Інтенсивність та агресивність російської пропаганди подекуди перевершувала пропаганду часів холодної війни. Сусідня країна використала, мабуть, весь спектр найбрудніших технологій. Відверта брехня, інсценізації ціною людських життів, нагнітання істерії, розпалювання міжетнічної, міжконфесійної ворожнечі, відкриті заклики до насильства.

Не лише російські ЗМІ

— Це була системна і цілеспрямована пропагандистська робота Росії. Україну разом зі США проросійські медіа подавали виключно в образі ворога. Це серйозно вплинуло на ставлення росіян до українців та всього українського — воно стало різко негативним. На жаль, наслідки цієї пропаганди для обох країн просто нищівні, на відновлення довіри як між державами, так і між простими людьми піде не один рік навіть після  закінчення війни, — зазначила виконавчий директор громадської організації «Телекритика» Діана Дуцик.

За її словами,  передусім пропагандою займаються російські державні телеканали, але в цю діяльність втягнуто й приватних, які фінансує «Газпром» і контролюють олігархи, близькі до Путіна. На жаль,  антиукраїнські настрої поширювали не лише російські ЗМІ. Моніторинг виявив сліди пропаганди в деяких всеукраїнських виданнях та місцевих медіа, зокрема, в газеті «Вести», «Комсомольская правда в Украине» та «Аргументы и факты в Украине».

Навесні неправдиву інформацію та заклики до насильства поширювали здебільшого через соцмережі, потім — через новостворені і захоплені сепаратистами ЗМІ. Найвитонченішими інструментами маніпулювання читачами і глядачами, за висновками експертів, були: підбір  слів («ополченці», «республіки»), апеляція до емоцій (образи дітей, жінок), заклики до миру за будь-яку ціну.

Проте моніторинг українських та російських ЗМІ, який медіа-експерти здійснювали протягом року, виявив цікавий факт. Нині риторика антиукраїнської пропаганди змінилася.

— Пік антиукраїнської пропаганди спостерігався в певні періоди: Майдан, анексія Криму, початок подій на сході. А з вересня істерія пішла на спад. У березні програма «Вести» на телеканалі «Россия 1» Україні присвячувала 45 хвилин (10 сюжетів). Та сама програма  у грудні приділяє Україні лише 15 хвилин (3 сюжети). Це стосується й друкованих медіа. «Комсомольская правда», яка весь час була рупором російської пропаганди, на початку року майже щодня виносила на першу шпальту події в Україні з певним підтекстом. Нині такої масованої цікавості до нашої країни поменшало. Коли починалися воєнні дії на сході, російський терорист Гіркін постійно був на перших шпальтах газет, його коментарі  цитували центральні російські канали, але нині він майже зник з  ефіру і газетних шпальт. Гадаю, це пов’язано з тим, що російська влада  стала заручником  створеного власноруч неправдивого інформаційного простору. Тож вона намагається вийти з цієї історії так, щоб не втратити рейтингу, — вважає Діана Дуцик.

Та експерти наголошують, що українському суспільству  розслаблятися зарано, адже ніхто не знає, чи не буде нової хвилі інформаційної та військової агресії північного сусіда.

Якою повинна бути інформаційна політика

 Чого чекає населення від вітчизняних засобів масової інформації? За даними моніторингу, абсолютна більшість (82%) опитаних впевнена, що українські медіа мають об’єктивно висвітлювати ситуацію в країні, розповідати і про успіхи, і про помилки українських військових і влади.

—  Ми повинні говорити правду. Тільки в такий спосіб зможемо протистояти російській пропаганді. Ми повинні встановити контакт, який майже втратили, з людьми, що перебувають в Криму і на Донбасі. Нині багато говоримо про них, але не говоримо для них, не надаємо інформації, яка їм потрібна: чи буде забезпечення продуктами, електроенергією, які механізми для соціального захисту розробляють тощо. Якщо  створимо інформаційний продукт,  цікавий людям, вони самі шукатимуть його, — зауважив експерт з моніторингу російської пропаганди Роман Шутов.

— Що треба зробити, аби жителі Криму і Донбасу дивилися наші програми? Передовсім домогтися, щоб українське мовлення було доступне, використовуючи зокрема   Інтернет, супутниковий зв’язок. Що активніше залучатимемо до свого інформаційного простору жителів Криму і Донбасу, то швидше вони усвідомлять ту помилку, якої припустилися. Завдання держави — щоб якомога більше правдивої інформації про Україну потрапляло в усі куточки земної кулі.

— Зачатки іномовлення у нас є, але його треба зміцнювати і розвивати. Розпочався процес відходу українського медійного простору від тотальної залежності від російського продукту та російського порядку денного. Ідеї «руского міра», вочевидь, назавжди відторгне більшість українського суспільства та навіть  українських політиків, — наголосила  засновник і голова правління громадської організації «Телекритика» Наталія Лигачова.

Щоб виробити спільний підхід до протидії російській пропаганді на окупованих територіях і в тилу, «Телекритика» вже на початку 2015 року ініціює широкий діалог між владою, медіа-експертами, менеджерами та журналістами.

МОВОЮ ЦИФР

♦ Жителі України здебільшого впевнені, що російські телеканали поширюють неправдиву інформацію про ситуацію в Україні: у західних та центральних областях так вважають 86%, у південних — 63%, східних — 43%.

♦ Майже 40% жителів України дивляться російські серіали. Прихильники російських серіалів є в усіх регіонах і серед чоловіків, і серед жінок, серед людей різного віку та рівня освіти.

♦ 49% опитаних підтримують  створення в Україні якісного контрпропагандистського телевізійного каналу для мовлення за кордон; 41% підтримують припинення в Україні діяльності російських телеканалів, що мають в ефірі інформаційні програми; 37% підтримують створення в Україні міністерства, що  відповідатиме за контроль інформаційного простору, не підтримують — 22%, і ще 35% не мають визначеної позиції з цього питання.

♦ Жителі сходу та півдня здебільшого проти заборони трансляції російських телеканалів, але не проти ведення якісної контрпропаганди. 

Дослідження проводив Київський міжнародний інститут соціології на замовлення громадської організації «Телекритика» з 1 по 19 грудня 2014 року в 110 населених пунктах  у всіх областях України, окрім Автономної Республіки Крим. У Луганській області опитування проводили тільки на територіях, які контролює Україна, у  Донецькій — на територіях, підконтрольних і не підконтрольних Україні.