Перетворення Києва на столицю незалежної суверенної держави, встановлення Україною міжнародних відносин з багатьма країнами і відкриття у столиці дипломатичних місій та представництв міжнародних міжурядових організацій створило необхідність спеціальної служби з обслуговування іноземних представництв.
Від невеликої служби — до гендирекції
Яскравою сторінкою української дипломатії та служби обслуговування постають часи українського державотворення 1917—1920 років, коли хоч і недовго, але існувала Українська держава. Дипломатичні представництва інших держав у ранзі генеральних консульств та їх обслуговування існували в Україні і в часи її входження до складу СРСР, фактично до початку Другої світової війни. Про що свідчить малознана науковцям та історикам постанова Української економічної ради.
Однак офіційно як самостійну державну структуру її створено тільки після того, як Рада Міністрів УРСР у липні 1972 року ухвалила постанову про створення в Києві Управління з обслуговування консульського корпусу. Київському міськвиконкому доручили утворити госпрозрахункове Управління з обслуговування консульського корпусу (УпКК) штатною чисельністю 13 одиниць. Поступово кількість генеральних консульств, отже і чисельність їхніх працівників, зростала. 1976 року в Києві було вісім генеральних консульств, вісім торгових представництв (у складі генеральних консульств), які представляли понад 50 зовнішньоторговельних підприємств і об’єднань своїх країн, шість представництв авіакомпаній. Якщо до 1976 року було представлено соціалістичні країни, то після відкривали представництва США, Канади, Франції та ФРН.
У той час значно активізувалася робота УпКК насамперед у галузі будівництва та створення сфери обслуговування. Завершено реконструкцію й спорудження нових офісно-житлових комплексів для генконсульств. Саме тоді на нинішньому Ярославовому Валу звели будівлі генеральних консульств Польщі та НДР, на Рейтарській — Угорщини, на Госпітальній — Болгарії, житловий будинок для дипломатів на вулиці Івана Франка, розпочато реконструкцію будівель на Стрілецькій під консульство США. Відбулося становлення спеціалізованої служби сервісу. У ті роки кількість генеральних консульств у Києві зросла до 12.
ГоловУпДк було зразком для створення у 1972 році у Києві української служби з обслуговування іноземних представництв, яка в перші роки мала назву Управління з обслуговування консульського корпусу виконкому Київської міської ради народних депутатів. У роки незалежності України вона стала предтечею авторитетної організації серед закордонного дипломатичного корпусу, нині успішної Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв.
29 квітня 1992 року розпорядженням представника Президента у Києві створено міську фірму з обслуговування іноземних представництв КМДА. Головне завдання її полягало в облаштуванні та забезпеченні належних умов діяльності дипломатичного корпусу, консульських установ інших держав і представників міжнародних організацій в Україні. Директором структури призначено Павла Кривоноса.
Посол Норвегії досліджував історію України
Від самого початку Генеральна дирекція не випускала з поля зору одну зі складових своєї діяльності — ознайомлення дипломатів з Україною. Це велика держава в центрі Європи, що має яскраву неповторну історію, чарівні краєвиди, давні фортеці й незвідані печери, світового рівня музеї, унікальні народні промисли, неперевершених музикантів і оперних виконавців тощо.
У 1992 році дирекція розробила й почала системно втілювати програму ознайомлення закордонних дипломатів із регіонами України. Відтоді кожен дипломат, який з часом завершував свою каденцію в нашій державі, мав задоволення сказати: «Я ще до вас повернуся — гостем, другом, посланцем».
За 25 років сформувалося потужне виробниче підприємство. За його участі споруджено будинки посольств Туркменістану, Узбекистану, Нідерландів, Білорусі, Грузії, чимало резиденцій послів. Нині постійні клієнти ГДІП — це 76 іноземних дипломатичних представництв, 25 генеральних консульств, 87 почесних консульств, 18 представництв міжнародних організацій, чимало іноземних фірм, їхній персонал і члени родин.
Надзвичайно цікава історія розміщення посольства Норвегії на вулиці Стрілецькій, 15. Стан, у якому на той час перебувала споруда, не відповідав жодним нормам. Вона просто старіла і руйнувалася.
Мабуть, так і було б, якби цей непоказний будинок не впав в око тодішньому послові Норвегії в Україні Ойвіндту Нордслеттену. Він зробив усе можливе, щоб посольство його країни мало в Києві постійне помешкання. Уклавши з дирекцією угоду на відновлення і реконструкцію будинку, він почав досліджувати його історію, мешканців, які в різні часи тут жили. Врешті після офіційного відкриття посольства ми побачили своєрідний музей, який розповідав про Норвегію й Україну, наші зв’язки, встановлені ще за часів Володимира Хрестителя та Ярослава Мудрого. А на фасаді з’явилася меморіальна дошка, що тут мешкала видатна письменниця Леся Українка. І як було радісно, коли дипломат з далекої північної країни урочисто відкривав у будівлі посольства меморіальну світлицю, присвячену великій поетесі. Будинок збережено, а з ним повернулася до нас частка нашої історії.
Щоб Київ став рідною домівкою для дипломатів, необхідно знайти ошатне й затишне приміщення для представництв їхніх держав. Вирішальним чинником залишається історичне середовище, архітектурна неповторність.
А особисті враження та невимушеність безпосереднього спілкування, зустрічі без протокольних формальностей, ознайомлення з історією, культурою, традиціями народу не тільки залишають у закордонних представників незабутні спогади, а й дають змогу глибше пізнати нашу країну. Задля цього дирекція розробила цікаву багатогранну програму для дипломатів і членів їхніх родин.
Пишуть літопис дипломатії
З огляду на це ГДІП започаткував проект видання щорічного наукового альманаху «Україна дипломатична». Мета — не лише висвітлення історії та сьогодення української дипломатії серед українських і закордонних колег, а й створення своєрідного дипломатичного літопису.
Щорічник «Україна дипломатична» — не єдиний видавничий проект ГДІП. 2005 року редакція започаткувала випуск серії книжок «Бібліотеки» цього видання. Першу книжку було присвячено діяльності надзвичайних дипломатичних місій УНР в Угорщині. Згодом вийшли такі видання цієї серії: біографічне есе «Постпред України Іван Грищенко» про видатного українського дипломата, який у 1950—1980 роки працював у міжнародних організаціях; книжка «Людина планети» про українського дипломата, голову 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Геннадія Удовенка; навчальний посібник «Духовна дипломатія», де узагальнено й систематизовано основні форми релігійних засад у дипломатичному житті, міжнародно-правову регламентацію дипломатичної діяльності релігійних конфесій; «Міжнародно-правовий статус Будапештського меморандуму» — матеріали з цього видання можуть бути важливим елементом створення доказової бази під час розгляду в міжнародних судових інстанціях позовів України щодо порушення Росією норм міжнародного права; «Сторінки мого життя» — спогади Надзвичайного і Повноважного Посла України Миколи Макаревича, який заклав підвалини нової епохи вітчизняної дипломатичної служби; книжка «Лідер двох епох» про Гейдара Алієва, який був президентом Азербайджану протягом 10 років, ставши знаковою постаттю не тільки свого, а й українського народу; художньо-документальне видання дипломата Олександра Сліпченка «Дипломатична кухня»; науково-популярний нарис «Пізнаємо Україну» про діяльність Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв.
Свого часу президент НАНУ Борис Патон наголосив на вагомому внеску співробітників дирекції у пропаганду історичної та культурної спадщини, досягнень української гуманітарної науки серед закордонного дипломатичного корпусу.
Володимир ДЕНИСЕНКО, доктор історичних наук,
Олексій КИЙКОВ, директор дирекції «Дипсервіс» ГДІП для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+