Рік у рік чиновники вже звично рапортують, що понад 50% учнів під час літніх канікул оздоровилися. Всезнаюча статистика начебто підтверджує це, хоч насправді у Житомирській області кількість заміських дитячих таборів скоротилась із 24 до 11, з яких чотири належать релігійним і благодійним організаціям. Не краща ситуація з так званим неорганізованим оздоровленням, на яке у багатьох родин просто немає грошей, через що навіть кількаденна поїздка з дітьми на море стає розкішшю.

Закриття  — біда чи нажива?

Один з основоположних законів природи стверджує, що якщо в одному місці віднімається, то в іншому — додається. Це повною мірою стосується мережі колишніх піонерських таборів — у більшості спартанських за умовами проживання, але розташованих у мальовничих місцях житомирського Полісся. Отож цілком закономірно, що після закриття цих баз оздоровлення святе місце порожнім не залишається — охочих прихватизувати дійсно райські місця не бракує.

Вражають темпи цього дерибану: якщо в 2005 році в області було ще 14 загальнодоступних таборів (до тих, що під опікою релігійних громад, приймають дітей за власними критеріями добору) на 3174 місця, то нині залишилось сім на 1280 дітей за зміну. Закладів стало вдвічі менше, а чисельність тих, кого вони можуть оздоровити, скоротилась аж у 2,5 раза. Якщо впродовж 2005—2014 років припинили роботу лише два табори, то за 2014—2019 «мор» забрав аж п’ять дитячих оздоровниць!

Лише торік перестали функціонувати три установи: у Бердичівському районі не знайшли коштів на обладнання табору пожежною сигналізацією, у Любарі за кошти держбюджету на території оздоровниці розпочали будівництво басейну, а в Житомирі дитячий заклад санаторного типу вирішили перепрофілювати у центр реабілітації учасників АТО. Жоден зі згаданих об’єктів цього року дітей на оздоровлення не приймає і, судячи з усього, за попереднім профілем не запрацює.

Отож доводиться з гіркотою згадувати великі піонерські табори, що діяли колись у мальовничих лісах поблизу Житомира — міста, де живе майже чверть всього населення області. Нині найбільший оздоровчий заклад такого типу на Житомирщині — «Чайка» в Андрушівському районі, де за зміну можуть прийняти аж 320 дітей. Його колись теж замалим не прихватизували, і лише широкий громадський резонанс та загальноукраїнська увага, зумовлена зокрема публікаціями в «Урядовому кур’єрі», дали змогу обстояти і захистити оздоровницю. Чи не парадокс, що в Андрушівському районі, де лише 34,4 тисячі жителів, й у підпорядкуванні міської влади Житомира, де 267 тисяч жителів, по одному дитячому табору? Причому в житомирському «Супутнику» всього-на-всього 200 місць, тобто в 1,6 раза менше, ніж у «Чайці».

Не завжди ProZorro

Цього навчального року на Житомирщині 133,9 тисячі учнів, з яких 131,7 тисячі, тобто 98%, мають право на пільгове оздоровлення. А у всіх 11 дитячих оздоровчих таборах разом з релігійними лише 1880 місць, що навіть за умови максимальної наповнюваності та проведення чотирьох змін дасть змогу забезпечити путівками 7,5 тисячі дітей, тобто 5,6%, або кожного вісімнадцятого.

Щоб відзвітувати про вагомі успіхи у насправді катастрофічній ситуації, вже давно знайдено вихід. Це пришкільні табори, де дітей годують, і ноу-хау у вигляді так званих мовних таборів для поглибленого вивчення іноземної мови, де замість гарячого харчування — у кращому разі бутерброди з дому. Однак уже багато років поспіль ці форми організованого дозвілля дітей чомусь безсоромно вважають оздоровленням, що дає змогу звітувати про вже згадувані «понад 50%».

Не зайве нагадати, що колись на законодавчому рівні було зафіксовано різницю між організованим дозвіллям і оздоровленням школярів. Останнім не вважали перебування в імпровізованому пришкільному «таборі на асфальті», а мінімальний період оздоровлення становив науково обґрунтовані 24 доби.

Згодом медичні світила на догоду владі довели, що школярам достатню навіть 21 дня у таборі, що формально свята правда. Додаткові три доби раніше давали на заїзд, налагодження роботи груп і виїзд, коли фактично немає ні повноцінного харчування, ні продуктивних занять із вихованцями. Нині оптимістично вважають, що оздоровлення розпочинається з першого кроку дитини на територію табору.

Однак навіть цей урізаний термін нині спромоглися скоригувати і скоротити. Уже не дивина, коли дітей організовано везуть на море терміном не на 21, а на 10 чи 14 днів. Та найцікавіше, що нібито в абсолютно прозорих тендерах рік у рік виграють одні й ті самі фірми. І дедалі частіше навіть не офіційні оздоровниці чи дитячі табори з південних регіонів України, а приватні підприємці, які орендують місця в номінальних власників. Як при цьому відпочинок стає не дорожчим, а навпаки, дешевшим, що суперечить законам ринку і навіть елементарному здоровому глузду, — велика таємниця.

Злі язики стверджують, що приватні підприємці, фактично виведені з-під прискіпливого контролю санітарно-епідеміологічної та протипожежної служб, не особливо переймаються якістю гарячого харчування, дотриманням його натуральних норм, гарантуванням безпеки відпочивальників. Зате чиновники, відповідальні за проведення тендерів, не гребують особисто перевіряти організацію оздоровлення дітей, приїжджаючи туди із власними родинами і живучи там на повному забезпеченні щедрих господарів.

Не кращою була ситуація навіть із путівниками до дитячих таборів на Житомирщині, де тендери традиційно вигравали не найкращі, а найдешевші, де ні нормальних ліжок, ні висококваліфікованих працівників, ні належних умов для оздоровлення.

Хотіли як краще, а вийшло…

Цього року в області наважилися на кардинальні зміни. Замість того щоб проводити тендери чи закупівлі через систему ProZorro, вирішили встановити граничну ціну путівки у місцеві оздоровчі табори не вище ніж 6,5 тисячі гривень і в розмірі 8,4 тисячі — у заклади санаторного типу. Там, де затрати менші або умови гірші, оздоровлення може бути дешевшим, але прогнозують, що воно коштуватиме скрізь однаково, а стимулом для обрання тієї чи іншої оздоровниці стане її рівень якості.

За кошти обласного бюджету, передбачені районам і містам, можна буде придбати путівки тільки в дитячі табори Житомирщини. Мета — не лише збереження й без того куцої мережі оздоровниць, а насамперед турбота про дитяче здоров’я. Переїзд на море й адаптація до нових умов — стрес навіть для цілком здорових дорослих, не кажу вже про дітей чи підлітків. Крім того, мало хто з батьків зможе навідатися в заклад, розташований в іншому куточку України. А в рідній області й дітей провідають, і за умовами їхнього проживання простежать не гірше, ніж державні контролюючі служби.

Планують, що за надані з обласного бюджету 10,5 мільйона гривень вдасться оздоровити 1511 дітей пільгових категорій і щонайменше вдвічі більшу суму знайдуть у містах, районах, ОТГ. Місцева влада має право розпорядитися своїми коштами за власним розсудом, обравши табори на Житомирщині чи за її межами.

Однак хоч як прикро констатувати, вкотре хотіли як краще, а вийшло як завжди. Важко повірити, але рішення про встановлення граничних цін на путівки гуманітарна комісія обласної ради розглянула аж 14 травня, а відповідне рішення ухвалять на сесії 23 травня. З урахуванням того, що потрібен ще час на рівні міст, районів і ОТГ, неважко спрогнозувати, що або першу зміну в таборах буде зірвано, або путівки для пільгових категорій дітей купуватимуть за бюджетні кошти в авральному порядку, вже особливо не переймаючись вибором таборів.

Хто винуватий і що робити?

На Житомирщині у семи дитячих оздоровчих таборах, що залишились у комунальній власності, 1280 місць. Отож навіть за кошти обласного бюджету можна було повністю укомплектувати дітьми всю першу зміну. На фінансування другої і третьої змін вистачить коштів із бюджетів міст, районів і ОТГ, навіть якщо ці видатки залишаться на торішньому рівні.

Насправді, як прозвучало на недавній нараді в Житомирській облдержадміністрації, не лише перша зміна під загрозою зриву, а й проведення двох наступних під великим питанням. Проблема в тому, що левову частку бюджетних асигнувань з’їдають пришкільні табори. І, крім того, керівники ОТГ мають власне розуміння стратегії дитячого оздоровлення. Чимало з них налаштовані на відправлення дітей пільгових категорій виключно на море, а дехто прагне за ті самі гроші оздоровити на рідній Житомирщині у півтора раза більше школярів. Мовляв, навіщо нам путівки на 21 день, якщо вистачить 14 чи 18? Саме так працюють приморські табори, а в області щось торочать про єдині для всієї України вимоги до дитячого оздоровлення.

У нинішньому стані правового нігілізму аргументів для заперечень немає, хоч кожному зрозуміло, що у дитячій оздоровниці на 150—200 місць не може бути водночас змін різної тривалості. Однак директорам таборів радять погоджуватися навіть на це, що неминуче призведе до матеріальних втрат, істотного погіршення якості оздоровлення і моральних травм, коли діти і підлітки отримають урок, що однакові пільги насправді виявляються різними.

Ось до чого призводить жахаючий плюралізм загальнодержавного рівня у надважливій справі, якою ще має стати турбота про здоров’я дітей. І не тільки пільгових категорій, бо навіть елементарна оплата державою виробничої практики студентів-педагогів, залучених улітку до роботи в таборах, може на третину здешевити вартість путівок, які нині занадто дорогі для родин пересічних українців й убогі за умовами оздоровлення для заможніших любителів заморського відпочинку.