Понад десятиліття тривало «прокладання» газогону «Північний потік» (початок будівництва — 9 грудня 2005 року), який планували завершити «пуском в експлуатацію альтернативи українській ГТС». Фактично це було щедро проплачене «Газпромом» телешоу. 

Під шум барабанів-тулумбасів

Моральних якостей організаторів-учасників шоу не торкатимемося. Як вчить (чи не вчить?) історія: пекельна сув’язь грубі гроші, велика політика часто перетворюється на грубі помилки, великі біди для людства, насамперед для європейців, заради яких начебто й городи городять. Однак хто те може передбачити, коли шепіт сумління заглушує бухкання барабанів-тулумбасів?

З іронічного тону попередніх абзаців читач має зрозуміти: автор сумнівається в  ефективній дієвості «Північного потоку». Саме так, сумніваюсь як особа, трохи обізнана із проблемою. Адже брав участь у спорудженні сибірських газопроводів. Щоправда, не на морських глибинах. Але принципи спорудження-експлуатації газогонів на суходолі й у водоймах не вельми відрізняються. Хіба що в річках, озерах, морях будувати й експлуатувати газопроводи набагато складніше (трудо-, матеріало-, техновитратніше).

Магістральний газогін — це не лише ретельно захищені від корозії, блукаючих струмів (в ідеалі, звісно) одна або кілька великодіаметрових закопаних у грунт чи занурених на дно водойми сталевих труб, а й цілий каскад компресорних станцій, без яких помпувати газ на значні відстані неможливо. Кожна ж станція за площею, насиченням обладнання — щось на кшталт середньої потуги промислового підприємства. Як їх споруджувати, експлуатувати на відносно мілководній Балтиці?

Моря різні 

Як те робити у глибшому (до 2,2 км) Чорному морі? Нині екологічно надійними технологіями експлуатації не володіють навіть загальновизнані лідери світового технічного прогресу (США, Великобританія, Німеччина, Японія, Канада, Франція, Італія). Що вже казати про «Верхню Вольту з ракетами», чий «Газпром» понад два десятиліття нахваляється прокласти «потік Південний»? А це в теорії не якась там одна гілочка. Для забезпечення транспортування проанонсованих «проектом» 63 мільярдів кубометрів газу на рік мусить бути принаймні кілька газогонів, що мають властивість час від часу вибухати (проект передбачає, що газопровід «Південний потік» складатиметься з чотирьох ниток по 15,57 мільярда кубометрів кожна. Вартість будівництва морської ділянки газопроводу орієнтовно становить майже 15,5 мільярда євро).

На власні очі бачив результати газогонових вибухів на Тюменщині. Тільки в кошмарних фантазіях можна уявити наслідки вибуху бодай однієї труби у переповнених вибухонебезпечним сірководнем чорноморських глибинах. Такий вибух може спричинити катастрофу не лише для країн Чорномор’я, колиски білої раси, а й для всієї Європи, планети.

Як же тоді «проект» пройшов технічні та екологічні експертизи? Та, схоже, ніяк не проходив. Підозрюю, весь «проект» — це лінія на мапі від російської Анапи до болгарської Варни, накреслена котримсь кремлівсько-газпромівським хитрованцем задля шантажу, задурювання євроспільноти.

Тож міністрам, політологам, які мають звички, надуваючи щоки, всерйоз розбалакувати про «перспективи» будівництва чорноморського потоку, слід спочатку проконсультуватися з незаангажованими фахівцями. У нас такі є в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, в профільних закладах академії наук.

Постмайданівській владі, що погрожує «викоріненням корупції», в енергетичній сфері процес варто розпочати з облаштування газомагістральних лічильників на російсько-українському кордоні. Проте це вже заспів до іншої пісні. 

Сергій КОВАЛЬ
для «Урядового кур’єра»