Весна вже наполегливо стукає в наші двері. Прогноз погоди тепер більше радує, ніж засмучує. Холод відступає, і дедалі частіше хочеться швиденько зібрати валізу і махнути куди-небудь на вихідні просто так, по нові враження. Якщо вас долають сумніви вибору або фантазія не суміщається з бюджетом — ласкаво просимо до сусідів-поляків у Підкарпатське воєводство.

Мистецтво епізоду

Є безліч прикладів, коли літературні герої стають туристською принадою. Але погодьтеся, що такі персонажі завжди мають безпосередній стосунок до історії своєї країни або національної літератури (найчастіше казок). А тут, у центрі Пшемишля, по-хазяйськи з кухлем пива в руці вже добрий десяток років сидить, правду скажемо, загадкова фігура для тутешніх місць — бравий чех Швейк. Чим же він прославився і чому став майже символом польського прикордонного містечка, до якого ви обов’язково потрапите самі або з допомогою гіда?

Поляки, зрозуміло, не ставляться до Швейка серйозно (він і сам навряд чи того хотів би). Бравий солдат герой роману Ярослава Гашека просто волею сюжету опинився в тутешній в’язниці під час Першої світової війни. Ось і всі його заслуги перед Пшемишлем. Тривалий час цього не враховувала місцева влада. Але коли вона замислилася, чи можна зробити регіон привабливим для туристів, швейкова історія виявилася дуже доречною. І як кажуть, пішло-поїхало! Організували товариство шанувальників Швейка, створили туристський маршрут «Слідами Швейка» (плюс велосипедний Словаччина — Польща). Так колоритний персонаж чеського письменника, який відзначився лише одним епізодом у польському містечку, став чи не головною фішкою для туристів. Будете біля пам’ятника цього сміхотливого вояки — обов’язково на щастя потріть його ніс. Перевірено: прикмета працює в найближчому ресторанчику із промовистою назвою «Дозвольте доповісти».

Тут вам запропонують страву «Щоденність солдата 91 полку», точніше, суп «грохувку» (гороховий), який подають у казанку. Або фірмову закуску Швейка — грудинку качки, приготовану на грилі, із соусом журавлини. Загалом пальчики оближеш.

Треба сказати, що ходити по чужих слідах не так уже й складно, якщо не ставитися до цього процесу серйозно і якщо час від часу заходити в тутешні кафе. Зате отримаєте задоволення, якщо насправді любите роман Гашека і його героя.

А любити його можна хоч би за цю характеристику Швейка: «Якщо він так легко (і з таким задоволенням!) пристосовується до панівного режиму, то не тому, що бачить у ньому якийсь сенс, а тому, що зовсім не бачить жодного сенсу... Завдяки своєму конформізму він перетворює світ на один великий жарт» (Мілан Кундера).

Крути педалі!

Правду кажучи, Йозеф Швейк із Праги був талановитим шахраєм. Згадайте, адже він торгував безпорідними краденими собаками з підробленими родоводами. Не можна не відзначити підприємливості літературного героя, але погодьтеся: в наші часи таке заняття ще більш сумнівне, ніж на початку минулого століття. Одна обставина виправдовувала Швейка: він не шукав важких шляхів.

Зате Януш Демкович з Угерців Мінеральних знає, як зробити невелике містечко (менш як півтори тисячі жителів) привабливим для туристів цілком законно. Це важко, але не менш захопливо, як у Гашека. І Януш не буде героєм роману, зате героєм принаймні цієї публікації він буде.

Підприємливості йому не позичати. Терпіння і наполегливості також. Учитель музики за фахом, він разом із дружиною й однодумцями запланував проект з умовною назвою «Як прославити Угерці». Почали, як буває в Польщі, із зеленого туризму, який віднедавна переживає тут бум (до речі, Україні слід повчитися у поляків розвивати саме цей напрям). Нині це садиба з кількох дерев’яних котеджів. Але потім виникла унікальна ідея, яка, я впевнений, багатьом здалася божевільною: запустити прогулянкові велодрезини на покинутій залізничній гілці.

Не знаю, скільки нервів коштувала ця затія Янушеві, але дозвільна документація обійшлася у 100 тисяч злотих. Плюс кілька років утрясали нюанси з Польською залізницею. Проте торік на тутешніх велодрезинах крутили педалі більш як 70 тисяч людей! І повірте: відчуття під час такої подорожі незвичайні. Автор цих рядків проїхав 12-кілометровий маршрут. До речі, завдяки велопроекту ожила і забута залізнична станція, де зробили ремонт.

Здавалося б, чим ще можна здивувати приїжджих у маленькому населеному пункті? Школою! Але не звичайною, а такою, де навчають забутих ремесел. Януш і друзі взяли кредит, викупили старий занедбаний будинок, привели його до ладу толокою, і тепер діти можуть учитися тут гончарної справи, каліграфії та кулінарії. Знаєте, по-доброму заздрю цим дітям: їхнє життя в маленькому селі ніколи не буде сірим.

Море серед гір

Є в Підкарпатському воєводстві ще один унікальний об’єкт, який може здивувати найвибагливішого туриста. Це Солінське озеро або, як його тут називають, Бещадське море. Унікальність його не тільки в тому, що це одна з найбільших і найкрасивіших водойм Польщі, а й у тому, що воно лежить у горах. Уявіть 2200 гектарів водної поверхні серед Бескидів у мальовничій гірській місцевості, де розташовано численні готелі, СПА-курорти, кемпінги, яхт-клуби. Але не треба думати, що Солінське озеро — місце виключно для елітного відпочинку. Ті, кому не по кишені житло на березі, ставлять наметові містечка на схилах гір.

Чим ще запам’ятовується Солінське озеро? Тут безліч мальовничих заток із пляжами, є три острови — Енергетика, Скелястий і Заячий (тут теж можна позасмагати в сезон). А ще державна туристична служба свого часу створила флот із кількох прогулянкових суден, на яких нині із задоволенням катаються туристи.

Можна сміливо стверджувати, що Бещадське море — центр екотуризму. Але його використовують у ще одній важливій галузі. Озеро живить Солінську ГЕС, яка забезпечує електрикою більшу частину Польщі (її об’єм — 472 мільйони кубометрів води, довжина греблі — 664 метри, висота — 82 метри). До речі, ця електростанція найбільша в країні й одна з найбільших у Європі. Ще один рекорд!

Про надзвичайну популярність цієї місцевості серед туристів свідчить те, що на Солінське озеро щорічно приїжджають сотні тисяч гостей. Когось із них ваблять пляжі й чиста, майже прозора вода, а когось можливість займатися вітрильним спортом, польською столицею якого небезпідставно вважають це озеро.

Польський Пирогів

Коли повертатиметеся із Солінського озера у Пшемишль, обов’язково заїдьте в місто Санок. Тут розташовано фантастичний музей народної архітектури, своєрідний польський Пирогів. Його вважають одним з найбільших етнографічних парків Європи. Музей займає площу 38 гектарів, на яких розташовано понад 100 об’єктів народної архітектури: будинки, церкви, господарські будівлі, ремісничі майстерні, школи, млин і навіть готель. Унікальність музею в тому, що він відтворює культуру польсько-українського пограниччя XVII—XX століть.

Сам парк поділено на кілька зон, присвячених етнографічним групам, що населяли Бещади в різний час: лемки, бойки, волиняни та інші. Усі споруди перевезено в Санок з довколишніх сіл і містечок. Музей почав працювати ще в 1966 році, а в 1994-му сталася трагедія — пожежа, яка знищила 13 будинків з 1500 експонатами. Керівництво музею в якнайкоротші терміни відновило згорілі будинки і розширило експозицію. До речі, більшість будинків етнопарку доступні для туристів, які можуть повчитися тут гончарної справи і побачити, як працювали у старі часи годинникарі. Саме тому він так популярний серед поляків.

Є ще одна причина, з якої варто побувати тут. У музеї зібрано сотні унікальних ікон XV—XIX сторіч. Їх можна побачити на виставці «Карпатська ікона», і автор упевнений, що ці твори мистецтва справлять на вас незабутнє враження.

Автор дякує Закордонному осередку Польської туристичної організації в Києві, східному велосипедному маршруту Green Velo та маршалковому уряду Підкарпатського воєводства Польщі за організацію поїздки.