Уже кілька місяців, як новий Посол України в Латвії Олександр Міщенко приступив до виконання своїх обов’язків. За цей час у нього було багато зустрічей, переговорів — із провідними латвійськими політиками, громадськими діячами, активістами української діаспори. Він тепер упевнено орієнтується в поточній ситуації. Тому й настав час для цього інтерв’ю.

ЛАТВІЙЦІ НЕ БАЙДУЖІ ДО ТОГО, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В УКРАЇНІ

— Як ви оцінюєте сучасний стан взаємовідносин наших країн?

— За три місяці в мене була можливість ознайомитися з динамікою нашого діалогу. Я оцінюю її як надзвичайно позитивну. Офіційна Рига підтримує Україну в найголовнішому для нас питанні зовнішньої політики — протидії російській агресії. Варто нагадати, що Латвія була першою зарубіжною країною, яка на законодавчому рівні в парламенті визнала депортацію кримських татар 1944 року геноцидом. Пізніше таке ж рішення прийняв і Сейм Литви.

Другий фактор — підтримка нас у нашому курсі на євроінтеграцію — і словом, і ділом. Зокрема, спеціалісти з Латвії допомагають у наближенні ситуації в Україні в різних сферах до стандартів ЄС. Це, передусім, агропромисловість, банківська сфера, реформування сфери судочинства тощо.

Третій фактор: Латвія — надзвичайно дружня для нас країна. Свідченням цього слід вважати те, що у нас немає проблем з українськими громадянами, які тут перебувають, працюють. У тому числі, ми зараз опрацьовуємо питання щодо можливості легалізації українських заробітчан, які перебувають у Латвії нелегально.

— Із ким із латвійських високопосадовців ви зустрічалися, що обговорювали, до яких домовленостей дійшли?

— За цей час я зустрівся практично з усіма ключовими особами сучасної латвійської політики: президентом, спікером, віцеспікерами, прем’єр-міністром, групою латвійсько-української дружби в парламенті, міністром закордонних справ, міністрами оборони, економіки, юстиції, освіти, тощо. Що вражає — абсолютна простота у взаємовідносинах, спілкуванні та налаштованість на співпрацю.

І головне — солідарність із Україною щодо протидії Росії, як країни, яка порушує міжнародне право. При цьому хочу зазначити, що офіційна Рига це робить не лише тільки заради України. Демонструючи таку принциповість до порушників міжнародного права, Латвія тим самим захищає й себе та й усю європейську і міжнародну спільноту.

Окремо хотів би відзначити небайдужість людей на місцевому рівні. Маленькі, здавалось би, латвійські самоврядування, але й вони також намагаються взяти на себе частину зусиль по наданню допомоги конкретній українській школі, селу, місцевості. Нещодавно я був у Відземському краї та місті Огре на підписанні договору про співпрацю мерії Огре та міста Попасна. Слова мера Огре під час тієї зустрічі запам’яталися мені особливо. Як відомо, Попасна перебуває в зоні дотикання ЗСУ і збройних сил сепаратистів, контрольованих Росією. Коли місто бомблять, то інколи попадають у школу. І мер м.Огре Егілс Хелманіс розказав, що був якраз у той час, коли почали обстрілювати школу в Попасні. Працівники школи і діти почали закривати вікна якоюсь фанерою, щоб якось убезпечитись. Мер міста Огре згадав це, звертаючись до присутніх на зустрічі своїх колег, такою фразою: «А дехто з вас каже мені, що у нас тут у Латвії в кабінетах зимою недостатньо тепло». Я побачив у цих словах приклад загальнолюдської солідарності, справжнього європейського підходу. Того, як люди не можуть дбати тільки про себе та свій комфорт, у час, коли для інших мова йде про питання життя та смерті. Для мене це показник, що Латвія, яка пережила катастрофу радянської окупації, нічого не забула зі свого досвіду: депортації, брутальність КГБ, кремлівського режиму, який гнобив усіх та вся. Вони розуміють, що українці більш повільні в своїх реформах не тому, що не здатні до них, а тому, що в нас радянський період був значно довшим і тому наслідки більш жахливі — терор, репресії, колективізація, Голодомор...

НАЛАШТОВАНІСТЬ НА ПРОДОВЖЕННЯ ДІАЛОГУ НА ПРЕЗИДЕНТСЬКОМУ РІВНІ

— У Ризі щойно відбулася інавгурація Егіла Левітса. Слід зазначити, що в Україні та в Латвії приблизно в один проміжок часу з’явилися нові президенти. Як це впливатиме на наші взаємовідносини?

— Так, на президентській посаді й у нас, і в Латвії відбулися зміни. І ці зміни — тільки на краще. Обидві країни — це демократичні країни і зміна влади — це нормальне, природне явище для цивілізованого суспільства. Одразу після обрання Егіла Левітса президентом Глава України Володимир Зеленський привітав його з перемогою. І зараз є налаштованість не тільки на продовження діалогу, а й на його змістовне поглиблення.

— Якщо вже говорити про “східного сусіда” — наскільки відчутним, вагомим вам здається вплив Російської Федерації на різні сфери життя в Латвії?

Сьогодні позиція російської церкви багато в чому є антихристиянською

— Сучасну російську владу я порівняв би з триголовим драконом. Одна голова уособлює традиції російського царизму, друга — верхівки КГБ, третя — практики керування капеересних генсеків. У сумі це дає потворний результат, який ми наразі бачимо. Цей режим усюди діє, не гребуючи нічим і просуваючи свої інтереси найрізноманітнішими каналами: дипломатичним, інформаційним, церковно-релігійним. Адже сьогодні позиція російської церкви багато в чому є антихристиянською. Чого варте хоча б освячення представниками РПЦ різних видів зброї, яка вбиває православних християн в Україні. А як же заповідь «не вбивай»?

Успішна Україна, як і успішна Латвія, — це найбільша загроза для кремлівського режиму

— А щодо суто інформаційної сфери?

— У медіапросторі Латвії російські медіа намагаються виливати «тонни» бруду на нашу державу. Тому Посольство робить усе можливе для того, щоб найбільш повно та переконливо інформувати суспільство про те, що відбувається в Україні. Треба пам’ятати, що успішна Україна, як і успішна Латвія, — це найбільша загроза для кремлівського режиму. Саме тому російські пропагандисти так наполегливо розповсюджують у світі міф про страшну «хунту і бандерівців» в Україні.

НА ЖАЛЬ, Є СПРОБИ РОСІЇ РОЗКОЛОТИ УКРАЇНСЬКУ ГРОМАДУ

— Здається, до Євромайдану, Революції гідності Українська держава не приділяла достатньої уваги нашій діаспорі по всьому світу, але зараз це надолужується... Який наразі стан речей з українською діаспорою в Латвії?

— Не зовсім згоден із вами. Одразу після набуття незалежності Україна все ж таки приділяла значну увагу нашій діаспорі — за всіх президентів, за винятком, звісно, режиму Януковича, який абсолютно не дбав ні про діаспору, ні про Україну, ні про українців, а лише про власні статки... А от із чим можу погодитися, що в цій роботі дещо не вистачало системності.

Сьогодні ж роль української громади за кордоном стала очевидною, більш рельєфною. Війна об’єднала всіх нас і в Україні, й за кордоном. Взагалі в цьому для мене визначальним є лише один критерій: це підтримка територіальної цілісності України та засудження Росії як країни-агресора. Якщо такий підхід сприймається конкретною українською громадою, організацією — все гаразд, ми можемо співпрацювати далі. Але й тут, у Латвії, зустрічаються і такі українці — їх мало, але, на жаль, вони є,  — які починають розказувати мені: “Ми не впевнені, що Росія є на Донбасі, ми не впевнені, що росіяни вбивають українців”, які вважають, що в Києві править “хунта”. Тоді стає очевидним, що ці люди перебувають під впливом російської пропаганди, або ж самі навмисно займаються російською агітацією...

Не повірю, що за п’ять років, коли вже є стільки інформації, стільки прямих доказів про справжню роль Росії у війні в Україні, можна вірити в те, що це злостиві Збройні сили України вбивають українців на Донбасі. Люди, які таке говорять, — або знаряддя, або прямі провідники російської політики тут. І вони мають бути свідомими щодо цього.

Але хочу зробити наголос на позитиві! У цілому українська громада в Латвії багато працює, займаючись надзвичайно важливими справами. Це збереження українських традицій, культури, української мови, історії. У зв’язку з цим, не можу не зазначити такий факт, що кілька років тому в центрі Риги, в чудовому місці, в парку, був встановлений монумент Тарасові Шевченку. Він на ньому — молодий, завзятий, із палаючими очима. І це сильний символ України — молодої, освіченої, красивої. Мені розказували, що для того, щоб встановлення цього пам’ятника стало реальністю, долучилося багато українців. Та й не тільки українців, а навіть і деяких росіян, за що їм велика подяка. І це надзвичайно символічно та позитивно. Я хочу підкреслити, що не ставлюся вороже до всіх росіян, я ставлюся вороже до влади Путіна, яка розв’язала війну і до тих, хто приніс цю війну в Україну.

Зараз ми спільно з українцями Латвії працюємо над тим, щоб встановити дошку пам’яті до сторіччя першої української дипломатичної місії (Української Народної Республіки), яка працювала тут, у Ризі в 1919 році. Ми також бачимо активність частини української громади, яка пікетує російське посольство за ганебну поведінку Росії щодо українських політв’язнів і українців, які залишилися на окупованих територіях. Ще є ті, хто на високому творчому рівні демонструють у Латвії українське театральне мистецтво. Це теж, як на мене, надзвичайно важливо, бо нелегко знайти та зростити тих, хто міг би займатися мистецтвом. Приємно відзначити, що в Ризі є український театр, який успішно діє під керівництвом пані Марії Семенової. Працює багато інших творчих колективів: танцювальних, вокальних, хорових...

— Але наскільки українська громада Латвії на сьогодні єдина?

— На жаль, є спроби Росії розколоти її. Розумію це, коли чую від когось із діаспорян слоган: “Ми поза політикою” чи “Культура, мова — поза політикою”. Це — тези, меседжі, впроваджувані ФСБ через підконтрольні їм ЗМІ за спеціальними темниками та методичками. На жаль, подібними тезами шукають собі виправдання ті українці, які під час війни чомусь не наважуються підтримати Україну в боротьбі з російською агресією. Але повторюсь, більшість українців Латвії — це свідомі патріоти своєї історичної Батьківщини.

СПІВПРАЦЯ МІЖ РЕГІОНАМИ УКРАЇНИ ТА ЛАТВІЇ

— За європейськими мірками, Латвія — територіально досить велика країна. Де ви вже встигли тут побувати?

— Я вже розказував про договір між Огре та Попасним. Можу також сказати, що Відземський край Латвії підписав договір про співпрацю з Одеською областю. Підписання було в Одесі. Після того я відвідував відземське місто Цесіс, околиці цього регіону. Зустрічався з головою відземського регіонального управління, ми говорили про наповнення договору з Одесою реальним прагматичнім змістом. Тут йшлося про кілька напрямів діяльності. Наприклад, я відвідав там сміттєзвалище, побудоване на кошти Європейського Союзу та створене за принципами, стандартами ЄС, із дотриманням усіх екологічних вимог. Мені важливо було відвідати цей об’єкт, особливо беручи до уваги, що в Україні є значні проблеми зі сміттєпереробкою та утилізацією — на Львівщині та в інших місцях.

Дуже цікаво було подивитися, як латвійські маленькі регіональні утворення, місцеве самоврядування долають подібні проблеми. Побачив, як збирається сміття, як утилізується. Як воно використовується для здобування енергії.

Можу сказати — це надзвичайно корисний приклад. Бо в нас, на жаль, існує певна інерція гігантоманії. Якщо сміттєпереробний завод — то це щось глобальне за масштабами. Тут же зовсім інший підхід. Усе чітко визначено — хто, що, куди везе. Які ціни за які послуги. І як кожне звалище саме себе фінансово забезпечує.

Другий напрям — корисно було подивитися, як у Відземському краї виробляють екологічно чисті продукти. А вони сьогодні в Європейському Союзі користуються надзвичайним попитом.

Третє — ми обговорили можливість надання допомоги структурам Одеського регіону — у підготовці запитів на отримання грантів Європейського Союзу під ті чи інші проекти: енергозбереження, вирішення екологічних проблем, ноу-хау в сфері регіонального будування тощо. Це теж надзвичайно важливо, бо мусимо визнати, що Латвія йде на кілька кроків попереду нас. І якщо латвійці готові ділитися своїм досвідом, то ми цим маємо скористатися...

Олег Кудрін,
Рига,Укрінформ