2014 року на Житомирщині було 918 бібліотек, з яких 796 діяли в сільській місцевості. На початок цього року кількість книгозбірень скоротилася до 749, а в селах — до 633, тобто за останні чотири роки закрився майже кожен п’ятий заклад.

Насправді ситуація ще гірша, бо офіційна статистика не враховує тих установ, де не обслуговують читачів через нестачу бібліотекарів чи з якихось інших причин. Торік начебто ліквідували лише 15 бібліотек, хоч навіть побіжний аналіз засвідчує, що в Народицькому районі, де прозвітували про скорочення одного об’єкта, насправді закрили для відвідувачів п’ять, у Коростенському — замість одного три, у Ружинському, де нібито мережа залишилася незмінною, перестав функціонувати один заклад.

Уже поганим правилом стало, що книжкові фонди фактично закритих бібліотек не списують і не передають до інших книгозбірень, а довіряють обслуговування читачів «іншим працівникам клубних закладів».

Логіка таких рішень на диво проста, бо в селі важко знайти освічену людину, згодну працювати на 0,75, половину чи навіть чверть мізерної ставки бібліотекаря. Торік на Житомирщині серед 1162 бібліотечних фахівців аж 517, тобто 44%, працювали неповний робочий день. На селі ситуація ще гірша. Тут із 639 бібліотекарів аж 467, тобто 76,6%, не мали повної ставки.

Важко повірити, але у 20 бібліотеках області немає електрики й освітлення, в 350, тобто у 45,8% закладів, узимку нема опалення. 70 установ потребують капітального, а 503 — поточного ремонту. Не дивно, що у таких спартанських умовах переважно працюють дві категорії людей: або справжні подвижники бібліотечної справи, або ті, кому все байдуже.

Передплатою - по читацьким запитам

Народна мудрість стверджує, що немає лихого, щоб на добре не вийшло. Те, що нема опалення і навіть електрики у бібліотеках, дає змогу економити чималі суми. Отож найвагомішою статтею витрат у більшості книгозбірень уже давно стали видатки на зарплату.

Типовим прикладом слугує Радомишльська ОТГ, де на бібліотеки торік витратили 2,4 мільйона гривень, з яких частка зарплати з нарахуваннями на неї становила 2,2 мільйона гривень, або 89%. Оплата енергоносіїв обійшлася у 68 тисяч гривень. На передплату періодики витратили 12,8 тисячі гривень, що становить 0,5% загальних витрат на бібліотеки.

Не набагато краща ситуація із забезпеченням книжками, яких одержано від обласної наукової бібліотеки та з інших джерел комплектування майже 3 тисячі примірників на 150 тисяч гривень.

Це один із позитивних прикладів фінансування бібліотечних мереж, бо торік у Білокоровицькій ОТГ отримали 23 примірники книжок, а періодичних видань зовсім не передплачували через «нестачу фінансування». Так само вчинили у Брониківській ОТГ, а у Миропільській ОТГ за минулий рік поповнили бібліотечні фонди 93 книжками та передплатили 12 комплектів періодичних видань, серед яких жодного примірника «Урядового кур’єра», «Голосу України» чи інших загальноукраїнських газет не розважального спрямування. У бібліотеки Дубрівської ОТГ надійшло за рік 20 книжок і два комплекти періодики: «Позакласне читання» і місцева газета «Слово Полісся». На передплату тут витратили 1101 гривню 08 копійок.

Цей перелік можна продовжувати, хоч, на відміну від нібито бідних бюджетів сільрад, новостворені ОТГ начебто набагато заможніші й могли б потурбуватися, щоб якщо не нові книжки, то хоч газети приваблювали читачів у бібліотеки.

Навіть у Житомирі, де витрачають десятки мільйонів гривень на заміну тротуарною плиткою ще добротного асфальту і створення у школах медіатек вартістю по півмільйона кожна, міські бібліотеки у 2018 році витратили на передплату періодики мізерні 58 тисяч гривень. На 15 структурних підрозділів Централізованої бібліотечної системи міста вже традиційно надходить один на всіх примірник «Урядового кур’єра». Така сама ситуація і з іншими загальноукраїнськими виданнями. Охочі прочитати конкретне видання мають спочатку з’ясувати, в якому саме філіалі є єдиний на всі бібліотеки обласного центру комплект газети і їхати туди для ознайомлення з ним.

Не лише без комп’ютерів та інтернету

Тривала практика спілкування з головами облдержадміністрацій та їхніми заступниками з питань культури свідчить про два традиційні аргументи на закиди про тотальну нестачу періодики в бібліотеках області. Мовляв, «Урядовий кур’єр» і «Голос України» там є, однак ці видання передплачують за пільговою ціною коштом благодійників, бо так значно дешевше. На жаль, це неправда, бо в області 749 бібліотек, а у серпні цього року на Житомирщину надходить 645 примірників нашої газети, і не більш як третина з них, за найоптимістичнішими припущеннями, справді потрапляє у фонди бібліотек.

Ще більш недолуге твердження про масову комп’ютеризацію бібліотек, завдяки чому відпадає потреба в передплаті періодики на паперових носіях. Насправді лише у 206 книгозбірнях, тобто в кожній четвертій, є цей вже звичний для кабінетів чиновників атрибут цивілізації. І лише у 149 бібліотеках, тобто кожній п’ятій, є доступ до інтернету.

Більшість книгозбірень області швидше нагадують склади радянської літератури, ніж заклади культури незалежної України. Жодної провини бібліотечних працівників у цьому немає, бо вони й так щороку списують більше книжок, ніж надходить новинок.

Зокрема у 2017 році поповнення становило 128,8 тисячі одиниць, а через застарілість і ветхість пішли в утиль 249,1 тисячі одиниць. Зате минулий рік став одним з найбільш успішних: фонди повнили аж 308,4 тисячі одиниць, що дало змогу списати 406,4 тисячі одиниць макулатури. Однак порівняно з мільйонами книжок та інших видань, що ними володіють бібліотеки області, йдеться про 1,5% оновлення фондів, що за нинішніх темпів триватиме півсторіччя.

Ніхто не закликає заради справної цифри викидати видану ще за часів СРСР літературу, бо українська та російська класика не мають строку давності. Навіть комплект «Повного зібрання творів» Леніна не завадить жодній бібліотеці, бо найгрізніша зброя у протистоянні радянським міфам — правда. Однак страшно, що у майже суціль українськомовній області нині лише 49,3% бібліотечних фондів державною мовою, яка за 28 років незалежності не спромоглася досягти навіть 50%.

Не менше турбує, що торік із 308,4 тисячі одиниць нових надходжень лише 50,6 тисячі, або 16,4%, потрапили до сільських книгозбірень, хоч на Житомирщині розподіл між міським й сільським населенням становить 60 і 40%. У підсумку в сільських бібліотеках списали втричі більше книжок, ніж отримали. Напрошується висновок, що у більшості новостворених ОТГ бракує не коштів, а розуміння важливості ролі бібліотек.

Чи варто городити город?

Читаючи повідомлення про перетворення бібліотек на медіатеки та облаштування у колишніх читальних залах центрів дозвілля з комп’ютерними іграми для дітей і зонами релаксу із масажними кріслами для відвідувачів поважного віку, мимоволі ставиш запитання: чи потрібні книжки взагалі?

Відповідь на нього вже дали західні науковці. Вони доводять, що читання традиційних паперових носіїв інформації і перегляду новин в інтернеті чи по телевізору істотно різняться. Психологи навіть ввели термін «кліпове мислення», за якого завдяки живим картинкам та інформативним заголовкам відмирає потреба у тривалій концентрації уваги, глибокому аналізі, критичному сприйнятті інформації. Світ перестає бути цілісним, перетворюючись на калейдоскоп новин і подій, що знижує здатність людини протистояти маніпулюванню її свідомістю. Найстрашніше, що без читання зникає потреба думати, бо цілком вистачає вже кимось запропонованої інформації з готовими висновками, що здаються беззаперечними і безсумнівними.

Отож цілком закономірно, що з 1980-х років у Японії, Німеччині, Франції стали діяти державні програми сприяння читанню. Таким самим шляхом нібито йде Україна, де на заміну затвердженій розпорядженням Кабміну №257-р від 10 квітня 2013 року Концепції державної цільової національно-культурної програми популяризації вітчизняної видавничої продукції та читання на 2014—2018 роки прийшла Концепція державної політики щодо розвитку національної видавничої справи та популяризації читання на період до 2020 року, затверджена розпорядженням Кабміну №111-р від 24 лютого 2016-го.

Однак реальну дієвість цих документів засвідчує ситуація у бібліотечній справі Житомирщини, що навряд чи відрізняється від загального стану в Україні. Звично нарікаючи на дорожнечу вітчизняних книжок, застарілість фондів більшості загальнодоступних бібліотек та підступність Росії, звідки масово завозять книжкову продукцію за демпінговими цінами, ми чомусь забуваємо, що в нас мало хто вже прагне читати і відповідно думати.

За дослідженнями Центру Разумкова, дві третини українців не відчувають потреби у книжках, 36% наших співвітчизників ніколи не беруть її в руки, а лише 15% відвідують бібліотеки. Отож навіть найкращі книгозбірні не виправлять цієї ситуації, якщо дітям змалку не прищеплюватимуть любові до читання нарівні з комп’ютерною грамотністю.

Нині про справді масові дитячі й молодіжні видання навіть не йдеться, а «Урядовий кур’єр» і «Голос України» житомирські чинуші примудрилися передплатити в одному примірнику на всі 15 бібліотечних закладів обласного центру. Годі відшукати красномовніше свідчення того, як виконують на місцях розпорядження Кабміну і його постанову №72 від 6 лютого 2019 року «Про затвердження Державних соціальних нормативів забезпечення населення публічними бібліотеками».