Менше місяця залишилося до 21 листопада цього року, коли має завершитися перший етап виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки». До цієї дати органи місцевої влади мають передати до Верховної Ради пропозиції щодо змін назв населених пунктів та інших топонімічних об’єктів.

Перші результати

Протягом останніх місяців активно працювали комісії при місцевих органах влади з числа громадських діячів, істориків, журналістів, які розробляли пропозиції щодо перейменувань населених пунктів і вулиць, вивчаючи іноді не дуже відомі сторінки історії та діяльність відомих на перший погляд діячів минулого.

Є вже й перші ухвалені рішення про перейменування. Так, сесія міської ради Дзержинська Донецької області погодила пропозицію перейменувати місто на Торецьк за назвою річки Казенний Торець, що тече біля нього. В Артемівську тієї самої області ухвалили повернення історичної назви міста Бахмут. Знаково, що ці перші рішення ухвалено саме на сході країни.

Загалом доведеться змінити назви майже 920 населених пунктів. Причому крім очевидних — Дніпропетровськ, Кіровоград, Іллічівськ чи Котовськ, є, наприклад, два села у Львівській області, які обов’язково мають змінити назви. Це Андріївка, яка названа на честь Андреєва — діяча часів встановлення радянської влади в Галичині 1939 року, і Максимівка, названа на честь офіцера НКВД, що загинув у боях з УПА.

Ніби нейтральна назва села Птахівка теж не залишиться на мапі України, бо вона походить не від пташок, а від прізвища матроса Птахова, який здійснював продрозверстку і його вбили селяни. А ось село Комісарівка у Миколаївській області не змінить назву, яка історична і не пов’язана з радянськими комісарами. З іншого боку, історичну назву Кіровограда Єлисаветград не можна відновлювати, бо вона колоніальна і походить від імені російської імператриці. У цьому місці здавна існували козацькі поселення, тож і місто не починає свою історію з часів Єлизавети.

Чекаємо на хвилю перейменувань

Однак окрім плідної роботи з реалізації законів про декомунізацію, за словами радника голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Зінченка, в усій Україні почали поширюватися «страшилки», наче через чинність законів про декомунізацію треба змінити багато документів власності. Одним із «хітів» стали плітки, що ті, хто живе на перейменованих вулицях, не зможуть проголосувати на виборах або отримати субсидію. Також старших людей залякували чутками, що ветерани не зможуть носити свої військові нагороди, а країною прокотиться хвиля знищення пам’ятників на могилах радянських солдатів. У деяких містах цілком серйозно обговорювали, що там нічого не перейменовуватимуть, бо міське керівництво з кимось домовилося про це у столиці.

Ці маніпуляції набули особливої гостроти напередодні виборів, а деякі кандидати спекулювали на цій темі.

«Проте найголовнішого суспільство не зауважило: навіщо необхідно покінчити з тоталітарним минулим? Адже це питання цінностей — що для українського суспільства добро, а що зло. Україна ніколи не збудує заможного та спокійного майбутнього без подолання спадщини тоталітарного минулого, бо тоталітаризм і добробут несумісні. Тож перейменування вулиць, пов’язаних із комуністичним режимом, — обов’язкова умова, щоб у нашій країні відбулися позитивні суспільні перетворення», — наголосив Олександр Зінченко.

Найбільше змін очікують у Дніпропетровській, Харківській, Донецькій і Хмельницькій областях. А бурхлива хвиля декомунізаційних змін буде після виборів напередодні 21 листопада. До цього часу закон надає право громадам узяти участь у перейменуванні населених пунктів і вулиць, внести пропозиції. А є громади, які прийняли рішення, що вони проти змін. Отже, вони просто не скористалися своїм правом вплинути на вибір нової назви свого населеного пункту.

«Населений пункт усе одно перейменують, але місцева громада через такий популізм втратить можливість вплинути на те, якою буде нова назва», — наголосив фахівець із правового забезпечення Українського інституту національної пам’яті Сергій Рябенко.

Що буде після визначеної дати?

Місцеві ради мали протягом півроку — з 21 травня до 21 листопада провести громадські слухання щодо змін назви населеного пункту, а потім ухвалити рішення про перейменування вулиць, площ та інших об’єктів. Якщо вони цього не зроблять до 21 листопада, це зобов’язаний зробити до 21 лютого 2016 року своїм рішенням сільський, селищний чи міський голова. Якщо і до цієї дати голови не впораються з цим, право перейменовувати перейде до облдержадміністрацій, і голова ОДА має це зробити своїм розпорядженням.

Верховна Рада України має затвердити всі топонімічні зміни. Якщо котрась місцева рада не подасть пропозиції, Верховна Рада ухвалить рішення на підставі рекомендацій Українського інституту національної пам’яті.

Так усі комуністичні назви буде змінено, зокрема й на окупованих територіях на сході й у Криму, бо українці мають розуміти, хто їхні герої. Переосмислення минулого неможливе без позбавлення від його символів.

ЗАПИТАННЯ, ЯКІ НАЙЧАСТІШЕ СТАВЛЯТЬ У ЗВ’ЯЗКУ
З УХВАЛЕННЯМ ДЕКОМУНІЗАЦІЙНИХ ЗАКОНІВ

1. Навіщо перейменовувати міста і вулиці?

Цього вимагає Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки». Ці режими знищили в Україні від 14 до 16 мільйонів людей. Ми не збудуємо доброго життя, не модернізуємо країну без подолання спадщини тоталітаризму. Засуджуючи нелюдські режими, маємо позбутися їхніх символів.

2. Чи можна не змінювати назв населених пунктів і вулиць?

Закон не передбачає жодних винятків. Збори громадськості чи рішення місцевого органу влади не можуть залишити стару назву чи приймати рішення змінювати чи не змінювати назву, якщо вона пов’язана із пропагандою тоталітарних режимів. Натомість місцева громада має цілковиту свободу у виборі будь-якої нової назви або може повернути історичну.

3. А якщо громада прийняла рішення не змінювати назви?

Якщо місцеві органи влади не виконають вимог закону, населені пункти і вулиці перейменують облдержадміністрації або Верховна Рада України.

4. Чи може залишитися Дніпропетровськ Дніпропетровськом на честь Дніпра і, припустімо, святого Петра, Іллічівськ — на честь святого Іллі, а Котовськ — на честь котиків?

Хитрощі та ігри в цих ситуаціях — наруга над пам’яттю загиблих. Вони ні до чого не призведуть, бо слід бути чесними стосовно минулого. Нова назва не може бути співзвучна зі старою. За законами мови, місто на честь Іллі може називатися Іллівськ, а не Іллічівськ, бо ця назва походить від по батькові вождя Леніна. А назва вулиці Жовтнева увічнювала більшовицький переворот — жовтневу революцію, а не місяць жовтень.

5. Чи всі радянські назви потрібно змінювати?

Ні, більшість залишиться. У Слов’янську, наприклад, під чинність закону підпадає тільки 19% назв, у Харкові — 10%, у Вінниці — 16%. Перейменуванню підлягають ті, що пов’язані із комуністичним режимом, містять назви органів влади й імена діячів, уславлюють події та дати тоталітарного культу. Імена діячів культури і науки залишаються. Не суперечать закону назви Фабрична, Дизельна тощо.

6. Чи залишаться міста, вільні від декомунізації, ніби за домовленістю із центром?

Ні, це неправда. Такі чутки поширювалися в Харкові, Котовську, Іллічівську та інших містах. Жодних винятків із закону не буде. Його порушення — привід звернутися до прокуратури.

7. Чи заборонено ветеранам носити їхні нагороди радянських часів?

Такої заборони нема. Носіння нагород — не пропаганда, про що записано у частині 3 статті 4 закону.

8. Що буде з радянськими символами на могилах солдатів?

Закон забороняє тривожити могили.

9. Радянський час — це теж наша історія. Навіщо її переписувати?

Декомунізація — це відкриття забороненої раніше правди, а не переписування історії. У багатьох містах України, приміром, є вулиця Войкова, якого вшановували як видатного революційного діяча і радянського дипломата. Однак це саме та людина, яка брала участь у вбивстві царської сім’ї і вкрала перстень із пальця цариці. Серед інших «героїв» минулого чимало винних у смерті великої кількості людей.

10. Які витрати потрібні для перейменування? Навіщо витрачати гроші, яких і без цього не вистачає?

У країні треба змінити 3—5% назв, на сході — 10%. Основні витрати припадають на виготовлення табличок на будинки і знаків на автошляхах із назвами населених пунктів. Заміна табличок відбувається планово, і на це витрачають гроші з місцевих бюджетів на благоустрій. Тимчасові написи на будинках можна зробити за допомогою трафаретів і фарби.

Певних додаткових витрат можуть зазнати підприємства та установи, яким потрібно внести зміни у назви на штампах, печатках і бланках. Однак не для всіх вони обов’язкові, новий бланк можна виготовити на принтері в офісі, а друкарську продукцію із новими даними замовити, коли закінчиться наявна.

11. Через перейменування змінюється адреса людини. Чи потрібно терміново вносити нові дані в паспорт?

За чинним законодавством, негайно бігти до паспортистів немає потреби. Зміни можна внести під час вклеювання нової фотографії чи зміни місця проживання. Державне мито за штамп із новою адресою реєстрації — 85 копійок.

12. Як бути із документами про власність на нерухомість, у яких вказано точну адресу? Скільки це буде коштувати?

Такі документи замінювати не потрібно, бо законодавство не передбачає кінцевих термінів переоформлення таких документів, а зміна назви вулиці не є зміною місця проживання. Виправлення адреси в таких документах може відбутися, коли це буде зручно людині: під час переїзду, продажу, дарування, передачі у спадок чи переоформлення майна на іншу особу. Документи про власність на житло, земельні ділянки, будинки залишаються чинними із старими назвами населених пунктів і вулиць. У нові ж документи буде внесено топонімічні зміни, які відбудуться. Це не вимагає збільшення вартості послуг нотаріуса.

А ось юридичним особам доведеться своєчасно внести зміни у статут, але сплату адміністративного збору за це і за нотаріальне засвідчення підписів під статутом скасовано. Отже, вся процедура переоформлення документів для юридичної особи безкоштовна, як і внесення змін у єдиний реєстр для фізичної особи-підприємця внаслідок чинності закону про декомунізацію.

13. Чи потрібно міняти документи на автомобіль?

Власникам авто нема підстав для хвилювання. Перейменування вулиці не є підставою для перереєстрації транспортного засобу і внесення змін у техпаспорт автомобіля. Під час продажу чи переоформлення авто буде внесено зміни у нові документи. Додаткових платежів за це не передбачено. У Луганській і Полтавській областях чиновники робили заяви про необхідність переоформлення автомобілів, але це привід звернутися до прокуратури.

14. Чи не втратиться право на субсидію без внесення змін у паспорт?

Усі державні органи мають приймати документи і з новими назвами, і зі старими. У всіх державних реєстрах певний час співіснуватимуть старі й нові назви. Отже, закон про декомунізацію не може вплинути на отримання субсидій, як і на можливість скористатися іншими правами громадян України: брати участь у виборах, отримувати медичну допомогу і здобувати освіту.

(За матеріалами Українського інституту національної пам’яті)

Сторінку підготувала Лариса КОНАРЕВА,
«Урядовий кур’єр»