КУДИ ЙДЕМО?

Зареєстровані в парламенті законопроекти пропонують діаметрально протилежні шляхи розвитку

Історія з розробкою нової редакції закону про вищу освіту триває вже шостий рік. Власне, дискусія навколо цієї проблеми почалася чи не з моменту прийняття в 2002 році чинної редакції закону, адже, на думку деяких експертів, уже на момент ухвалення цього документа багато його норм були застарілими. В парламенті попереднього скликання зареєстровано понад півдесятка законопроектів, жоден із яких так і не ухвалили. Можна довго перелічувати причини затяжної епопеї розробки одного з найважливіших для розвитку держави законів. Утім, головними, на нашу думку, є все-таки дві: політизованість процесу та брак єдиної концепції щодо того, як і навіщо потрібно змінювати освітнє законодавство.

Як відомо, на початку минулого року Прем’єр-міністр Микола Азаров доручив створити робочу групу та за два тижні доопрацювати законопроект. Нарешті наприкінці 2012-го Кабінет Міністрів схвалив розроблений групою під керівництвом ректора НТУУ «КПІ» Михайла Згуровського проект закону, відомий як «університетський», або законопроект «групи Згуровського» (№ 1187-2).

Проте кінець п’ятирічній законотворчій епопеї це не поклало: невдовзі в парламенті було зареєстровано ще один законопроект, підготовлений народними депутатами Григорієм Калетніком, Сергієм Ківаловим, Миколою Сорокою (№ 1187), а на початку цього року — третій (№1187-1), який розробили народні депутати Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Олег Тягнибок та інші. Свою оцінку якості законопроектів уже виголосили освітні експерти та представники студентських організацій. Нещодавно слухання щодо законодавчого врегулювання розвитку вищої освіти в Україні провів Комітет освіти і науки Верховної Ради.

На задвірках розвитку

Найбільшими проблемами вітчизняної освіти називають надмірну централізованість, брак академічної та фінансової автономії, відсутність системи забезпечення якості освіти, неефективну систему державного замовлення. Водночас суспільство, а найбільше майбутніх абітурієнтів, турбує ще одне питання: як складеться подальша доля зовнішнього незалежного оцінювання? Тим паче, що в одному із законопроектів його роль значною мірою нівелюється через пропозицію введення вступних іспитів у вишах.

«За 20 років незалежності наша українська система вищої освіти так і не змогла вписатися в європейський освітній простір, фактично залишившись на задвірках розвитку аналогічних систем країн світу», — вважає директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти Ігор Лікарчук. Аналізуючи одне з базових питань — управління в освітній сфері, фахівець констатує: «В законопроекті № 1187 зафіксовано, що порядок обрання керівника вишу встановлюється законом. Аналогічну норму пропонує «університетський» законопроект. В опозиційному документі це визначено статутом вишу, отже, університет сам обирає для себе процедуру обрання ректора», — наголошує експерт. Водночас у проекті закону № 1187 відкликання ректора має ініціювати Вчена рада університету, проте нюанс полягає в тому, що призначається вона… самим ректором, котрий є одночасно її головою. «Університетський законопроект йде далі: в ньому зазначено, що ініціювати відкликання може Вчена або Наглядова рада. В законопроекті № 1187-1 зафіксовано, що на це уповноважена лише конференція трудового колективу шляхом висловлення недовіри».

Аналіз законопроектів дає підстави стверджувати, що документи 1178-1 та 1187-2 справді уможливлюють університетську автономію, забезпечуючи більшу чи меншу незалежність від державних інституцій. Проте автономія передбачає і відповідальність університету за якість освіти, яку він надає.

Свобода без грошей неможлива

Водночас академічна автономія та мобільність не можливі без фінансової свободи. І ключовим у цьому є питання власності, вважає експерт Альянсу сприяння зовнішньому тестуванню Володимир Ковтунець. «У законопроектах від «групи Згуровського» та опозиції є право господарського відання, а в останньому — ще й право власності. Це крок уперед. Я нагадаю, що інші держави, зокрема Польща та Чехія, серед перших кроків у реформуванні запровадили право власності університетів на майно. В «групі Згуровського», де я теж працював, це питання загальмувалося з двох причин. З одного боку, ректори розуміють, що в нинішніх умовах ризиковано переходити в статус бюджетоотримувача, з другого — бояться брати на себе повну відповідальність за результат свої діяльності».

У законопроекті № 1187, по суті, пропонується зберегти нинішню фінансово-економічну систему, зокрема й фінансування через державне замовлення. Натомість основна ідея «університетського» документа — державне замовлення на конкурсній основі, а законопроекту від опозиції — фінансування через державні гранти. «У такому разі кошти ходять за студентом. Завдяки цьому розвивається реальна конкурентоспроможність університетів та прозора система використання коштів на підготовку кадрів», — переконаний Ігор Лікарчук. Згубною та не здатною працювати називає існуючу систему державного фінансування й Володимир Ковтунець.

Як забезпечити мобільність

Так само неефективними та консервативними вважає всі способи державного фінансування освітньої системи президент Міжнародного фонду досліджень освітньої політики Тарас Фініков. «Говорячи про новий закон, слід насамперед зважати на те, наскільки він буде адекватним до потреб національної системи вищої освіти та як врахує інтереси всіх учасників навчального і наукового процесу у вищій школі», — вважає фахівець. — Ми маємо відверто сказати, що наша освітня система не є сприйнятливою до освітніх інновацій — немає взаємодії між освітою, наукою, бізнесом та владою в тому розумінні, яке вкладає в нього цивілізоване суспільство».

Крім того, новий закон має бути зорієнтований і на те, як зробити вітчизняну систему освіти відкритою світові, аби українські викладачі та студенти отримали доступ до тих колосальних можливостей, які пропонує нині світ. «Закон має забезпечити якісну вищу освіту для всіх, поліпшити здатність випускників до працевлаштування, що стає дедалі актуальнішим, забезпечити мобільність як засіб кращого навчання. Проект, створений робочою групою під керівництвом Михайла Згуровського, може бути підставою для прийняття у першому читанні, а ідеї опозиційного законопроекту будуть суттєвим елементом його вдосконалення», — вважає Тарас Фініков.

Примітно, що особливістю роботи групи під керівництвом ректора НТУУ «КПІ» Михайла Згуровського стало те, що її рішення ухвалювали на основі консенсусу: слухали всі пропозиції, та, за словами фахівця, «що було екзотично — навіть чули». На всіх етапах роботи в ній брали участь студенти й аспіранти. Документ як ніколи зроблено прозоро та публічно, всі варіанти були доступними через Інтернет. Ніхто, навіть керівник цього колективу, не наполягав на єдиній правильності власної точки зору. Відбувався постійний діалог із представниками виконавчої влади, навіть попри дуже різкі розбіжності в позиціях. Майже з усіма вдалося знайти спільну мову.

Водночас серед компромісів, які, на думку Володимира Ковтунця, «зруйнували концепцію «університетського» законопроекту, є такий. На превеликий жаль, неправильно витлумачили слова Прем’єр-міністра, що орган, який займається контролем якості освіти, має бути громадським, без владних повноважень. Отже, створили Національне агентство з якості вищої освіти, яке проводить ліцензійну експертизу. Проте ліцензії підписує міністр. Я не знаю людини, яка погодилася б стати керівником, де хтось проводить експертизу, а вона зобов’язана її підписати. Такого не може бути в системі управління».

Загалом експерти сходяться на думці, що, маючи три законопроекти, насправді обирати доведеться між двома шляхами розвитку української освіти. Крім того, зважаючи на тривалу епопею створення нової редакції закону, «не критично важливо, наскільки швидко буде прийнято цей документ. Натомість значно суттєвішим є те, який вигляд він матиме», — вважає Тарас Фініков. Додамо ще одне. Не менш важливою буде імплементація майбутнього закону. Адже навіть найпрогресивніший закон не працюватиме, якщо поставити за мету «нейтралізувати» його різного роду підзаконними актами чи прикінцевими положеннями.

Новий закон має зробити вітчизняну освіту відкритою, аби студенти та викладачі користувалися колосальними можливостями, які пропонує світ. Фото Володимира ЗАЇКИ

ПРЯМА МОВА

«Надзвичайно важливим є момент вибору моделі вищої освіти в Україні»

Лілія ГРИНЕВИЧ,
голова Комітету Верховної Ради
з питань освіти і науки:

— Коли ми запровадили зовнішнє незалежне оцінювання, вдалося фактично подолати тіньовий ринок хабарів, який ще 6 років тому становив 2 мільярди гривень. Нині законопроект, розроблений народними депутатами Сергієм Ківаловим, Григорієм Калетніком та Миколою Сорокою, пропонує повернути цю систему. Очевидно, що цього не можна допустити. Ми повинні зберегти справедливий доступ до освіти та зробити цю освіту настільки якісною, щоб вона гарантувала нашим людям гідне працевлаштування. Крім того, у законопроекті № 1187 пропонується одночасно із ЗНО впровадити вступні іспити і у вишах, а для тих, хто вступає на платну форму навчання, — взагалі відмінити ЗНО. В альтернативних законопроектах зовнішнє оцінювання врегульоване законодавчо та є основним критерієм вступу до вишів.

Ще одна ознака цього проекту закону — прагнення ручного керування вишами. Можу навіть припустити, що таке керування системою вищої освіти, котра налічує 2,5 мільйона студентів та викладачів, на фінансування якої йдуть десятки мільярдів гривень, може бути викликане бажанням керувати нею напередодні президентських виборів.

Тому надзвичайно важливим є момент вибору моделі вищої освіти в Україні: чи це буде корупційно-бюрократична система, чи модель розвитку за кращими європейськими зразками, котра спроектує не лише те, якою буде вища освіта, а якою буде країна.

«Всі положення приймали консенсусом»

Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ,
ректор НТУУ «КПІ»:

— Доля законопроекту з вищої освіти надзвичайно важка. Робота над ним триває понад 5 років, і він виявився предметом дуже великих суперечок у суспільстві. Чому? Очевидно, тому, що його значення не можна перебільшити. Фактично, він регулює найголовніший напрям розвитку країни з огляду на умовну формулу: «країна здатна на такі перетворення, яким людським капіталом вона володіє».

Нашу робочу групу було запрошено до роботи на початку минулого року, коли в суспільстві виникла чергова напруга навколо законопроектів про вищу освіту. І тоді за ініціативою Прем'єр-міністра Миколи Азарова ми почали роботу. Перш за все, для того щоб розпочати конструктивну роботу, ми не мали іншого виходу, як працювати поза політичними, відомчими, корпоративними форматами, і спробували створити в країні відкритий майданчик для всіх охочих працювати над цим законопроектом.

Дуже важливо, що всі положення законопроекту приймали консенсусом, бо розуміли, що якщо його не буде з приводу тих чи тих норм законопроекту, цей документ не працюватиме. Оскільки ми розуміємо, що нині можливості сировинно-переробного низькотехнологічного розвитку країни вичерпані, то метою цього законопроекту є забезпечення інноваційного розвитку економіки і суспільства на основі підготовки якісного конкурентоспроможного людського капіталу та узгодження національної системи вищої освіти з європейською і світовою системами.

Інструментом для такого взаємоузгодження є максимальне поєднання в своїй діяльності освіти, науки, бізнесу та влади. І ми намагалися в цьому законопроекті зняти суперечності між цими гравцями, які були закладені в попередніх законодавчих актах.

Щодо автономії й академічних свобод, то ми запропонували розмежування повноважень між міністерством та інституціями країни, які відповідають за якість вищої освіти: ВАК, ДАК та інших. Вводиться Незалежна агенція з якості вищої освіти — аби забезпечити європейський підхід, котрий полягає в тому, що є орган державного управління, який формує і відповідає за втілення політики освіти, а оцінку кінцевого продукту якості людського капіталу має здійснювати інша незалежна інституція.

Дуже важливою концептуальною засадою є зв’язок освіти з роботодавцями. На них покладається участь у підготовці навчальних програм і планів, у наданні місць для практик, робочих місць, у розвитку науки у вишах тощо.

«Зовнішнє оцінювання — це крок до встановлення справедливості в державі»

Ірина БЕКЕШКІНА,
голова фонду «Демократичні ініціативи
імені Ілька Кучеріва»:

— Наголошу на тому, що в законопроекті № 1187 закладено міну: повернення вступних іспитів та розмивання ролі зовнішнього незалежного оцінювання. Це надзвичайно серйозна небезпека. Нагадаю, що перед упровадженням ЗНО громадська думка щодо тестування була налаштована досить скептично. Нині аналіз її динаміки свідчить про те, в суспільстві утвердилося стабільне позитивне ставлення до ЗНО. Причому передовсім до соціальних наслідків його упровадження, адже ЗНО ставить усіх абітурієнтів у рівні умови, дає можливість обдарованим дітям навіть з незаможних сімей вступати до омріяного вишу.

Зовнішнє оцінювання — це крок до встановлення справедливості в державі. Тому, гадаю, в законопроекті №1187 закладено дуже небезпечну тенденцію, яку загострено сформулюю так: змова тих, хто має гроші, владу, знайомства, проти тих, хто цього всього не має. Це значною мірою здатне закрити доступ людям з незаможних сімей, з маленьких містечок до кращих українських вишів. Це, власне, порушення конституційної норми про рівний доступ до вищої освіти.

Тому я дуже прошу депутатів, які голосуватимуть за цей законопроект, подумати. Адже будь-яке зло має свого автора, і, гадаю, буде дуже незайвим перед вступною кампанією нагадати перелік тих, хто проголосує за цей законопроект.

«Якщо жоден із проектів закону не буде ухвалено, криза перейде в стадію стагнації»

Павло ПОЛЯНСЬКИЙ,
директор Центру освітнього моніторингу:

— Всім відомо, що чи не найголовнішим завданням, яке неодноразово декларував Президент України для теперішнього освітнього керівництва, було саме прийняття відповідного законодавства. Певно, мусимо констатувати, що це завдання повністю провалено.

Я бачу три можливі варіанти розвитку подій. Перший — парламентська більшість, не переймаючись тим, що за якістю законопроект № 1187 є безнадійним аутсайдером, «протисне» його, щоб забезпечити адміністративний ресурс у разі дострокових парламентських виборів. Другий — за умови особистого голосування частини депутатів, у тому числі і з парламентської більшості, коли здоровий глузд візьме гору над фракційними симпатіями, буде прийнято або законопроект від опозиції, або від «групи Згуровського». Песимістичний варіант — якщо жоден із законопроектів не набере достатньої кількості голосів, досить тягла криза перейде у стадію стагнації.

ОФІЦІЙНО

«Прийом до вишів має здійснюватися за результатами ЗНО з урахуванням середнього бала атестата та бала ВНЗ»

Юрій КОРОВАЙЧЕНКО,
директор департаменту вищої освіти
МОН України:

— Всі три проекти закону «Про вищу освіту», які зареєстровані нині у Верховній Раді, попри різні підходи, містять позиції, спрямовані на інтеграцію у світове науково-освітянське середовище, автономію та демократизацію управління вищими навчальними закладами, забезпечення якості освіти тощо.

Законопроект, підготований народними депутатами України Григорієм Калетніком, Сергієм Ківаловим та Миколою Сорокою ( № 1187), містить норми, які фіксують ключові моменти прийому до вишів. Зокрема конкурсну основу вступу до вищих навчальних закладів, можливість вступу поза конкурсом окремих категорій громадян, порядок розрахунку конкурсного бала тощо. Зазначені норми мають конкретизуватися Умовами прийому до вищих навчальних закладів, на основі яких розробляються Правила прийому конкретного вишу. Такий підхід враховує досвід підготовки Умов прийому і дає можливість оперативно вдосконалювати систему вступу до ВНЗ, адже процедура внесення змін до законів надзвичайно громіздка й тривала в часі.

Проект закону «Про вищу освіту», ініційований народними депутатами Арсенієм Яценюком, Віталієм Кличком, Олегом Тягнибоком та іншими (№ 1187-1), також містить статтю, що регламентує прийом на навчання до вишів. Вона фіксує основні етапи вступу, однак містить і конкретні норми, що не повинні закріплюватися на законодавчому рівні, але регламентуватися підзаконними актами.

Цей документ, як і законопроект № 1187, законодавчо закріплює зовнішнє незалежне оцінювання. Однак містить норми, що не повинні бути предметом правового регулювання закону про вищу освіту, а мають фіксуватися у підзаконному акті. З огляду на постійне удосконалення системи зовнішнього незалежного оцінювання та Умов прийому до вищих навчальних закладів такий підхід вважаємо хибним.

У законопроекті, ініційованому народним депутатом України Віктором Балогою (№ 1187-2), також простежується спроба надати законодавчого статусу Умовам прийому до вищих навчальних закладів, які за своєю суттю є гнучким документом. Тим більше, що йдеться про запровадження науково не об∂рунтованих «вагових коефіцієнтів», обмеження автономії вищих навчальних закладів у питанні відбору свого абітурієнта. Оскільки коефіцієнт — внутрішня справа вишу, то є сумніви щодо прозорості його застосування. Такий підхід несе загрозу витіснення вишів від процесу відбору на навчання найбільш талановитої молоді.

Щодо автономії вишів. У законопроекті № 1187 розширення автономії визначено як головну засаду державної політики у сфері вищої освіти. Зокрема законопроект встановлює чіткі норми інституційної, академічної та фінансової автономії університетів.

Критерієм ефективної автономії вишів можуть бути два чинники. Перший — це межа автономії, яка не повинна обмежувати права громадян чи ставити їх у нерівні умови. Другий — це норми автономії, які в законі мають бути чіткими, й головне, такими, що можуть бути реалізовані на практиці. Якщо стосовно законопроекту № 1187 можемо говорити про збалансоване висвітлення питань автономії, то два інших документи містять суперечливі положення й не можуть бути прийнятними з огляду на зазначені критерії. При застосуванні на практиці цих положень можуть виникнути ризики, коли державні і комунальні навчальні заклади користуватимуться всіма можливими правами та пільгами й не нестимуть при цьому жодної відповідальності перед державою і суспільством за результати своєї діяльності.

Крім того, запропонована в законопроекті № 1187-1 схема надання державного фінансування університетам через систему грантів зумовлює виникнення ризиків, пов’язаних з розпорошенням державних коштів.

Пропорції державного замовлення та платної форми навчання доцільно не жорстко встановлювати співвідношенням, як запропоновано законопроектом № 1187-2, а визначати обсягом державного замовлення залежно від потреб галузей економіки.

Крім того, проект нової редакції закону повинен враховувати сучасні параметри розвитку вищої освіти. Розширення автономії вищих навчальних закладів має стати головною засадою державної політики в галузі вищої освіти.

Структура вищої освіти має бути адаптованою до вимог Європейського простору вищої освіти, що закладе умови для полегшення визнання дипломів, академічної та професійної мобільності викладачів та студентів, реалізації можливості освіти упродовж життя.

Слід законодавчо врегулювати зовнішнє незалежне оцінювання знань та умінь осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти, та встановити порядок його проведення. Визначити, що прийом до вишів здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу.

Ці та багато інших проблем найбільш виважено врегульовує законопроект № 1187, що є збалансованим та юридично вивіреним документом.