У будинку в київському Голосієві Максим Рильський мешкав останні 14 років свого життя — із 1951-го по 1964 роки. Відомо, що ідея заснувати тут музей належить відомому мистецтвознавцю і близькому другу класика Олександрові Дейчу. Її підтримала очолювана Олесем Гончарем Спілка письменників України, а сини поета Богдан і Георгій передали державі в дар садибу батька.
Однак партійна влада республіки всіляко зволікала з ухваленням відповідної постанови. Тож Олександр Дейч організував розголос цієї ініціативи, заручившись підтримкою московських діячів культури — відомих поетів М. Ісаковського, О. Твардовського, М. Тихонова, оперного співака І. Козловського. І лише після цього крига скресла: дозвільний документ побачив світ 1966 року, а перших відвідувачів Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського прийняв 1968-го. Відтоді гостями затишної оселі в мальовничому куточку столиці стали тисячі шанувальників поета з багатьох країн світу.
Як і за часів господаря, тут панує атмосфера шляхетності, гостинності, високої культури спілкування, яку так любили Остап Вишня і Володимир Сосюра, Андрій Малишко і Юрій Смолич, Михайло Стельмах і Платон Воронько, Левко Ревуцький і брати Майбороди. Не менш бажаними гостями в голосіївському домі були молоді Іван Драч, Дмитро Павличко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Наталя Кащук, які ввійшли в історію української літератури як поети-шістдесятники. А студенти театрального інституту, як згадував режисер і громадський діяч Лесь Танюк, любили приходити сюди колядувати.
Кажуть, поет живий, допоки люди пам’ятають та читають його вірші. Близько 900 листів та кілька десятків тисяч віршів надійшли на адресу музею з усієї країни під час проведення трьох Всеукраїнських поетичних вернісажів «Троянди й виноград». Цей найбільший конкурс поетів-аматорів, як назвав його Борис Олійник, колектив музею проводить разом із родинним фондом Максима Рильського. Майже 40 дописувачів від 12 до 90 років стали лауреатами й дипломантами конкурсу, отримали почесну відзнаку — кришталеву троянду.
Щороку у вересні тут відбуваються літературні читання «Голосіївська осінь», а музейна вітальня часто збирає літературно-музичні вечори. Особливо знані ці заходи серед письменників, митців і студентів. Звучить знаменитий шредерівський рояль. Максим Тадейович, що мав і музичний хист, часто імпровізував на теми творів своїх улюблених композиторів-романтиків, акомпанував славетному Іванові Козловському, з яким його пов’язували роки особистої та творчої дружби.
У 2010 році за сприяння Фонду Леоніда Кучми рояль відреставрували. Цей фонд допоміг повернути до життя і 10 раритетів XVI—XIX століть із бібліотеки поета, рідкісні видання Михайла Грушевського, Тараса Шевченка, Юліуша Словацького. Загалом у книгозбірні Максима Тадейовича, яку він почав збирати ще у 1920-ті, — майже вісім тисяч книжок.
Яблуні та груші, які посадив ще Максим Рильський і дбайливо доглядає колектив музею, вітають відвідувачів зеленими кронами та щедрими плодами. Поряд розбито сад ХХІ століття: молоді фруктові деревця, що посадили гості та родина, нагадують про спадковість традицій і безперервність життя.
Та й безпосередньо музей, що приваблює неповторністю, намагається бути сучасним і цікавим. Маленьким школярам припадають до душі розроблені науковцями закладу інтерактиви «Таїна Голосіївського лісу» та «Знахідки на горищі», натомість дорослим — «Розповіді про неспокій», які дають змогу подивитися на біографії знаних письменників і митців з погляду сучасності, та «Родинний альбом української історії», коли розповіді відомих киян сприяють усвідомленню, що кожна людина — це частинка великого життя країни.
Сергій ДМИТРУК
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+