Заслужений тренер України 
Максим ІВАНЬКОВ

На чемпіонаті України з пауерліфтингу перше місце в командному заліку посіли спортсменки Полтавської області. Один з лідерів переможців - Тамара Стенкова - підтвердила звання майстра спорту міжнародного класу у ваговій категорії до 47 кг. Про розвиток цього виду спорту в нашій країні розповів наставник чемпіонки Максим Іваньков.

- Максиме Миколайовичу, як так сталося, що майстер спорту "зрадив" важку атлетику і захопився пауерліфтингом? 

- Важкою атлетикою я почав займатися в 14 років. До цього захоплювався багатьма видами спорту, але тягнуло до штанги. Багато в чому визначив мою долю цікавий випадок. Якось тренер відрахував мене із секції як неперспективного. Це зачепило моє юнацьке самолюбство. Мама, Олена Якимівна, умовила тренера, щоб я продовжував тренування.

Згодом став майстром спорту у важкій ваговій категорії. Неодноразово був призером республіканських змагань, чемпіоном Красноярського краю. У рідному Норильську почав і тренерську діяльність. Працював із важкоатлетами, культуристами, ги?рьовиками і пауерліфтерами. Мої підопічні - майстри спорту міжнародного класу Володимир Куранов і Олег Ахмедов ставали чемпіонами і призерами чемпіонатів СРСР, а згодом Росії.

Після переїзду до Полтави все довелося починати з нуля. Спочатку тренував культуристів, а потім, побачивши перспективних дівчат, взявся розвивати пауерліфтинг. У 1995 році в Черкасах проходив чемпіонат Європи з цього виду спорту серед юніорів. Моя вихованка Анжела Торська у суперважкій ваговій категорії завоювала золоту медаль. До речі, зараз вона працює в охороні мера Нью-Йорка. З цього все по-справжньому і почалося.

- Ким ви мріяли стати в дитинстві?

- Зізнаюся чесно: вже в п'ятнадцятирічному віці прагнув стати тренером. Тому і вступив до інституту фізкультури. Моя нинішня робота подобається тим, що можна продовжувати себе у вихованцях.

- У Полтаві ви надзвичайно швидко досягли успіхів. Анжела Торська і Лариса Віцієвська за якийсь рік-два пройшли шлях від спортсменок-початківців до золотої і бронзової медалей чемпіонатів Європи і світу. Згодом Лариса переїхала жити до Києва, а Анжела раптом захопилася боксом.

- На щастя, мені швидко вдалося знайти інших талановитих дівчат. Я навіть жартував: пішла Анжела Торська, прийшла Ірина Яворська. Вона тільки вступила на факультет фізичного виховання Полтавського педагогічного університету і почала освоювати ази пауерліфтингу. Вже наступного року виконала норматив майстра спорту міжнародного класу. Потім Ірина двічі виборола бронзові медалі на чемпіонатах світу. Ще за рік Яворська привезла зі США срібну медаль, а 2004-го у Франції стала чемпіонкою світу і заслуженим майстром спорту.

Швидко прогресувала і студентка ІІ курсу факультету фізвиховання Катерина Клименко. Вона - срібний призер чемпіонату Європи серед юніорок.

- Ми звикли до того, що піднімати штангу - справа чоловіча. Чи не шкодять заняття пауерліфтингом жіночому організму?

- Відомий спортивний лікар Олександр Штепа, під наглядом якого тренуються наші дівчата, вважає, що цей вид спорту зміцнює здоров'я. Щодо травм, то вони трапляються в будь-якому виді спорту.

Піднімати штангу - не привілей чоловіків. Жінки також люблять підкорювати вагу. Така вже, мабуть, особливість людського організму: дати йому навантаження і отримати від цього задоволення. До мене в спортзал ходять жінки, яких непокоїв біль у попереку. Через два-три місяці тренувань вони забували про свої болячки. Оздоровче значення таких занять вже зрозуміли за кордоном. Через це там так багато людей захопилися бодібілдингом.

- Із жінками важче працювати, ніж із чоловіками?

- Значно важче. Тому що дівчата сприймають тренера ще і як чоловіка. Повинен бути делікатний підхід, а також чітка межа, яку не варто переходити. Моїм вихованкам притаманні цілеспрямованість, працелюбство, вони добре виховані. Звичайно, у них відмінні фізичні дані. Тренер - не просто наставник у спортзалі, це людина, на яку учень може покластися в усьому. Тоді і виникає міцна зв'язка: тренер - спортсмен.

- Вам доводиться шукати спонсорів для проведення змагань і поїздок на престижні турніри. Не вважаєте це принизливим для себе?

- А куди подінешся? Якби не спонсори, ми б не мали 30-ти медалей європейських і світових чемпіонатів. Я вдячний голові Диканської райдержадміністрації Юрію Оніщенку, який призначив іменну стипендію моїй вихованці Тамарі Стенковій. Розраховуємо на його підтримку і нині, коли дівчина готується до поїздки на світову першість серед юніорів, що відбудеться в Канаді.

- Важкоатлети зазвичай не скаржаться на апетит. Яка ваша улюблена страва?

-Смачно попоїсти люблю, віддаю перевагу пельменям. Завжди дотримуюся правила: війна війною, а обід - за розкладом.

- Ви людина заможна?

- На мою думку, щаслива людина не та, яка багато заробляє, а та, якій достатньо того, що в неї є. І сильна людина не та, яка може собі багато дозволити, а та, яка може багато від чого відмовитися.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ
 

ДОСЬЄ "УК" 

Максим ІВАНЬКОВ. Народився 2 жовтня 1960 р. у м. Норильськ Красноярського краю.

Заслужений тренер України, суддя міжнародної категорії, майстер спорту з важкої атлетики. Закінчив Омський інститут фізкультури. З 1990 р. працює тренером ДЮСШ "Юність-1". За роки роботи підготував заслуженого майстра спорту України, 10 майстрів спорту міжнародного класу і 13 майстрів спорту.