СПАДЩИНА

Наслідком стали унікальні роботи, аналогів яким не має  жодний музей країни

До селища Щебетовка, що поблизу Феодосії, привела мене розповідь знайомого про цікаву людину, художника-самоука, який більшу частину свого життя не випускає з рук пензля, олівця, крейди, — тобто всього, чим можна малювати.

Статний 89-річний Пилип Шпильовий, зустрівши мене на порозі невеличкої квартири, відразу запросив до «суверенної України». Саме так він називає свою кімнату, що слугує йому за робочий кабінет. Тут на поличках розвішані вишиті серветки, рушнички, а також написані власноруч пейзажі, де зображено мальовничу природу рідного краю. Все навколишнє на якусь мить перенесло мене разом з господарем у його далеке дитинство, до села Свинарки, що на Черкащині. Саме тут у родині сільського бідняка народився і зростав непосидющий хлопчина, що змалечку мав хист до малювання. Перші цеглинки до його таланту закладалися батьками, зокрема мамою, яка вміла дуже гарно розмальовувати хату, супроводжуючи цю роботу українськими піснями.

Графічна замальовка до альбому «Шляхами Тараса». Фото надані автором

Зручно влаштувавшись на стільці, беру до рук об’ємну папку, на якій написано «Шляхами Тараса». Я гортаю сторінку за сторінкою і переді мною, як з небуття, постають образи кобзарів, українське село, церкви, безкінечні шляхи — все, що колись бачив та описував у своїх творах Тарас Шевченко. З однією лише різницею — це погляд людини XX сторіччя. «У цій праці зібрано 60 років мого творчого шляху. Роботи закарбували те, що відчували в той час моя душа і серце. Я сходив Тарасові шляхи своїми ногами, побачив усе своїми очима, але мої роботи — це не ілюстрації до творів Кобзаря, це його шляхи, якими пройшов він, а я лише намагався до них наблизитися. Мені хотілося зрозуміти, що він відчував, удивляючись у  безмежні казахські степи, а вдома — в рідні хати, милуючись вербами, що занурили свої довгі коси у води річок та озер», — розповідає Пилип Васильович, пригадуючи свої багатоденні подорожі.

Хоч як дивно звучить, та художник-аматор і досі не може знайти відповіді на запитання: «Чому життя Шевченка так його зацікавило і стало основною темою його творчого доробку?» Можливо, свого часу Кобзар давав йому змогу хоча б подумки повертатися до рідної Черкащини і не забувати, звідки він та якого роду-племені. Адже 30 років свого життя Шпильовий віддав армії, прослуживши військовим інженером. Робота була напружена, пов’язана з безкінечними переїздами, — Далекий Схід, Камчатка, Сибір, Середня Азія, Росія, Прибалтика, а от до рідної України повернувся вже після виходу на пенсію. За шаленим ритмом життя замислюватися над якимись творчими перспективами не було часу, просто при нагоді, опиняючись у місцях, де міг бути свого часу Шевченко, художник-аматор брав до рук пензля і малював.

Такими були береги Дніпра ще півстоліття тому

«Я просто працював і працював, от і все», — так Пилип Васильович сказав про свої роботи. Він навіть не міг собі уявити, що вони можуть мати художню та історичну цінність. Вони не один десяток років пролежали вдома і, як кажуть, їсти не просили. І може, ми б ніколи про них не дізнались, якби роботи не потрапили на очі фахівців. Відгуки мистецтвознавців, відомих українських художників, академіків були однозначні: це унікальні роботи, аналогів яким немає в жодному музейному сховищі України. «Збірка неповторна та цікава, з огляду на те, що автор зобразив специфічні об’єкти, людей, довкілля, все, що надихало на творчість і самого Тараса, — пише у відгуку кандидат історичних наук В. Піскун, викладач Київського університету ім. Тараса Шевченка. — Але передовсім вона має цінність як цілісний феномен, що засвідчує значимість постаті Кобзаря для кожного громадянина, навіть не художника за професією».

Поки я переглядала інші схвальні відгуки, Пилип Васильович зауважив: «Я тепер знаю, що життя прожив недаремно, лише шкода, що дізнався про це запізно. Адже роки спливають і у мене вже не вистачає ані сили, ані статків зробити так, щоб ці роботи стали логічним продовженням альбомів «Мальовнича Україна» Тараса Шевченка та «Старина українська» Опанаса Сластіона».

Ось я і перегорнула останню сторінку «Шляхів Тараса». Та, як з’ясувалось, майже віковий життєвий шлях мого співрозмовника вилився ще в 11 «Шляхів» — 2,5 тисячі робіт змальованого життя-буття. В акварелях та графіці знайшли своє відлуння громадянська війна, голодомор, Велика Вітчизняна і мирний час. Адже всі ці події тісно пов’язані з його дитинством, юністю та дорослим життям.

Зображаючи на аркушах-сторінах свій життєвий шлях, колишній військовий дивним чином поєднав свою долю з долями як видатних, так і звичайних людей, з минулим та теперішнім України. Фахівці вважають, що його роботи можуть стати прекрасним ілюстративним матеріалом з вивчення історії, а особливо українознавства.

Нині багато робіт Пилипа Васильовича зберігається у музеях, приватних колекціях, закладах освіти. Але його «Шляхи» так і лежать на полицях власної квартири. Саме це і не дає душевного спокою авторові робіт. «Мої шляхи» — мій борг та обов’язок. Вони народжувалися підсвідомо, в різних життєвих обставинах, але стрижнем їх завжди і всюди була моя ненька  Україна, — сказав наприкінці нашої розмови Пилип Шпильовий. — Я маю надію, що колись мої праці стануть однією з цеглин у вихованні громадянина своєї землі і своєї держави».

ДОСЬЄ «УК»

Пилип ШПИЛЬОВИЙ. Народився 1923 року у селі Свинарка Уманського району Черкаської області. У Харкові закінчив семирічну школу і вступив до Харківського архітектурно-будівельного технікуму. Під час війни працював токарем на заводах Сталінграда та Уралу. Після війни закінчив архітектурний факультет Харківського будівельного інституту. 30 років прослужив в армії військовим інженером. Після демобілізації за станом здоров’я оселився в Криму.