Давня традиція святкувати Великдень не тільки зберігається у ХХІ столітті, а й відновлюється, трансформується. Приходить весна, все оновлюється, і свято має назву Світлий день.

Як ламали Світлий день

Залежно від Пасхалій свято припадає на перший тиждень після весняного повного місяця. Слово «пасха» походить від давньоєврейського «песах» — умилостивлення. Зародилося воно серед стародавніх єврейських кочових племен Аравії у ІІІ—ІІ тисячолітті до нової ери. Відбувалося весною, коли худоба починає давати приплід. Первістка корови чи вівці приносили в жертву божеству, яке опікувалося скотарством. Скроплювали одвірки, щоб відігнати злих духів ночі й пустелі. Відзначали свято всією родиною, готували спеціальні м’ясні страви.

У християнстві свято Пасхи, встановлене імператором Теодосієм ІІ, пов’язується з міфом про смерть і воскресіння Ісуса Христа. Святкують його церква й віряни з початку V сторіччя. Сама назва пізніша і в Україні не домінувала. Більше збережена і побутувала дохристиянська назва свята приходу весни Великдень, Світлий день.

У характері святкування Великодня чітко простежується його первісна основа і напластування елементів, привнесених християнством. Відзначали Великдень з усіма звичаями до 1930-х років. Після насильницького ламання традиційної культури засобами більшовицької ідеології, Голодомору 1932—1933 років, оголошення свята робочим днем, розгулу войовничого атеїзму традиції почали занепадати. У 1950—1960-х роках у колгоспах часто змушували у свято виходити на роботу, виписували коней з колгоспу для оранки присадибної ділянки.

Найстійкішими елементами свята залишалися традиції випікання великодніх страв: бабки, паски і фарбування крашанок. Учителі у школах навіть оглядали руки дітей, чи немає на них слідів фарби. А хто наважувався принести крашанку в школу, міг позбутися піонерського галстука на якийсь час, його соромили на шкільній лінійці.

На Великдень, на соломі…

На Великдень, на соломі
Против сонця, діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку. А тій стьожку,
Тій стрічку купили.
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку. Одна тілько
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава…
— Мені мати куповала.
— Мені батько справив.
— А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
— А я в попа обідала, —
Сирітка сказала.

Тарас Шевченко

Зародок життя

Яйце як символ початку світотворення, зародок життя посідає у Великодніх святах одне з найважливіших місць. Віра в магічну силу весняного яйця притаманна багатьом народам світу. Археологи знаходили фарбовані глиняні крашанки, що свідчить про дохристиянські корені звичаю. Проте серед інших народів українці чи не найкраще зберегли до початку ХХІ століття давню традицію розписувати і фарбувати яйця до Великодня.

За народними віруваннями, розписане чи пофарбоване й освячене яйце наділялося надзвичайною здатністю оберігати людей від злих сил, сприяти любові, здоров’ю, росту рослинності, берегти від пожежі. Це був символ життя, тому й малювали на ньому безкінечник. Найпоширенішим був розпис яйця за допомогою воску. Яйце для писанки не варили, зберігаючи в ньому зародок життя, нею не грали в навбитки. Писанку дарували і берегли до наступного свята.

Найдавніші орнаментальні мотиви — сонечко, вітрячки, грабельки, дубове листя, кривульки, сорок клинців, курячі лапки, сосонка, баранячі ріжки, безкінечник, бджілка, риба, хрест тощо — мали кожне свою символіку. Зокрема, сорок клинців означали хвалу небу, землі, воді, повітрю, оранці, сіянню, збиранню врожаю. Мотив хреста існував до поширення християнства і символізував чотири сторони світу, чотири пори року. Безліч так званих вегетаційних мотивів — огірочки, гілки, квіти — пов’язано з побажанням урожайності.

Цікаво, що за роки незалежності України мистецтво писати писанки набрало різноманітних форм. Воно швидко відновилося, оскільки окремі майстрині вчили розписувати яйця у школах, давали майстер-класи в музеях, на фестивалях. Запрацювала й бізнесова складова, бо писанку городяни залюбки купували до свята.

Більшість народних умільців, професійних художників прагнуть відновити найархаїчніші мотиви на українських писанках. Паралельно існує мистецтво розписувати писанки на вільні теми, не дотримуючись традицій, привносячи нові мотиви, фарби. На основі народного розвивається сучасне абстрактне мистецтво, творчі підходи майстрів, що також має право на існування. Писанками прикрашають оселі, заклади. Це новітні елементи використання народного мистецтва під час осучаснення святкування Великодня.

Вогонь горів усю ніч

На Великдень виконували обряди очищення вогнем і водою. Розпалювання великоднього багаття на майдані біля церкви, яке парубки підтримували цілу ніч, мало сприяти очищенню від усього нечистого, хвороб. Клали в багаття старі діжки, колеса. Колись, подекуди і тепер, намагалися, щоб у Великодню ніч не гасло світло в хаті: тоді янголи наближаються до таких осель, а нечисті сили відступають.

Християнські напластування у Великодньому святі зводилися до відправи й освячення навколо церкви великодніх страв. Але до традиційних бабки, сиру, яєць, ковбаси люди за первісними уявленнями про магічну силу металу, солі, нитки, полотна додавали до освячення ще й такі предмети, як пояс, ніж, пшоно, сіль, крейду тощо, що слугувало потім як оберіг від хвороб.

Нині відбуваються дуже цікаві трансформації у звичаях, переплетення давніх і новітніх вірувань. Тепер у кошики для освячення часто кладуть вино або горілку, дипломи, цукерки тощо. Охочих освятити паску, причому молоді, так багато, що священики йдуть на поступки і святять страви не лише після відправи всеношної, а й протягом усієї ночі і вранці. Це християнська традиція поєднується з побутовим православ’ям.

І колись, і тепер Великдень — це родинне свято. Посвятивши страви, господарі поспішають додому, бо основа свята — у своїй хаті. Насамперед свячену крашанку кладуть у воду і вмивають тією водою кожного, щоб були здорові, а дівчатам водили крашанкою по обличчях, щоб були рум’яні. Сідають за стіл, ставлять бабку і шинку на покутті — престолі предків. Розговляються свяченим яйцем, цокаються крашанками, а тоді споживають усі великодні традиційні страви: паску пшеничну і сирну, шинку, ковбасу, хрін, буряк. Тепер же, особливо у міському середовищі, подають ще різні салати, готують більше м’ясних виробів, печуть пироги й торти. Хоч торгівля пропонує вдосталь пасок, охочих спекти великодню бабку власноруч не меншає.

Ще однією важливою прикметою свята було оновлення одягу. Тому навіть бідні люди на Великдень намагалися кожному з членів сім’ї справити обнову. Тарас Шевченко добре знав традиції свята і відтворив їх у поезії, зокрема у вірші «На Великдень, на соломі…»

Ось якби цього дня замислися політики всього світу, за що воюють, за що роблять дітей сиротами. Господи, пошли нам Світлий день і Миру. 

Валентина БОРИСЕНКО,
доктор історичних наук,
для «Урядового кур’єра»