Наскільки відома українська література у світі? Чи має змогу сучасний український читач знайомитися з творами закордонних авторів рідною мовою? Хто з нинішніх перекладачів найкваліфікованіший? На ці та інші запитання «Урядовому кур'єру» відповідає поет, прозаїк, перекладач, критик, краєзнавець Олександр ГОРДОН.

— Пане Олександре, українська література відома талановитими перекладачами, серед яких Микола Лукаш, Максим Рильський, Григорій Кочур, Василь Мисик, Анатоль Перепадя та чимало інших. Наскільки потужне перекладацьке крило нині?

Письменник Олександр ГОРДОН

— Наші класики перекладу працювали в інший час та за зовсім інших обставин: політичних, ідеологічних, художньо-естетичних і суто економічних. Нині кожний літератор (і перекладач зокрема) зосереджений передовсім на пошуках спонсорів для видання книжки. А літературна праця загалом і робота над упорядкуванням письменником завершених творів фактично майже не оплачується. Тобто письменник і заробляти на життя, і на видання творів повинен деінде іншою професією. Це знижує загальний рівень професійності українських письменників, і найбільше — саме молодих авторів, які не встигають сформуватися і дозріти в умовах боротьби навіть за суто фізичне існування. Тому бачимо суцільний юначий авангард, у якому молодь намагається не стільки створити щось художньо-естетично-вартісне, скільки голосно заявити про себе і прорватися не так до художнього простору країни, як до спрощеного (в сенсі художності) масового інформаційного. Так починає вся молодь. Не виняток і Сергій Жадан, який колись починав саме так, а нині перетворився на цікавого поета, прозаїка і перекладача. Але масовість дуже часто зводить його до виступів у ролі фронтмена своєї групи, що відриває його від письменницької праці.

Щоб вирости в якісного перекладача, потрібно щодня інтенсивно працювати в художньо-естетичному європейському просторі. Молодь нині знає мови, частенько їздить за кордон, але щоб виробити на практиці власні критерії якісного перекладу, треба володіти бездоганним художнім смаком і високим особистісним рівнем естетики, яких в умовах маскультури дуже важко досягти.

Тож маємо величезну кількість перекладачів, але не існує конкретної школи перекладу. А колись говорили про школи Зерова, Кочура чи Лукаша. Зі старшого покоління відзначив би передовсім перекладачів з французької братів Всеволода та Сергія Ткаченків, іспанської Сергія Борщевського. Дуже фахово перекладають Володимир Базилевський і Наталія Горішна, брати Тарас і Юрій Прохаськи. Уже можна говорити про львівську школу перекладачів, зокрема Андрія Содомору і, на жаль, уже покійного Романа Гамаду. З молодших побратимів активно й успішно працюють Дмитро Дроздовський, Дмитро Чистяк, Маріанна Кіяновська, Анна Багряна та багато інших.

— З якими мовами нині найтісніші контакти? Тобто де нас читають найактивніше і кого може читати український шанувальник світової літератури?

— Найчастіше європейськими, зокрема польською й німецькою. Український читач має змогу ознайомитися з творами письменників, перекладених з польської, німецької, французької й англійської мов. Але є нагальна потреба в перекладах українською мовою світової класики (від античності до кінця ХХ сторіччя), до того ж принаймні у 5—7 версіях кожного з видатних творів. Що більше матимемо перекладів наприклад «Енеїди», «Божественної комедії» чи «Улісса», то краще для читача й української культури загалом. А класична література має бути доступною щонайменше у десятках варіантів перекладів.

— Ви відомий як перекладач із польської мови. Розкажіть про співпрацю українських і польських письменників.

— Я переклав з англійської поезію Едгара По, французької — Гійома Аполлінера й Артюра Рембо, німецької — Райнера Рільке, чеської — Віри Копецької, але найбільше з польської — понад тисячу віршів Леопольда Стаффа, Віслави Шимборської, Чеслава Мілоша, Збігнєва Герберта, Адама Загаєвського та ще шести десятків поетів. Нещодавно з Теодозією Зарівною брали участь у 40-му Поетичному листопаді та Міжнародному фестивалі афоризмів у Познані. Там два роки тому видано двомовну поетичну антологію «Як рукостискання», за переклади до якої я отримав статуетку Гермеса. А днями з Міжнародного фестивалю «Поети без кордонів» повернулася делегація НСПУ, у складі якої, крім мене, перебували голова Івано-Франківської організації Євген Баран та перекладач і поетеса Світлана Бреславська. Там ми обговорювали підготовку в Києві презентації двомовної книжки Дмитра Павличка з перекладами віршів класика польської літератури Ярослава Івашкевича, який народився в Україні.

— Що для вас найближче: поезія, проза, переклад чи літературна критика?

— Поезія для мене найрідніший і найбільш плідний жанр. Потім — переклад. Зазвичай віршів з польської, чеської, англійської, французької, німецької мов. Затим — літературна критика, аналіз усього літературного процесу. І нарешті проза. Хоч із плином літ вона починає поступово випереджати літературну критику й переклад.

— Які труднощі у налагодженні міжнародних контактів?

— Передовсім фінансові. Адже для організації потужних міжнародних фестивалів і видання передфестивальних антологій потрібні значні кошти. Істотна деталь. Починаючи з проголошення незалежності України, фактично не відбувалось жодних заходів з міжнародної співпраці українських письменників. І тільки за останні три роки завдяки НСПУ видано дві україно-болгарських і стільки само україно-польських двомовних поетичних антологій та підготовлені україно-чеські, україно-німецькі та інші. Готують літературознавчі двомовні антології.

Делегації від НСПУ постійно беруть участь у кількох міжнародних фестивалях у Польщі й Чехії, а делегації польських письменників — в українських фестивалях у Львові, Івано-Франківську, Луцьку, Тернополі, Києві, Борисполі й Харкові.

Одне з вузьких місць — видання двомовних антологій, оскільки важко знайти перекладачів з української мови різними європейськими та гідно оплатити їхню працю. Тому щиро вдячні перекладачці болгарською Вані Ангеловій, завдяки якій побачила світ двомовна україно-болгарська Антологія європейського верлібру, а незабаром вийде двомовна Антологія українського ронделя.

Вірші українських поетів активно перекладають польською мовою Надія Стрем, Олена Криштальська та Казімєж Бурнат. Сподіваємося, що міністерство культури і новостворений інститут книги сприятимуть перекладу творів українських письменників і виданню двомовних перекладних антологій.

Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр» 

ДОСЬЄ «УК»

Олександр ГОРДОН. Народився 1961 року у Львові. Закінчив Львівський університет та аспірантуру Львівської політехніки. Автор 30 збірок поезій. Автор-упорядник та перекладач багатьох поетичних антологій. Лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф», премій ім. М. Шашкевича, ім. Я. Дорошенка, ім. В. Мисика, ім. Л. Череватенка. Його вірші перекладено англійською, болгарською, вірменською, грецькою, італійською, німецькою, польською, російською, угорською, французькою, чеською, шведською мовами та есперанто.

Заступник голови Національної спілки письменників України.