвав своє отримання паспорта лідер незаконного формування Олександр Захарченко. Тим часом його притомні земляки вважають: виконуючи настанови російських кураторів, «дири» зробили незграбну спробу на ще один крок віддалитися від України. Та абсурдність ситуації в тому, що паспорти «ДНР» все одно навіть на міліметр не наблизили їх до Росії, яка не поспішає розкривати обійми самозванцям. Отож навіть стійкі прихильники «новореспубліки» дедалі дужче почуваються обдуреними, бо два роки тому вони «клюнули» на обіцянку паспортів, більших зарплат, пенсій та інших вигод від РФ. Натомість їм пропонують документи «ДНР», які дійсні тільки, якщо ходити з ними до поребрика. І навіть не там, де вживають цю назву. А в Донецьку біля звичайного бордюра.