«Острів» Кримське

«Нещодавно нам районна влада надала машину швидкої допомоги. Щоправда, спочатку був сучасний автомобіль, але по нашому бездоріжжю такий не пройде, бо тут потрібен всюдихід. Тож поміняли його на УАЗик. Тепер записую, кому потрібно на консультацію, і веземо в район, якщо таких людей набирається багато», — хвалиться лікар-терапевт амбулаторії сімейного типу села Кримське Валерій Гриненко.

Медсестри, які працюють разом з ним, підтверджують, що «озброєння» місцевої медицини автомобілем — це серйозні зміни на краще. Бо якщо розболівся зуб або хтось зламав руку, ще кілька місяців тому потрібно було віддати за транспорт майже 1200 гривень, аби дістатися в лікарню Новоайдару — адміністративного центру району, до якого тепер належить село. Дорога — понад сто кілометрів. Чимало беруть за машину і в негоду, коли маршрутки в Кримському рідко бувають. Будь-який дощ, навіть улітку, створює нездоланні перешкоди на шляху до «великої землі», бо тутешні дороги зруйновано під час бойових дій.

Історична яма

«Нинішня назва селу дісталася від старої Кримська Яма, — розповідає заступник керівника місцевої військово-цивільної адміністрації Наталія Чехачева. — Історично тут жили волохи. А перші згадки про Кримську Яму належать до 1725 року. Тоді почалося переселення у Донецькі степи військових, які стали російськими підданими».

За легендами, у ХVІІІ столітті населений пункт називався Кримською Ямою через характер місцевості й тому, що тут переправлялися кримські татари. Якщо татар тут давно немає, то ями залишилися: потрапити сюди і вибратися звідси складно.

Село майже відрізане від зовнішнього світу через бойові дії. Асфальтовану дорогу на Жолобок закрили, оскільки там розмістилися проросійські бойовики. Дорога до сусідніх Сокільників закрита з тієї самої причини. А до українського Новотошківського усього 18 кілометрів горами та ярами, щоправда через небезпечний 29-й блокпост. Але й ця траса тут з’явилася завдяки частому пересуванню військової техніки — вона настільки утрамбувала землю, що сформувалася така собі проїжджа смуга, яку й дорогою не назвеш. Стараннями місцевої військово-цивільної адміністрації з Кримського налагодили рух рейсового автобуса, щоправда двічі на тиждень. А можна ним і не виїхати, якщо дощитиме. Керівник ВЦА Володимир Дерев’янко намагається спонукати облавтодор до співпраці з міжнародними фондами, та поки що марно.

Отже, навіть зараз, хоч ситуація законсервована, майже два роки в Кримське хліб і продукти в негоду привозять машини ДСНС і військові. Якщо комусь із місцевих жителів терміново потрібно в місто, йдуть пішки до Світличного — там цивілізація: дороги, маршрутки за розкладом.

Мрії кримчан

Через бойові дії в Кримському більшу половину (286) будинків пошкоджено, п’ять зруйновано вщент прямими влученнями. Тепер у селі проживає 650 людей. А до війни їх тут було понад дві тисячі. Через розташування у так званій сірій зоні село фактично перейшло на автономне існування. До середини 2015 року сюди не приїжджали представники комунальних служб, тому світло відновлювали місцеві вмільці. За газ тепер у кримчан накопичилися великі борги — відповідні служби перерахували оплату за нинішніми цінами (навіть за послуги, які надавали два роки тому). Пошта в селі не працює й досі. Пенсії сюди привозить спецавтомобіль. Банкоматів немає. Закрита й аптека.

«Але проблем з ліками у нас немає! — стверджує медсестра Катерина Хортова. — Нам волонтери багато медикаментів передали. Тепер усіх, хто приходить по допомогу, лікуємо: тиск, шлунок болить, закрепи — всім є ліки з гуманітарної допомоги!»

Медсестра із задоволенням демонструє спеціальну медичну сумку, яку подарували представники міжнародної організації «Лікарі без кордонів». Тут є тонометр, стетоскоп і глюкометр. Тепер в амбулаторії можна зробити навіть експрес-аналіз крові на цукор.

Про закрепи медсестра згадує не дарма. В господині амбулаторії, колишнього головного лікаря обласного протитуберкульозного санаторію, що в селі Пришиб, яке на окупованій території, від цієї проблеми помер старенький батько. Хоч як намагався досвідчений лікар по телефону достукатися до колишніх колег, допомогти не зміг. «Не встиг. Телефонував місцевим, просив допомогти, зробити що-небудь. А вони, мовляв, зберемо консиліум. Як почув, зрозумів: діла не буде, — з гіркотою згадує Валерій Гриненко. — Ганьба, хіба не могли дати простої олії?»

Валерій Іванович і три медсестри амбулаторії вихідними серед ночі поспішають до своїх пацієнтів. Кажуть, «залишилися піонери та пенсіонери».

Проте діти в Кримському є: восьмеро в дитячому садку та 35 учнів у місцевій школі. Влітку їх більшає: бабусі зазивають у гості онуків. Тут на городі зріють червона й чорна смородина, вишні, агрус. Багато хто тримає корів — молоко аж жовте, густе і солодке на смак. Такого в містах, куди подалися подалі від війни батьки малюків, не знайдеш.

Чекає онуків на літо й Раїса Павлівна. До неї медсестра Катерина Хортова вирушила робити уколи, а я напросилася в гості. «Чого до нас телебачення не приїжджає? Та ви ж дорогою нашою їхали — одна назва! — гарячкує жінка. — І води в селі немає. Як воєнні дії почалися, одразу водогін розбили. Дві головні проблеми: вода і дорога».

Усе життя Раїса Павлівна працювала «на хату». Свого часу взяла кредит, щоб облаштувати теплий туалет у будинку, купити стильні меблі. А війна всі плани на мирну старість зруйнувала. Дочка із сім’єю переїхала в Красноармійськ. Певний час і сама Раїса Павлівна жила у дітей. Проте щойно обстріли трохи вщухли, повернулася в рідну хату.

Цікавлюся, про що запитала б Раїса Павлівна очільника області, якби приїхав у Кримське. «Коли будуть дороги і вода», — без вагань відповідає кримчанка. Наболіло.

Разом із медсестрою ми пройшли кілька будинків. Катерина Миколаївна виконувала медичні процедури, що призначив лікар. А я питала людей про життя-буття. І всюди йшлося про одне й те саме. На селі ані пошти, ані аптеки, ані транспорту. «Немає ні газет, ні журналів», — скаржаться люди.

«Село відрізане від великої землі з листопада по квітень. Але в цьому році й у травні йшли дощі. Через них ми й улітку невиїзні. Якщо приїде голова облдержадміністрації, то нагальна потреба — збудувати дорогу», — підтверджує і заступник керівника місцевої військово-цивільної адміністрації Наталія Чехачева.

ПРЯМА МОВА

В. о. начальника служби автомобільних доріг у Луганській області Вадим ДАНІЄЛЯН:

— Ми говоримо про дорогу до Кримського вже понад рік. Було кілька варіантів розв’язання цієї проблеми. Траси, які пов’язують село з підконтрольною українській владі територією, проходять через сіру зону.

Щоб побудувати дорогу, керівник місцевої військово-цивільної адміністрації має зробити проект. Тобто потрібно ухвалити на сесії рішення про те, що жителі села хочуть таку дорогу. Слід надати з бюджету гроші й розробити проект. Службі автодоріг це не по силі, бо не знаємо, чи розпайована земля. Ініціювати будівництво цієї дороги також не можемо, бо не маємо на це підстав. Керівник Кримського має оформити рішення офіційно, згідно із законом. Обласна військово-цивільна адміністрація може своїм розпорядженням надати на це гроші.