Правоохоронці Житомирщини відзвітували про черговий успіх у боротьбі з незаконним обігом наркотиків: у розісланому місцевим ЗМІ прес-релізі повідомили про вилучення у жителя міста Коростеня близько 1 кг макової соломки, 2 кг снодійного маку, кількох шприців із вже готовою «ширкою». Та найцікавіше у цій інформації те, що огляд належного правопорушнику підсобного приміщення поліцейські нібито провели «з дозволу господаря».

Однак кожному зрозуміло, що йдеться про очевидну неправду, бо треба бути повним ідіотом, щоб із власної волі дозволити «огляд» місця, де зберігаєш наркотики. Отож насправді відбувся несанкціонований обшук, результати якого у правовій державі не мали б служити доказами у суді як незаконно здобуті.

До речі, саме так відбувається з корупціонерами високого рівня, права яких захищають зграї найкращих адвокатів. Натомість оселю наркомана «з дозволу господаря» можна перевернути догори дригом і навіть із гордістю відзвітувати про свій героїзм на ниві «право?охоронної» діяльності.

Аж ніяк не бажаю захищати злочинців, однак слід чітко усвідомлювати, що переступати закон не можна навіть із найблагороднішою метою. А особливо тим, хто зобов’язаний його охороняти.

Утім, чи дивуватись шокуючій відвертості поліцейських Житомирщини, якщо прикладом для них служать високопосадові особи з Генеральної прокуратури України? Можна скільки завгодно сумніватись у правомірності дій працівників НАБУ, які нібито без санкції суду стежили з будинку навпроти за входом до ГПУ. Однак без ордера на обшук увірватися до приватного житла та із застуванням грубої фізичної сили виволокти з нього громадян — щонайменше перевищення службових повноважень чи навіть, як стверджує очільник

НАБУ, скоєння кількох кримінальних злочинів.

Якщо такі дії сьогодні дозволяють собі працівники прокуратури, то не варто дивуватись, якщо завтра настоятель Києво-Печерської лаври чи хтось із відомих політиків, яких «дістали» всюдисущі телевізійники, розпорядиться чинити «по образу і подобі» прокурорів: кулаком в обличчя, коліном «під дих» і разом зі знімальною апаратурою — у підвал до «з’ясування» обставин.

Зате коли йдеться про захист прав наших «діамантових» (у прямому і переносному значенні слова) прокурорських працівників, їхньому педантизму і повазі до найменших нюансів закону можна лише позаздрити. Отож річ не у незнанні правових норм, що нікого не звільняє від відповідальності за їх порушення, а в цинічному використанні службового становища і знань тонкощів юриспруденції. До речі, як пояснювали у часи моєї студентської юності на лекціях із тоді ще радянського права, закон не голобля, а стовп — конкретний, точний, чіткий. Його не перестрибнеш, зате обійти завжди можна. Звісно, якщо добре знаєш нюанси юриспруденції.

Не стану заперечувати, що чинні нині правові норми давно вже не відповідають потребам дня. Зокрема навіть банальний огляд автотранспорту, що за умов неоголошеної війни є нагальною потребою, фактично можна провести лише за добровільної згоди автовласника, якої годі очікувати від терориста. Однак ніхто не забороняє ініціювати зміни до закону, замість того щоб нахабно і цинічно переступати його. Та доки у прокуратурі, НАБУ, СБУ, начебто реформованій поліції вважатимуть себе пупами Всесвіту та обраними для безкарного порушення обов’язкових для всіх інших правил, в Україні не буде ні гідного європейської країни законодавства, ні достойних правової держави служителів закону.