Хто з нас не замислювався над існуванням паралельних світів! У книзі відомого дослідника аномальних явищ Вадима Чорноброва «Таємниця паралельних світів» прочитав про випадок, який стався в Англії. Дівчинка ніяк не могла вийти з лісу на добре видимий схил пагорба, бо потрапила всередину якогось простору, оточеного невидимою, але непереборною стіною. Вона кілька годин намагалася вирватися з цієї пастки: кричала, ходила і водила руками по невидимій стіні, марно шукаючи вихід. Її вже шукали, але рятувальники, які проходили поряд з нею, не тільки не помічали дівчинки, а й навіть не чули її крику про допомогу, хоча сама вона їх виразно бачила і чула. Коли ж пошукова група пішла, то прозора стіна раптом сама собою зникла, відтак дівчинка безперешкодно повернулася додому.

Паралельні світи, або по-науковому інші рівні життя, інші його форми, — існують. Свідчення цьому — численні публікації дослідників. Проте мої докази цієї теорії навряд чи згодяться фізикам. Просто так хочеться, щоб на них звернули увагу ті, хто рухає економічні важелі.

У тривалих мандрах нашими стрибучими дорогами важко читати чи, приміром, користуватися гаджетом — це просто незручно. Краще вже роздивлятися населені пункти, що пропливають за склом автобуса.

Проїжджаючи центр одного з них на трасі до Сум, прочитав назви магазинів. Перший — продовольчий, «Шанс». Великі літери однозначно розраховані на тих, хто їде трасою, хоча, здається, більшість його відвідувачів — місцеві селяни. А для подорожнього досить дивна назва, яка насторожує. Це шанс не придбати пиріжка чи йогурт другої свіжості?

За кілька метрів від нього заманює яскравими фарбами вивіски секонд-хенд «Фаворит». Чий той фаворит, і хто прирік його вдягатися у вживане?

Ще за кілька метрів велика вивіска промтоварного крутого магазину з розмашистими англійськими літерами Nоvа. З його вітрин видно одяг, галантерею й чимало товарів, що згодяться гарному господарю — маркетологи явно акцентують на якості.

Автобус поволі набирає хід, минаючи центр села. Вулиця з одно- й двоповерховими сільськими будинками до самого горизонту ніби тримає трасу в обіймах. Передвечірньої пори, коли сонце вже заплутується у гіллі груш і горіхів, зморені бабусі, подекуди разом із дідусями, виходять посидіти на лавці й подивитися на тих, хто їде автошляхом. Що можна прочитати в їхніх поставах, неквапливій ході? Худоба попорана, їсти наварено, подвір’я виметене, на випасі підкошено, город висапаний... Саме час накинути гарну хустку та зняти робочого халата й вийти до людей.

Ось тут і розумію, наскільки цей, паралельний міському світ селянського побуту відрізняється від наших метушливих буднів, де, здається, діють зовсім інші правила. Хоча насправді то лише здається, що обставини різні, але життя, як і скрізь, крутиться навколо роботи. Наскільки тут вона важча за міську? А якщо відповідь на це запитання криється в розшифровці назв магазинів? «Шанс» по-місцевому — це, окрім придбати свіжу хлібину, ще й можливість скуштувати якогось смаколика. Ні, не фуа-гру, фондю чи хтозна-який делікатес зі столичних ресторанів, а хоча б морозиво. Секонд «Фаворит», мабуть, справді улюблений магазин, порівняно з рештою. Тут гарну, хоч і вживану річ, не просять у тисячах…

Здається, таких «Шансів» і «Фаворитів» у наших селах чимало. Чим же сільські території відрізняються від міських з точки зору можливостей розвитку? Як вважають науковці Інституту громадянського суспільства, це передусім значно нижча щільність населення, мала кількість підприємств і підприємців, переважна орієнтація людей на зайнятість у сільськогосподарському виробництві, недостатня мобільність тамтешнього населення, низький рівень інновацій, наукової діяльності, нижчий рівень публічних послуг та сервісів, потрібних людям за місцем проживання.

Ці відмінності вкрай важливі зокрема для того, щоб зважитися на власний бізнес, адже в умовах ринку для підприємця головне — одержати максимальний прибуток. На селі підприємству, орієнтованому на місцеві ринки, звісно, працювати не так комфортно й рентабельно, як у великих містах чи на урбанізованих територіях з високою щільністю населення. Це лише один штрих, але й він яскраво відтіняє можливості та перспективи одних і других.

Фахівці інституту вбачають вихід в інструментах, які дає децентралізація. Однак чи можуть сподіватися на результат довготривалих реформ жителі села? Чи доживе більшість із них до тих часів, коли зможуть одягатися не в «Фаворитах», коли не чекатимуть свого шансу в «Шансах»? Чи вирвуться селяни нарешті зі свого паралельного світу на ясну галявину можливостей і перспектив?