«Найбільша нагорода для мене, коли мої пацієнти вітаються, як я йду містом», — каже завідувач онкологічного відділення Дрогобицької міської лікарні №3 Володимир Федорович Сасай. За 40 років медичної практики він отримав грамоту Львівського обласного управління охорони здоров’я за професійні успіхи та ще з десяток від міськради до ювілейних дат.

«Без вагань своє життя довірила б йому і його учню — молодому лікарю-онкологу Романові Коцюбі, прислухавшись до відгуків пацієнтів». «Таких лікарів, як Сасай, не так багато не лише в області, а й в Україні». Так кажуть пацієнти про нього. Таку саму оцінку і я можу дати цій чуйній та професійній людині.

Моє лікування в Дрогобицькому онкодиспансері тривало майже пів року. За цей час встигла відчути на собі всі вади нашої медицини. У разі такого невтішного діагнозу ходиш в лікарню не тільки по лікування, а й по надію. Такого нікому не побажаю. Тому надзвичайно важлива увага лікаря, бо це 30 відсотків лікування. Що тут казати про професійне вигорання!

Є в диспансері ставка психолога, та хворому тяжко вдаватися до послуг цього вузького спеціаліста. Онкологом і психологом, на моє щастя, для мене був лікар Роман Коцюба. Мені дуже пощастило, що він мав силу відповісти на мій дзвінок і в неробочий час...

Кажуть, у медзакладі особлива атмосфера формувалася віками. Самій будівлі 100 років. Медичним традиціям ще більше. Своїми витоками завдячує відомому в краї лікарю і доброчинцю, громадському діячеві, уродженцю з-під Варшави випускникові медичного факультету Львівського університету, який 33 роки очолював лікарню, Броніславові Козловському. Дрогобичани впевнені: те, що його усипальниця за 200 метрів від збудованого ним медзакладу, врятувало лікарню від руйнування і закриття. Жителі зберегли її, звертаючись до столичних чиновників. Доктор Козловський знаходив час щопонеділка, у базарний для Дрогобича день, виходити на ринок оглядати на возах нерухомих хворих, приймав безкоштовно найбідніших. І навіть збудував у місті власним коштом нову лікарню. Завдяки славі і діям Броніслава Козловського народилася в краї приказка «Львів заздрить Дрогобичу». Нині те саме можна повторити стосовно уваги земського лікаря, як називає себе Володимир Сасай, до хворих.

Голова профкому хірург-онколог, професіоналізм якого визнають і київські колеги, і, безперечно, пацієнти, Іван Стойка переобладнав на сучасний лад у старому диспансері палати для хворих.

Завдяки зусиллям головного лікаря Ярослава Стрийського (кажуть, тут він днює й ночує), лікарям Романові Остапенкові та Ігорю Морозові уклали рятівну для онкодиспансеру угоду з НСЗУ на фінансування. Тепер тут працює регіональний скринінговий центр з виявлення пухлин молочної залози і раку шийки матки, пацієнти безкоштовно проходять мамографію та іншу сучасну профілактичну діагностику. Завдяки участі колективу в різних проєктах і співпраці зі Світовим банком отримали нові гастро-, гістероскопи, рентгенапарати, оновили обладнання операційної.

У цій лікарні зустрічала пацієнтів зі Стрия, Трускавця, Стебника, які теж оцінили переваги уважного ставлення. Понад 300 складних операцій, 1500 історій хвороб, ще більше різнопрофільних пацієнтів обслуговує лікарня №3 у Дрогобичі. Її географічний регіон — більше тисячі квадратних кілометрів і сотні тисяч населення.

За словами онкологів, на жаль, рак не відступає, молодшає, стає агресивнішим. Даються взнаки наслідки Чорнобиля і постійних стресів.

Лікарі і медсестри Дрогобицького онкодиспансеру Наталія Пакош, Катерина Даяшкіна, Марія Бархатова, Галина Шевців, старша медсестра Марта Кривенко, санітарки, витримуючи фахові перевантаження (35 хворих обслуговує палатна медсестра, 2000 пацієнтів — сімейний лікар), самовіддано працюють. Вони стоять на сторожі найдорожчого для людини — здоров’я.

У Дрогобичі, на жаль, закрили дитячу поліклініку, у розпал пандемії — тубдиспансер, коли не вистачало ліжок хворим на коронавірус у всій області. Аби влаштувати медичну допомогу людям, потрібно не так багато: 5% фінансування охорони здоров’я, щоб своєчасно і якісно піклуватися про громадян. А нині нехай Львів заздрить Дрогобичу, де працюють такі фахові земські лікарі, які не залишають Україну, про яких пацієнти складають легенди, які для хворого і боги, і надія на виживання та життя.

Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»