Кілька днів тому зустрів знайомого, якого ледь упізнав. Завжди бадьорий і свіжий, він аж осунувся від блідості. Без зайвих розпитувань  пояснив,  що ледь не оддав Богу душу, бо отруївся …  грибами. Добре, що тільки дегустував. А якби з’їв більше, то кінець міг би бути й летальним. Тепер, сказав, на все життя зрікається такого делікатесу.

Історія  банальна з побутової точки зору. На вихідних приятель з дружиною і донькою поїхали в гості до знайомих на Полтавщину. Повертаючись, проїздили через Лебединський район, який традиційно вважається грибним. Траса проходила повз сосняк, тож вирішили зробити зупинку — перепочити, подихати свіжим повітрям. Заглибилися в ліс на якусь сотню метрів. А там, на одній з галявин, — зграйка начебто моховиків.

Щоправда, дружина одразу засумнівалася, бо на грибах трохи знається. Але чоловікові здалося, що моховики стовідсоткові. Акуратно зрізав — і до торбинки. А вже вдома власноруч узявся готувати, хоча дружина і донька відмовляли.

Далі сталося те, що сталося. Симптоми гострого отруєння не забарилися. На щастя, доза виявилася поміркованою, тож знайомий відбувся переляком і кількаденним дискомфортом. Навіть лікарняний не довелося брати, бо якраз перебував у відпустці. Але стрес пережили не тільки рідні, а й родичі та близькі друзі.

…Зачувши цю історію, згадав свою бабусю (світлої пам’яті!), яка найчастіше повторювала приказку про те, що риба і зайці заведуть у старці. Однак при цьому на перше місце неодмінно ставила ще й гриби. Вважала, що захоплення дармовими дарами природи до гарного не приводить — щось віддавши, вона компенсує це якимись неприємностями.

Звісно, кожен з нас має право на власні помилки у смаках і судженнях, однак легковажне «тихе» полювання, як свідчить практика,  часто закінчується гучно, прикро, а інколи й трагічно. Протягом останніх років на Сумщині традиційно фіксуються випадки грибних отруєнь, інколи з трагічними наслідками.

Сказати, що газети, радіо і телебачення мовчать про цю загрозу, означає викривити картину. Ледь розпочинається грибний сезон, як активізуються насамперед працівники санітарно-епідеміологічної служби. Застерігають, роз’яснюють, рекомендують, закликають… Але на ті заклики реакція здебільшого однакова — мовляв, хіба не знаю, де мухомор з поганкою, а де білий гриб чи печериця?

Але в тім і річ, що навіть на досвідченого «мисливця» часто чатують гриби-«обманки». Тієї ж печериці є кілька видів, але лише один з них — їстівний. Так само  у дощовиків, опеньків, сморчків… Непомітні природні мутації несуть загрозу навіть тоді, коли здається, що все в порядку на 100 відсотків.

То що — сахатися не тільки грибів, а й прогулянок лісом, аби не піддаватися делікатесній спокусі? Рішення приймає кожен з нас самостійно, залежно від низки чинників. Не  впадаючи в крайнощі кулінарного схимника, так само не варто кидатися на перший-ліпший гриб. Але перед тим, як покласти плід «тихого» полювання на сковорідку чи до каструлі, впевніться не на 100, а на 101 відсоток,  що то таки їстівний і безпечний продукт.