«Як я буду почувати себе в 64? Чи мене так само будуть ненавидіти всі ці діти вулиць і супермаркетів, як сьогодні я ненавиджу всіх, кому за 40 і хто вже встиг окопатись на зелених пагорбах цього життя, якраз із сонячного його боку?» — розмірковував юний герой роману Сергія Жадана «Депеш мод». Людина, яка виходила у відкрите море самостійного життя, вже зневірена, бачила перед собою зачинені двері, не знала, що їй робити і чим вона хоче займатися. Покоління, втрачене через байдужість, пасивність, песимізм.

Жадан написав про молодь першої половини 1990-х, людей без духовних орієнтирів, переважно студентів, які начебто вже мали б визначитися з майбутнім. Можна, звичайно, насміхатися з інфантилізму цих інертних хлопців, однак хто був юним у ті непевні після розвалу СРСР роки, той принаймні їх зрозуміє.

У той час уже не мріяли про космос, тайгу і далекі плавання. Було соромно зізнатися навіть однокурсникам, що ти працюватимеш учителем, хоч ви разом гризли філологію, історію чи математику. Ні, гризли не всі — чимало не бачили в тому сенсу, бо «бабок» тим не заробиш. А телевізійна реклама промивала ще не підготовлені до її критичного сприйняття мізки, нав’язувала споживацький спосіб життя. І на все потрібні були гроші. Багато грошей. А де ж їх узяти?

Ще не були такими престижними економіка і право, хоч студенти-юристи почувалися найбільш упевнено. Вони були переконані, що зі своїми дипломами не пропадуть. Тоді ще не чули про IT та нанотехнології, маркетологію й логістику. А саме представники цих галузей, переконують експерти, а також інженери, працівники сфери обслуговування, фахівці з екології, хімії та окремих напрямів медицини будуть затребувані на вітчизняному ринку праці найближчими роками.

Студенти у дев’яності схилялися до примітивної комерції: купив непотріб в одному місці — перепродав дорожче в іншому. Бізнес видавався рятівною соломинкою, та з ним пощастило небагатьом. Хтось підробляв і в школі, втім, це були винятки, і справа ця вважалася безнадійною і безперспективною.

Але була професія, яка видавалася панацеєю для хлопців незалежно від обраної спеціальності. Неодноразово чув: «Получу диплом — піду в «ментовку». Чимало юнаків, серед них і мої знайомі, так і зробили. Щоправда, не всім вдалося там утриматися: хтось не підійшов, хтось сам передумав. Фраза «Піду в «ментовку» — це відчай і надія на забезпечене майбутнє водночас.

У міліції зарплати не захмарні. Але ні вони, ні боротьба зі злочинністю не надто цікавили тих, хто планував поповнити лави правоохоронців із дипломом географа чи біолога. Вони розраховували домовлятися з рекетирами та кидайлами, брати хабарі з торговців і «виставляти на бабки лохів». Який там романтизм? Усілякі катані та жиглови — пережитки минулого, навіяні кіно. Романтизм хіба в тому, що тобі видадуть зброю і чарівну «корочку», перед якими прочинятимуться всі двері.

Мене теж підбивали на «ментовку», але не уявляв, як проганятиму з тротуарів бабусь, що торгують петрушкою, чи домовлятимусь із баригами ділитися краденим. Вважав, що неправильно займатися тим, до чого не лежить душа, а відчай, що, крім «мусоровки», нам ніде нічого не світить, вважав передчасним і невиправданим.

Стикалися ми і з тими, хто з професією міліціонера визначився одразу. Зокрема курсантами училища міліції, які в мишачого кольору формі приходили до дівчат у гуртожитки. Якось їхав з одним у тролейбусі, і його просто розпирало від втіхи, як у нього шикарно складеться життя. Розказував, що планує працювати в ДАІ, мовляв, знаєш, скільки можна «бабла» скачати з водіїв. Говорив про знайомих даішників, зокрема батька, а на підтвердження заможності похвалився, що вони вдома (в райцентрі на Одещині) зібрали солідну колекцію спиртного: «У нас шикарний барчик: лікери, шампанське, горілка. Батько часто туди щось докладає, недавно пляшку амарето приніс. І я поповнюватиму, як на роботу піду».

Обличчя хлопчини у міліцейській формі випромінювало задоволення, наче він щойно посвятив паску. Його уявлення про щастя виливалося в десяток-другий пляшок «палених» лікерів і коньяків за склом у серванті, який він називав «барчиком». Не знаю, як зріс їхній достаток упродовж 20 років, але ДАІ нині вже немає. З реформуванням правоохоронних органів з’явилася поліція. І хочеться сподіватися, що у її лави не потраплятимуть випадкові персонажі, а ті, хто працює там за покликом серця, думатимуть не лише про чергову пляшечку амарето.

Уже перерахував найбільш затребувані професії. На переконання фахівців, активно розвивається й органічне та фермерське землеробство. Це теж потребуватиме залучення великої кількості спеціалістів, що вміють працювати на землі.

Щодо світових тенденцій, то, за дослідженням журналу «Форбс», ще кілька років затребуваними залишатимуться професії GR-менеджера (спеціаліста із взаємодії з державною системою управління), геронтолога та доглядальниці, фахівця з альтернативних джерел енергії, експерта з видобутку нафти у важкодоступних родовищах, консультанта з ведення бізнесу в Африці, журналіста-блогера, генетика-селекціонера, експерта з розвитку територій та спеціаліста з абсорбції (збереження здорового клімату в соціумі передусім через адаптацію мігрантів). 

Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ
 для «Урядового кур’єра»