Право на освіту — одне з базових прав людини, закріплене в Конституції України. А в Законі «Про освіту» йдеться, що в нашій державі має бути створено рівні умови доступу до освіти усіх громадян. Це право гарантовано незалежно від віку, статі, раси, стану здоров’я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, інших обставин і ознак.
Та чи завжди і всюди це саме так? Чи всіх прав учасників освітнього процесу в нас дотримано? І які у цій галузі є проблеми, що загострилися під час пандемії?
Відповіді на ці запитання у першій щорічній доповіді «Дотримання прав в освіті — 2020» висвітлив освітній омбудсмен Сергій Горбачов.
Посада освітнього омбудсмена нова в Україні. Її запроваджено Законом «Про освіту», а саме статтею 73, а її діяльність регламентовано рішеннями уряду. Роботу зі зверненнями громадян команда розпочала наприкінці 2019 року.
Новостворена служба
Протягом 2020-го до офісу надійшло понад три тисячі звернень. І кожне ретельно перевіряють, триває робота, ухвалюють рішення. Реакцією може бути навіть звернення до правоохоронних органів. Але таких випадків торік було лише 14. Адже, на переконання фахівця, роботу слід будувати так, щоб не загострювати конфлікт, а знаходити порозуміння.
«Проте, ніде правди діти, не завжди це вдається. Є непримиренні позиції, відверті порушення навіть з ознакою криміналу. І тоді, звичайно, ми звертаємося до поліції», — зазначив Сергій Горбачов.
Часто команді доводиться займатися просвітництвом. Адже буває достатньо пояснити людям їхні права, і проблема зникає. Проводять медійну роботу, ведуть сайт і вебсторінку, куди надходить багато запитань і скарг, є й подяки за допомогу.
Штат служби невеликий. А звернень і запитань дуже багато. Тож буває, що всім одразу допомогти не вдається. Але відписками тут не займаються, допомагають дієво і корисно.
Тематика звернень
Серед найпоширеніших запитів, які надходять до офісу, — на оновлення нормативної бази в освіті. Адже всі закони та інші документи, за словами Сергія Горбачова, постають у відповідь на виклики повсякдення і впливають на освіту. Такі запити стали особливо помітними ще рік тому, коли почалися процеси, пов’язані з пандемією. Усі учасники освітнього процесу не знали, що робити в такій ситуації. Адже жодним нормативним актом це не було передбачено.
«Роз’яснюємо, посилаємося на закони та формуємо нові, адже чимало з них досі застарілі. Тож активно працюємо над оновленням законодавчої бази», — наголосив освітній омбудсмен.
Ще одне важливе питання — фінансування освіти. Адже як вчитель-практик Сергій Горбачов розуміє простий постулат: немає грошей — немає якісної освіти. І виправдання високою місією вчителя і всієї освіти — лише слова. Тому розподіл освітньої субвенції та фінансова автономія закладів освіти тут дуже важливі.
Болюча тема — реорганізація освітньої мережі. Нині створюють профільні академічні ліцеї, гімназії, опорні заклади освіти. Це породжує чимало запитань від дітей, батьків і вчителів. Проблема в комунікації. Адже ця реорганізація стала несподіваним відром холодної води на голову всім учасникам освітнього процесу. Останнім часом омбудсмен отримав понад 10 звернень про те, що учнів зненацька ставлять перед фактом: 10 класу в навчальному закладі не буде, і вони мають вирішувати це питання самі. А протягом року таких звернень було 82 із 53 населених пунктів.
«Саме тому ми запропонували зміни до Закону «Про повну загальну середню освіту», які схвалив профільний комітет Верховної Ради. Сподіваємося, що невдовзі їх буде ухвалено. Вони передбачають, що повідомлення про зміни в освітній мережі має бути оприлюднено не пізніше ніж за півтора року до набуття ними чинності», — наголосив освітній омбудсмен.
Та найболючіша нині тематика булінгу. Сучасне законодавство визнає таким лише конфлікт, де постраждалим або булером виступає неповнолітня особа. Але якщо цькування відбувається, скажімо, у виші, де викладачі й студенти вже повнолітні, цей закон безсилий. І проблему слід розв’язати, адже такі випадки, на жаль, непоодинокі в інститутах та університетах. Булерів-педагогів чи керівників закладів освіти часто залишають працювати, лиш присоромивши чи стягнувши штраф. Проте, на переконання Сергія Горбачова, вчителя або директора-булера слід позбавляти права працювати з дітьми й загалом у закладах освіти.
Важливе ставлення до дітей з особливими освітніми потребами. Система освіти вже знає, як з ними працювати. Але досі трапляється, що така дитина опиняється у класі й навіть у школі в ролі вигнанця: цькують її і навіть батьків.
«Маємо докласти всіх зусиль, щоб діти, які мають певні обмеження, нарешті відчули себе повносправними членами суспільства, соціалізувалися, зростали, виховувалися та спілкувалися з іншими дітьми. А не так, щоб відправляти їх усіх до спецшкіл. Це неприпустимо», — наголосив фахівець.
Серед проблем із правами педагогів — укладання та дотримання умов контрактів, оплата праці, нарахування надбавок і доплат, непомірне педагогічне навантаження, примус до проходження медичних оглядів коштом самого вчителя (300—700 гривень), не видання наказів про дистанційну форму освіти в умовах пандемії. А також примусове відправлення у відпустку без збереження зарплати та примус до політичної агітації в закладах освіти.
Решта звернень до офісу, за словами освітнього омбудсмена, стосувалися неналежного стану шкільних будівель, поборів з батьків у школах та неналежного їх інформування про діяльність закладу освіти, неврахування інтересів місцевих громад, нечесного оцінювання навчальних здобутків учнів тощо.
Резюмуючи, Сергій Горбачов зазначив, що проблеми в освітньому просторі таки є. Та їх можна розв’язати. Слід лише правильно ідентифікувати й не замовчувати. А ще він має на меті добиватися, щоб у штати шкіл було введено посаду фахівця, який би відповідав за інформаційну діяльність і прозорість роботи закладів освіти. Така людина має наповнювати сайт, готувати звіти. Адже нині це примушують робити вчителів інформатики чи секретарів шкіл.
Далі від центру — більше порушень
Під час обговорення доповіді представник уповноваженого Верховної Ради з дотримання прав дитини та сім’ї Аксана Філіпішина зауважила, що на якість і доступність освіти впливають і процеси децентралізації та пандемія.
За останнього пів року було здійснено понад 170 візитів представників уповноваженого до територіальних громад. Виявили, що, на жаль, нині доступ до освіти не гарантовано для дітей з родин, які потрапили у складні життєві обставини. Адже навіть засоби захисту від вірусу й нині у багатьох школах мають купувати дітям батьки. А коли карантин посилюється і школярі змушені залишатися вдома й навчатися дистанційно, не всі родини можуть забезпечити кожного з них окремим гаджетом і якісним інтернетом.
Нагадала фахівець і про 42 тисячі дітей — вихованців дитбудинків, які на початку пандемії змушені були повернутися до рідних, в яких були. Та умови, що в них потрапила більшість таких дітей, були несприятливими. Ці діти не отримали ні засобів, ні можливостей для дистанційного навчання. Отже, змушені були повернутися в інтернати.
Секретаріат уповноваженого отримує скарги з регіонів на самоуправство педагогів і директорів, які користуються безкарністю та слабким впливом з центру чи регіону на ситуацію в територіальних громадах. Наприклад, на власний розсуд відраховують дітей з навчального закладу. Згідно із законом, очільник закладу може лише притягати учня до дисциплінарної відповідальності. А управління освіти регіонального рівня та служби якості освіти не завжди якісно здійснюють свою наглядову місію. І це дуже тривожні сигнали.
Є проблеми й зі створенням профільних шкіл. Адже є ризик, що в перспективі вони працюватимуть лише у громадах з населенням понад 50 тисяч жителів. А що робити дітям з маленьких сіл? А це третина неповнолітніх. Щоб продовжити освіту, їм доведеться залишити домівку, відірватися від родини. Батьки не матимуть змоги контролювати якість життя і освіти дітей.
Не можна перекладати повною мірою фінансування закладів освіти на рівень територіальних громад, сподіваючись на однакову доступність і якість освітніх послуг. Адже рівень спроможності територіальних громад, зокрема фінансової, різний.
Декларуючи курс на впровадження інклюзії, основні зусилля слід спрямовувати на якість освітнього середовища для дитини: впровадження індивідуальних програм, підготовку вчителів та інших учасників навчального процесу для прийняття дитини з особливими освітніми потребами. 2016 року в Україні таких дітей було 2 тисячі, а 2020-го — 20 тисяч. Та в гонитві за кількістю неповнолітніх, залучених до інклюзії, на жаль, часто втрачають якість.
Батьки — учасники освітнього процесу
Співголова громадського об’єднання «Батьки SOS» Альона Парфьонова визначила основні проблеми, з якими зіткнулися батьки під час дистанційного навчання дітей.
По-перше, це брак комунікації та зворотного зв’язку вчителя з батьками й учнями.
«Одні родини скаржилися, що дитина отримувала у вайбері лише посилання на онлайн-уроки і перелік завдань, другі — просто перелік завдань без пояснень. А від вчителів — відписки: це ваші діти, ось і навчайте їх як хочете і можете», — згадує вона.
По-друге, це зниження якості освіти, зокрема через низькоякісні онлайн-уроки й підручники. «Батьки SOS» майже щодня отримували десятки скарг: і про мемчики та бешкет під час онлайн-уроків, і про те, що література для навчання містить нісенітниці, які можуть нашкодити, як-от про лікування раку содою.
І звісно, це доступ до електронних пристроїв та інтернету. Бо якщо в родині, скажімо, двоє дітей, батьки працюють на локдауні з дому на комп’ютерах, розв’язати проблему дистанційної освіти вкрай складно. А що вже казати про сільську місцевість, де подекуди немає інтернету.
«Я чула думки деяких татів і мам, що, якби карантину не було, його слід було вигадати, щоб пришвидшити освітні процеси нормотворчості та діджиталізації. Саме завдяки локдауну і вимушеним обставинам дистанційна освіта отримала право на життя, хоч формально була передбачена і раніше. Але тільки формально. Тому нині всі ці процеси відбуваються в турборежимі. Та колись слід було це зробити», — зауважила громадська діячка.
Директор гімназії №179 з Києва Ірина Чернілевська висловила думку, що необхідність ухвалення швидких рішень під час локдауну лягла передусім на плечі директорів навчальних закладів. Вона сподівається, що доповідь освітнього омбудсмена стане дороговказом для майбутніх реформ і її врахують під час обговорення нового закону про містобудування для забезпечення права дитини на доступність і безоплатність освіти. Адже нині з’являються нові житлові комплекси, а закладів освіти не будують, що призводить до переповнення класів і браку місць для зарахування дітей на навчання.
Потрібна державна програма
Секретар правління Міжнародного фонду «Відродження» Григорій Баран зазначив, що в умовах економічної кризи ресурси в державі завжди обмежені. І дуже важливо використовувати їх саме на освіту. Адже часто у влади виникає спокуса забрати гроші, спрямувавши на інші проблемні галузі.
«За півтора місяця розпочнеться новий навчальний рік, але про якусь державну програму вимірювання втрачених під час дистанційного навчання знань або підтримки освітньої галузі я, на жаль, не почув і досі. А вона нам дуже потрібна. Адже не вимірявши втрат, не знатимемо, де саме маємо надолужувати. Тому підтримуємо такі дослідження, як доповідь освітнього омбудсмена, які показують, що недофінансування освіти й перенесення коштів — дії, котрі спричиняють негативний ефект. Його зможемо відчути років через десять», — застеріг він.
Освітній процес — система багатовекторна й непроста. Тому проблем та викликів у ній чимало. І тих, які намагаємося подолати десятиліттями, й тих, які генерують нові обставини життя. Головне тут — не замовчувати їх, формулювати й виносити на світло. І разом з усіма учасниками освітнього процесу — учнями, батьками, педагогами та владою — шукати і знаходити шляхи їхнього розв’язання.
Ми в Google+